Рішення

від 16.03.2017 по справі 910/2689/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2017Справа №910/2689/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУРИНСЬКИЙ

МОЛОКОЗАВОД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАВО СЕРВІС"

про стягнення 6 138,89 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Моцненко Ю.М. (довіреність)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БУРИНСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАВО СЕРВІС" (відповідач) 6138,89 грн., з яких: 5263,00 грн. - заборгованість, 738,84 грн. - пеня, 79,16 грн. - 3% річних, 57,89 грн. - збитки від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за дистрибуторською угодою № 06/15/І від 01.12.2015 в частині оплати за поставлений товар, у зв'язку із чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 5263,00 грн. Внаслідок прострочення грошового зобов'язання, позивачем нараховані інфляційні втрати у сумі 57,89 грн., 3 % річних у сумі 79,16 грн. та 738,84 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 порушено провадження по справі № 910/2689/17, розгляд справи призначено на 16.03.2017.

В судовому засіданні 16.03.2017, розглянувши заявлене позивачем у позові клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, належні позивачу, суд відмовив в його задоволенні з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 66 ГПК Украйни, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно із ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

В пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" роз'яснено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Положеннями пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Слід зазначити, що заява про забезпечення позову, є обґрунтованою із зазначенням адекватного засобу забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33-34 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову та вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, суду не надано жодних доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, а тому суд відмовляє у задоволенні заявленого у позові клопотання позивача про забезпечення позову.

Представник позивача в судовому засіданні 16.03.2017 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 16.03.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

У відповідності до п. п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвала суду про порушення провадження у справі була надіслана на юридичну адресу відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку.

Отже, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Оскільки, відповідач не скористався належним йому процесуальними правами, зокрема на подання відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, відповідачем суду не надано, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Приймаючи до уваги те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 16.03.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БУРИНСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД" (компанія, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БРАВО СЕРВІС" (дистрибутор, відповідач) було укладено дистрибуторську угоду № 06/15/І з протоколом розбіжностей (надалі - угоду), відповідно до умов якої компанія є організатором поставок високоякісної продукції, яку дистрибутор бажає поширювати і продавати на території на умовах цієї угоди.

Відповідно до п. 2.2. угоди, компанія передає, а дистрибутор бере не виключне право поширювати і продавати продукцію на території протягом строку, зазначеного в статті 21 цієї угоди.

Згідно із п. 4.1. угоди, загальні умови поставки компанії, зазначені у додатку 3 цієї угоди, застосовуються до дистрибутора і можуть бути в будь-який час змінені компанією за узгодженням дистрибутором, про що компанія письмово попереджає дистрибутора за 1 (один) місяць.

Пунктом 2 додатку №3 до угоди визначено, що продукція доставляється транспортом компанії та за її рахунок до складів дистрибуторів, попередньо погоджених сторонами у письмовій формі. Компанія самостійно визначає вигляд і вантажопідйомність транспорту, оптимального для доставки дистрибутору відповідного обсягу продукції.

Відповідно до п. 4 додатку №3 до угоди, моментом виконання зобов'язання компанії з постачання продукції вважається момент передачі продукції дистрибутору на його складі. З цього ж моменту до дистрибутора переходять право власності та ризики знищення, пошкодження продукції та виникнення небезпечних чинників, які можуть зіпсувати харчовий продукт та зробити продукт небезпечним для вживання кінцевим споживачем.

Згідно із п. 7 додатку №3 до угоди підтвердженням факту отримання продукції є підпис представника або - працівника дистрибутора на товарно-транспортній та видатковій накладних, завірена печаткою або штампом.

Додатком №5 до угоди встановлено наступні строки оплати (категорія масло): 21 календарний день + термін доставки (1-2 дні, залежно від відстані).

Ця угода набирає чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2015 року, а в частині виконання ця угода діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Якщо жодна із сторін письмово не заявить про розірвання угоди не менше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну її дії, то термін дії угоди продовжується на наступний календарний рік. Кількість пролонгації не обмежується (п. 21.1, п. 21.2.).

На виконання умов угоди позивач передав відповідачу, а останнім прийнято товар на суму 5463,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №2157 від 25.07.2016, товарно-транспортною накладною №Р2157 від 25.07.2016 та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №1 від 01.12.2015.

Відповідачем зобов'язання з оплати переданого товару виконано частково на суму 200,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №790 від 28.09.2016, №647 від 29.09.2016, у зв'язку із чим заборгованість відповідача становить 5263,00 грн.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 738,84 грн. - пені, 79,16 грн. - 3% річних та 57,89 грн. - збитків від інфляції.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Наявними в матеріалах справи видатковою накладною №2157 від 25.07.2016, товарно-транспортною накладною №Р2157 від 25.07.2016 та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №1 від 01.12.2015 підтверджено факт передачі відповідачу та прийняття останнім товару на суму 5463,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач у визначені угодою строки, оплату товару у повному обсязі не здійснив, у зв'язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем становить 5263,00 грн. (5463,00 грн. (вартість поставленого товару) - 200,00 грн. (часткові оплати)).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання за дистрибуторською угодою № 06/15/І від 01.12.2015 у розмірі 5263,00 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 5263,00 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 738,84 грн., 3% річних у сумі 79,16 грн. та збитки від інфляції у сумі 57,89 грн., що нараховані позивачем за загальний період з 16.08.2015 по 14.02.2017).

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування позивачем 3% річних, інфляційних втрат та пені.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати поставлений товар передбачена у п. 19.3. угоди, відповідно до якого, за прострочення оплати продукції (у тому числі безповоротної тари) або сплати вартості неповерненої поворотної тари відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Розрахунки пені у сумі 738,84 грн., 3% річних у сумі 79,16 грн. та інфляційних втрат у сумі 57,89 грн. є арифметично вірним, у зв'язку із чим суд задовольняє вимоги у цій частині повністю.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє повністю позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БУРИНСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАВО СЕРВІС" про стягнення 6138,89 грн., з яких: 5263,00 грн. - заборгованість, 738,84 грн. - пеня, 79,16 грн. - 3% річних, 57,89 грн. - збитки від інфляції.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАВО СЕРВІС" (04060, м. Київ, вул. Максима Берлінського, будинок 8, ідентифікаційний код 33308143) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУРИНСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД" (41700, Сумська обл., Буринський район, місто Буринь, вул. Конотопське шосе, будинок 1, ідентифікаційний код 39580318) заборгованість у сумі 5263,00 грн., пеню у сумі 738,84 грн., збитки від інфляції 57,89 грн., 3% річних у сумі 79,16 грн. та судові витрати у розмірі 1600,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 21.03.2017.

Суддя С.О. Турчин