Рішення

від 20.03.2017 по справі 905/398/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.03.2017 Справа № 905/398/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько, розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Приватного акціонерного товариства "МАКІЇВСЬКИЙ ЗАВОД "ФАКЕЛ ", м. Запоріжжя

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 КОМСОМОЛЕЦЬ ДОНБАСУ", м. Добропілля, Донецька область

про стягнення 32810,87грн.

За участю уповноважених представників сторін :

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 20.03.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "МАКІЇВСЬКИЙ ЗАВОД "ФАКЕЛ", м. Запоріжжя звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 КОМСОМОЛЕЦЬ ДОНБАСУ", м. Добропілля, Донецька область про стягнення 32810,87грн.: сума основного боргу - 18900,00грн., 3% річних - 1399,09грн., інфляційні нарахування- 12511,78грн.

Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

Ухвалою від 15.02.2017р. порушено провадження по справі, судове засідання призначене на 06.03.2017р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором №30 від 24.01.2014р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого виникли підстави для нарахування 3% річних та інфляції.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 202, 203, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії наступних документів: договір №30 від 24.01.2014р.; додаток №1 до договору №30 від 24.01.2014р.; специфікації б/н від 25.04.2014р., б/н від 25.05.2014р.; замовлення покупця №164 від 24.04.2014р., №217 від 13.06.2014р.; видаткові накладні №185 від 20.05.2014р., №206 від 13.06.2014р.; довіреності №1423 від 19.05.2014р., №1475 від 12.06.2014р.; картка рахунку №361 за 2014р.

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: податкові накладні №10 від 20.05.2014р., №12 від 13.06.2014р.; розгорнутий акт звірки взаєморозрахунків; власне письмове підтвердження від 02.03.2017р. про відсутність в провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав.

Представник позивача у судове засідання 20.03.2017р. не з'явився. 17.03.2017р. через канцелярію суду надав заяву б/н від 16.03.2017р. про розгляд справи за відсутності представника позивача, крім того надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Відповідач у судові засідання без пояснення причин не з'являвся, своєї позиції до відома суду не довів та не надав витребуваних документів, хоча про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою зазначеною у позові та витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 77).

Відповідачу було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті заявлених вимог з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання відповідача здійснювати свої процесуальні права.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомленого відповідача та ненадання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3 , 22 , 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не можуть вважатися належною підставою для подальшого відкладання розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

24.01.2014р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки №30 (далі договір), згідно п. п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов'язався поставити у власність покупця продукцію, в асортименті, кількості, в строки, по ціні і з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в даному договорі і специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлену у його власність продукцію, відповідно до умов даного договору.

Відповідно п. 4.2 договору, умови поставки- EXW, згідно Інкотермс-2010 . Місце пункту призначення зазначається сторонами у відповідних специфікаціях до договору.

За умовами п. 4.3 договору, на підтвердження поставки постачальник зобов'язаний надати покупцю або організації, яка здійснює транспортно-експедиторне обслуговування ПАТ "ОСОБА_1 КОМСОМОЛЕЦЬ ДОНБАСУ" на підставі відповідного договору, наступні товаросупрповідні документи: рахунок-фактуру; податкову накладну одночасно з поставленною продукцією на склад покупця (а у випадку неможливості одночасного з поставкою надання, протягом 3 календарних днів з моменту поставки); належним чином оформлені відповідні товаротранспортні накладні ( видаткова накладна, товаро-транспортна накладна); сертифікат відповідності (у випадку, якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації).

Датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником, про приймання продукції (п. 4.5 договору).

Ціни на продукцію визначаються сторонами у відповідних специфікаціях до даного договору. Розрахунки за поставлену постачальником продукцію продукцію по даному договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника 100% передоплати (п. п. 5.1, 5.2 договору).

Відповідно п.8.1, даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк дії договору встановлюється до 31.12.2015р. включно. У разі невиконання сторонами (стороною) своїх зобов'язань по даному договору, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов'язань.

25.04.2014р. сторонами було укладено специфікацію б/н від 25.04.2014р. до договору №30 від 24.01.2014р. на поставку товару (вогнегасник порошковий ОП-8) у кількості 31,00, загальною вартістю 16275,00грн. та специфікацію б/н від 25.05.2014р. до договору №30 від 24.01.2014р. на поставку товару (вогнегасник порошковий ОП-8) у кількості 5,00, загальною вартістю 2625,00грн.

У п.п. 2, 3 специфікаціях б/н від 25.04.2014р. до договору №30 від 24.01.2014р. сторони визначили, зокрема: умови оплати - розрахунки за поставлену постачальником продукцію здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з дати поставки відповідної партії продукції; строк поставки - до 25 травня 2014р. (п. 3 специфікації) ; найменування, кількість, вартість продукції.

На виконання умов договору №30 від 24.01.2014р. позивач поставив товар відповідачу, що підтверджується видатковими накладними: №185 від 20.05.2014р. на суму 16275,00грн., №206 від 13.06.2014р. на суму 2625,00грн., всього на загальну суму 18900,00грн.

Дані накладні були підписані уповноваженими представниками відповідача, які діяли на підставі довіреностей: №1423 від 19.05.2014р., №1475 від 12.06.2014р.

Відповідач своє зобов'язання з оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленого обладнання, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором №30 від 24.01.2014р., сплати 3% річних та інфляційних нарахувань.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору №30 від 24.01.2014р.

Згідно ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Як було встановлено судом, сторони визначили порядок оплати, в договорі №30 від 24.01.2014р., "розрахунки за поставлену постачальником продукцію по даному договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника 100% передоплати". У специфікаціях б/н від 25.04.2014р., б/н від 25.05.2014р. сторони визначили інший порядок оплати "розрахунки за поставлену постачальником продукцію по даному договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з дати поставки відповідної партії продукції".

Таким чином, наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем за видатковими накладними №185 від 20.05.2014р. на суму 16275,00грн., №206 від 13.06.2014р. на суму 2625,00грн. товару, у нього виникло зобов'язання з його оплати у розмірі 18900,00грн.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 18900,00грн.

Відповідач не надав суду докази виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару за видатковими накладними №185 від 20.05.2014р., №206 від 13.06.2014р.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплатити заборгованість.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати поставленого товару, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що воно було отримано останнім.

З урахуванням наведених вище висновків суду та положень діючого законодавства, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 18900,00грн.

Щодо заявлених 3% річних, інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне:

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 1399,09грн., інфляційні нарахування в розмірі 12511,78грн.

Суд враховує, що за умовами специфікацій б/н від 25.04.2014р., б/н від 25.05.2014р. до договору №30 від 24.01.2014р. сторони встановили порядок та строки оплати за поставлений товар, а саме - протягом 90 календарних днів з дати поставки відповідної партії продукції.

Отже позивач здобув право вимоги за накладними: №185 від 20.04.2014р. - 19.08.2014р., №206 від 13.06.2014р. - 12.09.2014р.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних, інфляційних нарахувань в межах заявленого позивачем періоду, правові підстави та порядок їх нарахування, зробивши власний розрахунок, суд дійшов висновку про задоволення цих вимог в повному обсязі та стягнення 3% річних в розмірі 1399,09грн., інфляційних нарахувань в розмірі 12511,78грн.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 253, 509, 525, 526, 530, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "МАКІЇВСЬКИЙ ЗАВОД "ФАКЕЛ ", м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 КОМСОМОЛЕЦЬ ДОНБАСУ", м. Добропілля, Донецька область про стягнення 32810,87грн. задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 КОМСОМОЛЕЦЬ ДОНБАСУ" (85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Київська, буд. 1, ЄДРПОУ 05508186) на користь Приватного акціонерного товариства "МАКІЇВСЬКИЙ ЗАВОД "ФАКЕЛ " (69068, Донецька область, м. Запоріжжя, вул. Брюллова, буд. 11, оф. 146, ЄДРПОУ 05781213) суму основного боргу в розмірі 18900,00грн., 3% річних в сумі 1399,09грн., інфляційні нарахування в розмірі 12511,78грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1600,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 20.03.2017р. проголошено та підписано повний текст рішення.

Суддя Я.О. Левшина