Постанова

від 15.05.2007 по справі 25/445-06-11690

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

25/445-06-11690

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"15" травня 2007 р. Справа № 25/445-06-11690

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.

суддів Лавренюк О.Т., Савицького Я.Ф.,

при секретарі судового засідання Іоффе С.Б.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 15.05.2007р.

від позивача: Коваленко О.Г., довіреність №55 від 08.02.2007р.;

від відповідачів: не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Трикратський комбінат хлібопродуктів”

на рішення господарського суду Одеської області від 12 березня 2007р.

по справі №25/445-06-11690

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Трикратський комбінат хлібопродуктів”

до відповідачів: 1) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

    „Сербське”

                           2) Товариства з обмеженою відповідальністю „Сербка”

про визнання недійсним договору

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

Присутньому в судовому засіданні представнику позивача роз'яснено його процесуальні права та обов'язки. Усних клопотань, в тому числі відводу суддям колегії не заявлено.

                                                  В С Т А Н О В И В :

14.11.2006р. до господарського суду Одеської області від ВАТ „Трикратський комбінат хлібопродуктів” надійшла позовна заява до СТОВ „Сербське” про визнання договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Одеської області від 15.09.2005р. по справі №19/211-05-6793, яке набрало законної сили, задоволено позов ВАТ „Трикратський комбінат хлібопродуктів” до СТОВ „Сербське” про стягнення боргу та штрафних санкцій в розмірі 137980,89 грн., під час виконання вказаного рішення стало відомо, що виконання судового рішення ускладнюється з підстав відсутності у відповідача майна для погашення боргу внаслідок укладення 27.09.2005р. між СТОВ „Сербське” та ТОВ „Сербка” договору безоплатної передачі майна, згідно з яким СТОВ „Сербське” передало ТОВ „Сербка” основні та оборотні засоби за переліками №1 та №2 та актом прийому-передачі майна, які є невід'ємними частинами договору.

На думку позивача, договір безоплатної передачі майна від 27.09.2005р. суперечить: 1) меті діяльності підприємства (п. 3. 1 Статуту СТОВ „Сербське”); 2) п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України; 3) ст. 526 Цивільного кодексу України, а тому відповідно до: 1) ст. 234 Цивільного кодексу України даний договір є фіктивним, так як вчинений без наміру створення правових наслідків та з метою ухилення від погашення кредиторської заборгованості; 2) п. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України –удаваним, оскільки сторони його вчинили з метою приховати дії, які мають іншу правову природу та інший процесуальний порядок їх вчинення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.11.2006р. по справі №25/445-06-11690 порушено провадження у справі та прийнято вказану позовну заяву до розгляду.

29.11.2006р. до господарського суду Одеської області від ВАТ „Трикратський комбінат хлібопродуктів” надійшли уточнення до позову, в яких позивач просить визнати недійсним договір безоплатної передачі майна б/н від 27.09.2005р. з моменту його укладення та стягнути з відповідача судові витрати.

11.12.2006р. до господарського суду Одеської області від ВАТ „Трикратський комбінат хлібопродуктів” надійшли уточнення до позову, в яких позивач просить визнати недійсним договір безоплатної передачі майна б/н від 27.09.2005р. з моменту його укладення, зобов'язати ТОВ „Сербка” передати відповідачу все отримане за договором, а у випадку неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість та стягнути з відповідача судові витрати.

11.12.2006р. до господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача –ТОВ „Сербка”, оскільки прийняття рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.12.2006р. по справі №25/445-06-11690 залучено до участі у справі як іншого відповідача ТОВ „Сербка”.

27.12.2006р. до господарського суду Одеської області від СТОВ „Сербське” надійшли заперечення на позовну заяву, в яких відповідач не погоджувався з позовною заявою та просив суд залишити її без задоволення, мотивуючи це тим, що рішенням господарського суду Одеської області від 15.09.2005р. по справі №19/211-05-6793 задоволено позов ВАТ „Трикратський комбінат хлібопродуктів” до СТОВ „Сербське” про стягнення грошових коштів у розмірі 137980,89 грн. з рахунку СТОВ „Сербське”, при цьому ні позивач, ні органи ДВС не зверталися до установи банку за стягненням з боржника заборгованості, питання про заміну способу та порядку виконання рішення в господарському суді не вирішувалися, отже, зазіхання на майно СТОВ „Сербське” позивачем є безпідставним.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.02.2007р. по справі №25/445-06-11690 продовжено строк розгляду справи до 12.03.2007р..

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.03.2007р. по справі №25/445-06-11690 (суддя Малярчук І.А.) відмовлено у задоволенні позову ВАТ „Трикратський комбінат хлібопродуктів” до СТОВ „Сербське”, ТОВ „Сербка” про визнання недійсним договору, з посиланням на те, що : 1) господарський суд вважає безпідставною та недоведеною позицію позивача стосовно того, що оспорюваний договір безоплатної передачі майна від 27.09.2005р., укладений між СТОВ „Сербське” та ТОВ „Сербка”, порушує його охоронювані законом інтереси, оскільки позивач має змогу на захист своїх охоронюваних законом інтересів в порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження”, натомість позивач обрав хибний, за даних обставин спосіб для захисту своїх інтересів, шляхом втручання в господарську діяльність відповідачів, тобто, на думку суду, позивач з поданням даного позову порушив встановлені п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України засади цивільного законодавства стосовно свободи договору та свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, оскільки фактично втручається в підприємницьку діяльність відповідачів, а також стосовно судового захисту цивільного права та інтересу, припустившись помилки в обранні способу захисту своїх охоронюваних законом інтересів; 2) у суду відсутні належні підстави вважати, що основні та оборотні засоби СТОВ „Сербське” було фактично передано ТОВ „Сербка” за договором безоплатної передачі майна від 27.09.2005р., так як приймання передачі від 01.10.2005р. не містить посилань на передачу майна за договором від 27.09.2005р.; 3) крім того, як вбачається з пояснень представника СТОВ „Сербське”, в даний час питання права власності на майно колишнього КПСП, що є предметом оспорюваного договору безоплатної передачі майна, вирішується в Комінтернівському районному суді, про що свідчить довідка Комінтернівського районного суду від 13.12.2006р. та ухвала Комінтернівського районного суду від 19.07.2006р.; 4) позивач в обґрунтування своєї правової позиції посилається на норми Цивільного кодексу України (ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України –просить визнати договір нікчемним, ч.ч. 2, 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України –визнати договір недійсним, ст. 234 Цивільного кодексу України –вважає договір фіктивним, ст. 235 Цивільного кодексу України –вважає договір удаваним), одночасне застосування яких відносно предмету спору є неприпустимим, а отже правова позиція позивача є нецілісною та взаємосуперечливою, таким чином суд не в змозі зробити правову оцінку заявлених позивачем правових підстав недійсності договору; 5) з наданих позивачем пояснень не вбачається, на чому ґрунтується твердження позивача про невідповідність оспорюваного договору ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України за відсутності належним чином оформленої передачі майна СТОВ „Сербське” саме на виконання цього договору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №134 від 20.03.2007р. звернулося ВАТ „Трикратський комбінат хлібопродуктів”, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 12.03.2007р. по справі №25/445-06-11690 та прийняти нове рішення, котрим задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідачів судові витрати, мотивуючи це тим, що : 1)однією з підстав відмови у задоволенні позову є посилання суду на хибний спосіб для захисту позивачем свого права шляхом звернення з позовом про визнання договору недійсним, оскільки його охоронювані законом інтереси повинні захищатися органами ДВС відповідно до Закону України „Про виконавче провадження”, і лише вказані органи повинні визначати спосіб та порядок виконання рішення, проте господарський суд не прийняв до уваги той факт, що після вчинення передбачених Законом України „Про виконавче провадження” дій, державним виконавцем були зроблені запити до відповідних органів з вимогою надати інформацію про наявність у боржника грошових коштів та майна, на які була отримана інформація щодо відсутності у СТОВ „Сербське” на розрахункових рахунках грошових коштів, а будь-яке майно, зареєстроване за боржником, відсутнє, 24.11.2006р. державним виконавцем складено акт, яким встановлено, що відповідач за місцем знаходження відсутній, фактичної діяльності з жовтня 2005 року не веде, прибутків не отримує, майна та коштів, належних відповідачу не виявлено, вказаний акт було надано до суду в додатку №10 до пояснення від 11.12.2006р., але господарський суд не прийняв його до уваги; 2)відповідно до ст. 53 Закону України „Про виконавче провадження” державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, зазначена норма закону дає право державному виконавцю звернути стягнення на майно, власником якого є боржник, а володіє чи користується цим майном інша особа, в даному випадку боржник не є суб'єктом вказаної норми, оскільки майно передано ТОВ „Сербка” за договором дарування і зараховано на баланс останнього, тобто право власності припинилося у СТОВ „Сербське” і виникло у ТОВ „Сербка” на підставі оспорюваного договору, чим пояснюється наявність у позивача права на звернення до суду з позовом про визнання даного договору недійсним; 3) в оспорюваному рішенні вказано, що сторонами не надано доказів фактичної передачі майна від дарувальника обдарованому, так як в акті прийому передачі основних засобів не зазначено, що майно передавалося саме за оспорюваним договором, проте майно дійсно передано на виконання умов договору, це визнає і сам відповідач у позовній заяві до Комінтернівського районного суду, крім того це визначено у постанові Комінтернівського районного суду від 28.07.2006р. у справі №2-а-173/06р; 4) правову позицію позивача щодо заявлених позовних вимог про визнання договору недійсним було визначено в поясненні від 11.12.2006р., в якому позивач посилався на порушення укладенням оспорюваного договору ч. 2 ст.719 Цивільного кодексу України, яка передбачає застосування судом ст. 220 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 203 та ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України, ч. 2, 3 ст. 203, ст. 720 Цивільного кодексу України, які мають наслідком застосування ст. 215 Цивільного кодексу України, проте господарський суд першої інстанції не прийняв до уваги вимоги чинного законодавства, чим порушив вказані норми; 5) господарським судом порушено і норми процесуального законодавства, оскільки суд не вжив належних заходів для задоволення клопотання позивача про витребування доказів.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ВАТ „Трикратський комбінат хлібопродуктів”, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення з огляду на таке.

Як встановлено господарським судом першої інстанції, 27.09.2005р. між СТОВ „Сербське” та ТОВ „Сербка” укладено договір безоплатної передачі майна, відповідно до п.1.1 якого предметом договору є безоплатна передача майна від СТОВ „Сербське” до ТОВ „Сербка”.

Згідно з п.2.1 договору кількість та найменування майна, що безоплатно передається однією стороною другій визначається переліками №1 (основні засоби) та №2 (оборотні засоби), а також актами прийому-передачі від однієї сторони до іншої, які є невід'ємними частинами даного договору.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що ціна на передане майно складається з залишкової вартості згідно з балансом СТОВ „Сербське”, а також інших документів на це майно, які додаються до договору.

01.10.2005р. комісією СТОВ „Сербське” та ТОВ „Сербка” складено акт прийому-передачі основних засобів, котрий затверджено головою Сербської сільської ради, вказаним актом зафіксовано передачу ТОВ „Сербка” переліченого в ньому майна, проте даний акт не містить посилань щодо передачі майна за договором безоплатної передачі майна, укладеного між СТОВ „Сербське” та ТОВ „Сербка” 27.09.2005р..

Підставою для звернення ВАТ „Трикратський комбінат хлібопродуктів” з позовом про визнання недійсним договору безоплатної передачі майна від 27.09.2005р, укладеного між СТОВ „Сербське” та ТОВ „Сербка”, стала наявність встановленого рішенням господарського суду Одеської області від 15.09.2005р. по справі №19/211-05-6793 зобов'язання СТОВ „Сербське” сплатити позивачу борг та штрафні санкції в сумі 137980,89грн., від виконання якого СТОВ „Сербське”, на думку позивача, намагається ухилитися, уклавши оспорювану угоду, чим порушило право позивача на обов'язкове виконання судового рішення.

Частиною 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Підставою для звернення до господарського суду підприємства, установи, організації, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, є наявність у них порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За ст. 3 Цивільного кодексу України основними засадами цивільного законодавства є : 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право:1) на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; 2) на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення;7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ВАТ „Трикратський комбінат хлібопродуктів”, визначивши спосіб захисту свого цивільного права, звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним правочину, обґрунтовуючи свою правову позицію тим, що СТОВ „Сербське” укладенням оспорюваного договору порушило охоронювані законом інтереси позивача, оскільки предметом цього правочину є майно, за рахунок якого може бути погашена заборгованість СТОВ „Сербське” перед ВАТ „Трикратський комбінат хлібопродуктів” на суму 137980,89 грн.. При цьому позивач вказує, що у відношенні СТОВ „Сербське” відділом ДВС Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення господарського суду Одеської області від 15.09.2005р. у справі №19/211-05-6793, в межах виконавчого провадження встановлено відсутність грошових коштів на рахунках боржника, достатніх для виконання судового рішення, у зв'язку з чим позивач, посилаючись на ст.7 Закону України „Про виконавче провадження” вважає, що стягнення повинно бути звернено на майно боржника, відчуження якого відбулося за оспорюваним договором.

Преамбула Закону України „Про виконавче провадження” від 21.04.1999 р. №606-Х1У встановлює, що даний Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 2 Закону України „Про виконавче провадження” примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції, інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до ст. 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Частиною 5 ст. 50 Закону України „Про виконавче провадження” визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення.

Державний виконавець має право за пропозицією боржника або стягувача звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться у інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, одержавши від названих осіб відомості про наявність майна боржника, державний виконавець описує це майно в присутності понятих, вилучає його і реалізує у встановленому цим Законом порядку. Якщо особа, у якої знаходиться майно боржника, перешкоджає державному виконавцеві у його вилученні, таке майно вилучається державним виконавцем у примусовому порядку, встановленому статтею 55 цього Закону ( ч.ч. 1 та 3 ст.53 Закону України „Про виконавче провадження”).

Отже, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції цілком вірно вказано, що виходячи із положень Закону України „Про виконавче провадження” державний виконавець визначає умови і порядок виконання рішень судів, для виконання своїх обов'язків він наділений цим Законом відповідними повноваженнями, тому позиція позивача стосовно того, що відчуження майна СТОВ „Сербське” порушує його охоронювані законом інтереси щодо стягнення з боржника заборгованості в сумі 137980,89 грн. за рішенням господарського суду Одеської області від 15.09.2005 р. у справі №19/211-05-6793, не відповідає вимогам чинного законодавства, є безпідставною та недоведеною, оскільки позивач має змогу на захист своїх охоронюваних законом інтересів в порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження”, натомість останній обрав хибний, за даних обставин спосіб для захисту своїх охоронюваних законом інтересів, шляхом втручання в господарську діяльність відповідачів.

Крім того, в наданих сторонами документах відсутні докази того, що основні та оборотні засоби СТОВ „Сербське” фактично передавалися ТОВ „Сербка” за договором безоплатної передачі майна від 27.09.2005р., так як акт приймання-передачі від 01.10.2005р. не містить посилань на передачу майна саме за вищевказаним договором від 27.09.2005р..

Також слід відмітити, що відповідно до матеріалів справи, в даний час питання щодо права власності на майно колишнього КПСП, правонаступником якого є СТОВ „Сербське”, є предметом оспорюваного договору безоплатної передачі майна, вирішується в Комінтернівському районному суді Одеської області, про що свідчить довідка Комінтернівського районного суду від 13.12.2006р. та ухвала Комінтернівського районного суду Одеської області від 19.07.2006р..

Одночасно слід звернути увагу на те, що 14.11.2006р. позивач подав до господарського суду  Одеської області позов до СТОВ „Сербське” про визнання договору недійсним, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір безоплатної передачі майна від 27.09.2005р. суперечить: 1) меті діяльності підприємства (п. 3. 1 Статуту СТОВ „Сербське”); 2) п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України; 3) ст. 526 Цивільного кодексу України, а тому відповідно до: 1) ст. 234 Цивільного кодексу України даний договір є фіктивним, так як вчинений без наміру створення правових наслідків та з метою ухилення від погашення кредиторської заборгованості; 2) п. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України –удаваним, оскільки сторони його вчинили з метою приховати дії, які мають іншу правову природу та інший процесуальний порядок їх вчинення.

29.11.2006р. та 11.12.2006р. до господарського суду Одеської області від ВАТ „Трикратський комбінат хлібопродуктів” надійшли уточнення до позову, в яких позивач просить визнати недійсним договір безоплатної передачі майна б/н від 27.09.2005р. з моменту його укладення та стягнути з відповідача судові витрати, крім того, він вказує разом з підставами для визнання договору недійсним, зазначеними у позові, нові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, а саме: договір не посвідчений нотаріально, він є нікчемним згідно зі ст. 220 Цивільного кодексу України.

Таким чином, господарським судом першої інстанції цілком вірно встановлено, що позивач в обґрунтування своєї правової позиції посилається на норми Цивільного кодексу України, одночасне застосування яких відносно одного предмету спору є неприпустимим.

Так, позивач зазначає, що договір безоплатної передачі майна є нікчемним за аналогією закону щодо договору дарування, тобто таким правочином, недійсність якого встановлена законом, за таких обставин відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України визнання такою правочину недійсним судом не вимагається.

Надалі, позивач обґрунтовує невідповідність даного договору вимогам ч.ч. 2, 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, а в заявлених позовних вимогах просить суд визнати договір недійсним, тобто у даному випадку вважає його оспорюваним договором.

Невизначеність правової позиції позивача спостерігається і в подальшому, а саме: позивач стверджуючи, що договір безоплатної передачі майна не спрямований на реальне настання наслідків, вважає його фіктивним, та разом з тим удаваним, так як, на думку позивача, сторони його вчинили з метою приховати дії, які мають іншу правову природу та процесуальний порядок їх вчинення.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено сторонами без створення правових наслідків, які обумовлюються цим право чином, фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 235 вищевказаного кодексу України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Об'єднання позивачем як підстав позову ст.234 Цивільного кодексу України, яка регулює правові наслідки фіктивною правочину, та ст.235 Цивільного кодексу України, якою регулюються правові наслідки удаваного правочину, є помилковим, оскільки фіктивний та удаваний правочини відрізняються своїми ознаками та наслідками, тому правочин може бути або фіктивним, якщо його вчинено без наміру створення правових наслідків, або удаваним, якщо його вчинено для приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили.

За таких обставин, правова позиція позивача є нецілісною та суперечливою, а тому господарський суд першої інстанції правомірно встановив, що застосування ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України можливе, за виключенням випадків, коли правочин підпадає під дію норм, які встановлюють спеціальні підстави недійсності правочину, зокрема такими нормами є ст.234 та ст.235 названого Кодексу.

Крім того, з наданих позивачем пояснень не вбачається, на чому ґрунтується твердження позивача про невідповідність оспорюваного договору ч. 3 ст.203 Цивільного кодексу України за відсутності належним чином оформленої передачі майна СТОВ „Сербське”, оскільки в акті прийому передачі основних засобів не обумовлено, на виконання якого договору відбулася передача майна.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що рішення господарського суду першої інстанції цілком відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105,  ГПК України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А:

          Рішення господарського суду Одеської області від 12.03.2007р. по справі №25/445-06-11690 залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

          Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя:                                                                               Т.Я. Гладишева

Суддя:                                                                                               О. Т. Лавренюк

Суддя:                                                                                                    Я.Ф. Савицький