Рішення

від 20.03.2017 по справі 904/2091/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.03.2017 Справа № 904/2091/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-впроваджувальний центр тягового рухомого складу", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОФЕ-ТАЙМ", м. Підгороднє, Дніпропетровська область

про стягнення

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. № б/н від 27.01.2017

ОСОБА_2 - представник за дов. № б/н від 27.01.2017

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-впроваджувальний центр тягового рухомого складу" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОФЕ-ТАЙМ" про стягнення 10282 грн, з яких 4000 грн - основний борг, 2998, 83 грн - інфляційні втрати, 669, 62 грн - пеня та 284 грн - три відсотки річних.

Також, в прохальній частині позову позивач просить суду в порядку підготовки справи до розгляду вжити заходи до забезпечення позову, наклавши арешт на рахунки відповідача в межах 8687, 49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором технічного обслуговування та ремонту механічного обладнання та приміщень від 09.12.2013 № 06/12 в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 20.03.2017.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення цінного листа з ухвалою суду (арк. с. 50).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 20.03.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково Впроваджувальний Центр Тягового Рухомого Складу" (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кофе-Тайм" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір на технічне обслуговування та ремонт механічного обладнання та приміщень № 0612 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, замовник доручає, а виконавець зобов'язаний виконати технічне обслуговування та ремонт обладнання та приміщень (далі - послуги) замовника, згідно додатку № 1 до цього договору, що перебувають на балансі замовника, або безпосередньо у його власності, а замовник зобов'язується прийняти та своєчасно сплатити за дані послуги, згідно умов цього договору та додатку № 1.

Перелік об'єктів та їх місцезнаходження, обслуговування яких виконавець зобов'язаний виконати, зазначено у додатку № 1 до цього договору, що є невід'ємною його частиною (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 1.4 договору, вартість, перелік робіт з ремонту, відображаються у актах виконаних робіт (наданих послуг).

Пунктом 3.1.4 договору встановлено, що замовник зобов'язаний сплачувати виконавцю технічне обслуговування та виконання робіт у відповідності до п. 4.1.

Відповідно до п. 4.1 договору, оплата здійснюється на підставі виставлених рахунків виконавця протягом 10 банківських днів після надання рахунку. Рахунок виписується на підставі актів виконаних робіт, підтверджених керуючим кав'ярні.

У вартість технічного обслуговування та ремонту обладнання входить вартість матеріалів, вузлів, деталей, які використовуються виконавцем для ремонту обладнання. У вартість технічного обслуговування та ремонту включені всі інші витрати виконавця, пов'язані з виконанням цього договору (п. 4.2-4.3 договору).

На виконання умов договору, позивач 19.09.2014 надав відповідачу послуги на суму 4000 грн, що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт, підписаним обома сторонами (арк. с. 19).

Відповідач вартість наданих послуг не сплатив, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 4000 грн, про що сторони дійшли згоди, підписавши акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.10.2015 (арк. с. 20-21).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання послуг за представленим актом прийому-передачі та не надано доказів повної їх оплати на суму 4000 грн, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 4000 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 669, 62 грн за період з 06.10.2014 по 06.04.2015.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 5.4 договору, у випадку порушення замовником строків з оплати робіт виконаних виконавцем, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми платежу за кожен день прострочки оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 349, 81 грн. Оскільки позивачем здійснено нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, тоді як п. 5.4 договору передбачено, нарахування пені у розмірі облікової ставки НБУ від суми платежу за кожен день прострочки оплати.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 03.10.2014 по 15.02.2017 у сумі 284 грн та інфляційні втрати за період жовтень 2014 - січень 2017 у сумі 2998, 83 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 284 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, господарський суд задовольняє дану вимогу частково у сумі 2834, 79 грн, оскільки позивачем при нарахуванні інфляційних втрат не було враховано положення пункту 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14, відповідно до якого індекс інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця помноженої на індекс інфляції з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, викладеної у позовній заяві, суду зазначає наступне.

В прохальній частині позову позивач просить суду в порядку підготовки справи до розгляду вжити заходи до забезпечення позову, наклавши арешт на рахунки відповідача в межах 8687, 49 грн.

Згідно зі статтею 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року у розмірі 1600 гривень.

Відповідно до п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Підпунктом 3 п. 2 ч. 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за звернення до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову; сплачується судовий збір у сумі 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, за подання позову про стягнення 7952, 45 грн. судовий збір повинен бути сплачений у розмірі 1600 грн. та за заяву про забезпечення позову у сумі 800 грн. Тобто, разом 2400 грн.

З матеріалів доданих позивачем до позову вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 2067 грн, відповідно до платіжних доручень від 16.11.2016 № 249 на суму 1378 грн та від 16.11.2016 № 248 на суму 689 грн (арк. с. 12-13).

Отже, позивачем при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову не було сплачено судовий збір у встановленому законом порядку та розміру, а саме позивачем сплачено 467 грн (2067 грн - 1600 грн), тоді як необхідно 800 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд залишає заяву позивача про забезпечення позову без розгляду.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 66-67, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе-Тайм" (52001, Дніпропетровська область, м. Підгороднє, вул. Шосейна, буд. 82; ідентифікаційний код 34315806) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково Впроваджувальний Центр Тягового Рухомого Складу" (61050, м. Харків, вул. Куйбишева, 13. кв. 17; ідентифікаційний код 31438728) основний борг у розмірі 4000 грн, пеню у сумі 349, 81 грн, три відсотки річних у розмірі 284 грн, інфляційні втрати в розмірі 2834, 79 грн та 1502, 65 грн витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 22.03.2017

Суддя ОСОБА_3