Рішення

від 21.03.2017 по справі 904/1725/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.03.2017 Справа № 904/1725/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Феррострой", м. Горішні Плавні Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма АЕК", м. Дніпро

про стягнення 26479,08 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № 1708 від 30.12.2016;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Феррострой" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма АЕК" (відповідач) про стягнення 18602,02 грн боргу за поставлений товар, 2475,00 грн боргу за транспортні послуги, 4406,62 грн інфляційних нарахувань на суму боргу, 995,44 грн 3% річних.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Ухвала суду про порушення провадження у справі надіслана відповідачу за його юридичною та поштовою адресами та отримана 02.03.2017, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Пунктами 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 27.02.2017 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, та вчасно ним отримана.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма АЕК" (надалі - відповідач, покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю Феррострой (надалі - позивач, постачальник) було укладено договір поставки бетону від 28.05.2014 року № 89.

За умовами договору постачальник зобов'язався передати у власність покупця товарний бетон відповідно до Специфікації.

На виконання умов договору в період з 16.03.2015 по 18.09.2015 позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 18602,02 гривень (з врахуванням ПДВ), що підтверджується підписаними представниками обох сторін договору наступними накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей:

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (розчин цементний М150) №0468/Р від 16.03.2015 на суму 611,34 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (розчин цементний М150) №0469/Р від 17.03.2015 на суму 611,34 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (розчин цементний М150) №0473/Р від 18.03.2015 на суму 611,34 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (розчин цементний М100) №0505/Р від 23.03.2015 на суму 545,16 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (розчин цементний М100) №0526/Р від 24.03.2015 на суму 1090,31 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (розчин цементний М100) №0546/Р від 25.03.2015 на суму 1090,31 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (розчин цементний М100, М150)

№0563/Р від 26.03.2015 на суму 1156,50 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (розчин цементний М150) №0603/Р від 27.03.2015 на суму 611,34 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (розчин цементний М150) №0675/Р від 06.04.2015 на суму 611,34 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (розчин цементний М150) №0687/Р від 09.04.2015 на суму 1146,26 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (бетон марки М200) №0690/Р від 10.04.2015 на суму 1048,61 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (бетон марки М200) №0717/Р від 15.04.2015 на суму 524,30 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (бетон марки М200) №0786/Р від 21.04.2015 на суму 374,51 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (бетон марки М200) №0852/Р від 24.04.2015 на суму 1572,91 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (розчин цементний М100) №0855/Р від 27.04.2015 на суму 681,44 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (бетон марки М200) №1178/Р від 28.05.2015 на суму 484,40 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (бетон марки М200) №1184/Р від 29.05.2015 на суму 2247,01 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (бетон марки М300) №1236/Р від 17.06.2015 на суму 1645,99 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (бетон марки М150) №1241/Р від 19.06.2015 на суму 692,00 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (бетон марки М150) №1800/Р від 13.08.2015 на суму 692,00 грн (з урахуванням ПДВ);

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (бетон марки М150) №2067/Р від 18.09.2015 на суму 553,61 грн (з урахуванням ПДВ).

На оплату вищевказаного товару позивачем було виставлено відповідачеві відповідні рахунки-фактури.

Позивач зазначає, що вищевказаний поставлений ним товар не був оплачений відповідачем, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за поставлений товар в сумі 18602,02 грн.

Відповідно до умов пункту 2.2. договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі, наступним чином:

- 50% вартості партії товару вказаного в заявці, протягом трьох днів з дня оформлення сторонами заявки на партію товару, вказаного в Специфікації та отримання покупцем від постачальника належним чином оформленого рахунку;

- 50% вартості партії товару протягом п'яти банківських днів після поставки партії товару, вказаного в заявці.

Також позивачем в рамках договору було надано відповідачеві послуги міксера на загальну суму 2475,00 грн, що підтверджується підписаними представниками обох сторін договору наступними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.04.2015 №0691/Р на суму 900,00 грн (з урахуванням ПДВ);

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.04.2015 №0854/Р на суму 675,00 грн (з урахуванням ПДВ);

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.05.2015 №1186/Р на суму 900,00 грн (з урахуванням ПДВ).

На оплату вищевказаних послуг позивачем було виставлено відповідачеві відповідні рахунки-фактури.

Позивач стверджує, що станом на сьогодні вищевказані та надані позивачем послуги міксеру не були оплачені відповідачем, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за надані послуги міксеру в сумі 2 475,00 грн.

Відповідач позовні вимоги не оспорив, доказів погашення боргу не надав.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати поставленої йому продукції та вчасно не оплатив отриману ним продукцію, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 18602,02 грн, яка з огляду на обставини справи підлягає до стягнення.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 22.03.2015 по 16.02.2017 за кожною накладною окремо, що у загальній сумі складає 995,44 грн та інфляційні втрати за період з 22.03.2015 по грудень 2016 року у загальній сумі 4406,62 грн, перевіривши які суд дійшов висновку про їх обґрунтованість.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з підстав про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору в сумі 1600,00 грн покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма АЕК" (м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, 49, кв. 89, ідентифікаційний код 34683300) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Феррострой" (Полтавська область, м. Горішні Плавні, вул. Будівельників, 16, ідентифікаційний код 35107305) основний борг у сумі 21077,02 грн, 3% річних у сумі 995,44 грн, інфляційних нарахувань у сумі 4406,62 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1600,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 21.03.2017

Суддя ОСОБА_2