Рішення

від 17.03.2017 по справі 902/154/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 березня 2017 р. Справа № 902/154/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Тернопіль

до : Приватного підприємства "ВІНКЛАСТЕР", м. Вінниця

про стягнення 46 500,00 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

Представники сторін не з'явились.

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "ВІНКЛАСТЕР" про стягнення 46 500,00 грн заборгованості за договором № 7210 про надання транспортно-експедиційних послуг.

Ухвалою суду від 09.02.2017 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 15.03.2017 р.

27.02.2017 р. до суду подано письмові пояснення б/н від 17.02.2017 р. та ряд документів на виконання вимог ухвали суду від 09.02.2017 р., а також клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними у справі документами.

Ухвалою суду від 06.03.2017 р. в зв'язку з перебуванням судді Банаська О.О. у відрядженні, розгляд справи призначено на 17.03.2017 р.

Представники сторін в засідання суду 17.03.2017 р. не з'явились, хоча про дату, час та місце судового засідання останніх було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалами суду від 09.02.2017 р. та від 06.03.2017 р. надіслання яких стверджується реєстром відправки поштової кореспонденції суду.

Обізнаність представників сторін про призначення судового засідання на 17.03.2017 р. підтверджується телефонограмами від 14.03.2017 р., які наявні в матеріалах справи.

При цьому про факт обізнаності відповідача про розгляд даної справи в суді свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали від 09.02.2017 р. № 2285500001293, яке знаходиться в матеріалах справи.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, сторони своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористались, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду сторін або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно з приписами ч.8 ст.81 1 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

27.10.2016 р. між Приватним підприємством "ВІНКЛАСТЕР" (Експедитор) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) укладено договір № 7210 про надання транспортно-експедиційних послуг (а.с. 10- 11, т. 1).

Відповідно п. 1.1 Договору предметом договору є взаємовідносини між Експедитором та Перевізником, які виникають щодо організації перевезень вантажів автомобільним транспортом міжнародному та внутрішньому сполученні та розрахунків за ці перевезення.

Перевезення вантажів здійснюються Перевізником на підставі заявок, які подаються Експедитором, не пізніше 2 (двох) діб, передують дню перевезення (п.2.1 Договору).

Після здійснення перевезення Перевізник надає Експедитору акт виконаних робіт (наданих транспортних послуг), оригінал рахунку, CMR (TIR) з підписом та штампом вантаж о одержувача про прийняття вантажу (п. 2.6 Договору).

Розрахунки за надані транспортні послуги проводяться Експедитором на обумовлених сторонами заявці умовах шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок Перевізника (п.5.1 Договору).

Згідно п. 5.2 Договору Замовник перераховує гроші за послуги Перевізника на розрахунковий рахунок Експедитора, а останній протягом 3-7 банківських днів перераховує гроші на рахунок Перевізника (після отримання оригіналів документів - рахунок, акт, ТТН, податкова накладна і копії свідоцтв завірені печаткою).

Розділом 6 Договору сторони домовились про порядок відповідальності за укладеним Договором.

Відповідно п. 8.1 договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і є чинним протягом 1 (одного) календарного року.

27.10.2016 р. на адресу відповідача (перевізника) надіслано договір-заявку № 7310 на перевезення вантажу в міжнародному сполученні за маршрутом с. Олешно (Куявсько-Поморське воєводство, Польша) - м. Дніпро., за яким обумовлена вартість перевезення склала 22 000,00 грн, з них 7 500,00 грн оплати в день розвантаження (а.с. 13, т. 1).

Виконання зобов'язання за договором - заявкою № 7310 на перевезення вантажу підтверджуються міжнародною товарно - транспортною накладною типу CMR № 0046422, яка наявна в матеріалах справи.

Позивач здійснив перевезення за заявкою № 7310 від 27.10.2016 р. в повному обсязі.

Розрахунок проведено частково в сумі 7 500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 215 від 01.11.2016 р. (а.с. 21, т. 1).

04.11.2016 р. на адресу відповідача надіслано договір-заявку № 7410 на перевезення вантажу в міжнародному сполученні за маршрутом с. Олешно (Куявсько-Поморське воєводство, Польша) - м. Дніпро, за яким обумовлена вартість перевезення склала 22 000,00 грн, з них 7 500,00 грн оплати в день розвантаження (а.с. 14, т. 1).

З метою підтвердження заявки № 7410 від 04.11.2016 р. сторонами складено міжнародну товарно-транспорту накладну CMR № 0046443 (а.с. 16, т. 1).

Перевезення за вказаною заявкою було здійснено належним чином, однак проведено розрахунок частково в сумі 7 500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 234 від 12.11.2016 р. (а.с. 22, т. 1).

08.11.2016 р. підписано договір-заявку № 7910 на перевезення вантажу в міжнародному сполученні за маршрутом с. Олешно (Куявсько-Поморське воєводство, Польша) - м. Дніпро, за яким обумовлена вартість перевезення склала 25 000,00 грн, з них 7 500,00 грн оплати в день розвантаження (а.с. 12, т. 1).

Для підтвердження заявки № 7910 від 08.11.2016 р. сторонами складено міжнародну товарно-транспорту накладну CMR № 200781 (а.с. 17, т. 1).

Перевезення було здійснено належним чином, однак проведено розрахунок частково в сумі 7 500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 235 від 16.11.2016 р. (а.с. 23, т. 1).

В зв'язку з чим загальна заборгованість за перевезеннями від 27.10.2016 р., 04.11.2016 р. та 08.11.2016 р. становить 46 500,00грн. (14 500,00 грн + 14 500,00 грн + 17 500,00 грн).

На підтвердження надіслання провізних документів відповідачу позивачем надано суду експрес-накладні та фіскальні чеки (а.с.18-20, т.1).

Наявність боргу у заявленому в позові розмірі, а також хронологія господарських операцій між сторонами відображена в довідці № 119 від 17.02.2017 р.

Непроведення розрахунків відповідачем в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Надаючи правову кваліфікацію договору про надання транспортно-експедиційних послуг № 7210 від 27.10.2016 р., суд з огляду на його зміст та положення цивільного законодавства приходить до висновку, що останній є договором перевезення правовідносини за яким регулюються главою 64 Цивільного кодексу України "Перевезення".

Згідно 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, в п.4.3 Договору вказано, що оплата здійснюється на протязі 20 днів після вивантаження автомобіля на підставі факсимільного рахунку та оригіналів товаротранспортних накладних (CMR).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Дійшовши висновку про укладення між сторонами договору перевезення судом взято до уваги приписи ч.1 ст.207 ЦК України відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

З врахуванням доведеності позивачем заявлених позовних вимог та відсутності доказів оплати боргу суд вважає, що позов в частині стягнення 46 500,00 грн боргу є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Також при прийнятті рішення судом розглянуто вимоги про стягнення 4 650,00 грн витрат на послуги адвоката за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи 01.02.2017 р. між адвокатом Лоза Віктором Миколайовичем та ФОП ОСОБА_1 укладено договір-доручення № 01-02 ідповідно до якого Повірений зобов'язується від імені і за рахунок Довірителя надати правову допомогу у спорі що виник із ПП "Вінкластер".

В п. 2.2 цього Договору погоджено суму гонорару 4 650,00 грн.

Також суду надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 1/02 від 02.02.2017 р., яка підтверджує оплату позивачем адвокатських послуг в розмірі 4 650,00 грн та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 507 від 16.05.2008 року видане Лозі В.М.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними.

Однак при розподілі витрат на оплату послуг адвоката суд звертає увагу на п.6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. № 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" наголошується на тому, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду України від 03.02.2004 р. № 04/079 зі справи № 36/207 також наголошується на необхідності обґрунтування у розгляді справи витрат на оплату адвоката.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України та оскільки отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для захисту своїх прав, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги предмет спору, тривалість розгляду і складність справи, враховуючи викладене вище в сукупності суд дійшов висновкусуд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 4 4650,00 грн є неспіврозмірними та завищеними та про необхідність обмеження розміру суми, яка підлягає сплаті за послуги адвоката до 2 500 грн 00 коп. з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи.

При цьому судом взято до уваги ціну позову, нескладність справи (стягнення боргу за договором транспортного експедирування за типовими формами заявок та ідентичними умовами порядку оплати за відсутності будь-яких заперечень зі сторони відповідача), а також беручи до уваги гіпотетичний час на підготовку матеріалів до судового слухання, невисоку складність юридичної кваліфікації спірних правовідносин та те, що адвокат лише підготував матеріали позовної заяви та не брав участі брав в судових засіданнях тощо.

17.03.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ВІНКЛАСТЕР", вул. Соборна, буд. 38, м. Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 37358019) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 46022 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) - 46 500 грн 00 коп. - боргу, 1 600 грн 00 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору, 2 500 грн 00 коп. витрат на послуги адвоката.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 22 березня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - АДРЕСА_2, 46022.

3, 4 - відповідачу - вул.Соборна, буд. 38, м.Вінниця, 21050; ОСОБА_3 - АДРЕСА_3