Рішення

від 21.03.2017 по справі 904/1035/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.03.2017 Справа № 904/1035/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "МЕТАЛУРГТРАНСРЕМОНТ", м.Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА", м. Кривий Ріг

про стягнення 15 842,44 грн.

Суддя Петренко Н.Е

секретар судового засідання Бойчук Ю.С.

Представники:

від позивача: Крючкова Т.П., представник за довіреністю № 70/6 від 04.01.2016

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "МЕТАЛУРГТРАНСРЕМОНТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА" (далі - відповідач) про стягнення 15 842,44 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору оренди (найму) відкритої площадки № 398/КТ від 21.12.2015 року, в частині розрахунків за оренду.

Ухвалою господарського суду від 30.01.2017 року порушено провадження у справі №904/1035/17, прийнято позовну заяву до розгляду та призначено судове засідання на 07.03.2017.

07.03.2017 повноважний представник позивача у судове засідання не з'явився, але 15.02.2017 та 17.02.2017 до суду від позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з можливим врегулюванням спору між сторонами мирним шляхом.

В свою чергу, повноважний представник відповідача 07.03.2017 у судове засідання також не з'явився, але 15.02.2017 та 22.02.2017 від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з тим, що на даний час ведуться переговори між сторонами щодо підписання мирової угоди.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2017 року відкладено розгляд справи на 21.03.2017.

21.03.2017 повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. В матеріалах справи знаходиться конверт з ухвалою суду від 07.03.2017 року, який направлявся на адресу відповідача та був повернутий поштою з відміткою "за закінченням строку зберігання".

Господарським судом було зроблено Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого адреса відповідача співпадає з адресою зазначеною у позовній заяві, і на яку судом направлялась поштова кореспонденція з повідомленням про день, час та місце розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки судом було належним чином виконано вимоги ч.1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи:

- власне письмове підтвердження того, що станом на 21.03.2017 року заявлені позовні вимоги відповідачем не оплачені, розмір позовних вимог не змінився;

- власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору;

- обґрунтований розрахунок пені за прострочення платежів;

- копію розгорнутого акту звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 15.03.2017;

- докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.

У судовому засіданні 21.03.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди (найму) відкритої площадки № 398/КТ (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, позивач передає, а відповідач приймає у тимчасове платне користування частину території відкритого типу, площею 55 квадратних метри, розташовану за адресою: м. Кривий Ріг, вул.Конституційна, 23, для зберігання тепловоза в холодному стані. Відповідач зобов'язується здійснювати плату за користування об'єктом оренди у терміни, що передбачені цим Договором.

Строк оренди за даним Договором встановлюється з 01.01.2016 року до 31.12.2016 року (п. 2.1. Договору).

За користування об'єктом оренди відповідач сплачує орендну плату у грошовій одиниці - гривні - на умовах, що передбачені даним Договором (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 3.2. Договору, загальний розмір щомісячної плати за об'єкт оренди складає - 1 100,00 гривень (із розрахунку 20,00 гривень за квадратний метр), в т.ч. ПДВ 183,33 гривень.

У п. 3.3. Договору зазначено про те, що відповідач своєчасно та в повному обсязі вносить орендну плату шляхом її перерахування на рахунок позивача в строк до 5-го (п'ятого) числа поточного місяця (авансом), незалежно від результатів ведення ним статутної діяльності. Орендна плата за користування об'єктом оренди починає сплачуватися з дати підписання актів прийому-передачі в обсягах фактично зайнятої відповідачем площі, яка зазначається в актах прийому-передачі. Відповідач має право вносити орендну плату наперед за квартал та півріччя.

Як зазначено у п. 4.1.2. Договору, позивач має право вимагати від відповідача своєчасного внесення орендної плати, передбаченої положеннями розділу 3 даного Договору, а також інших необхідних платежів щодо утримання об'єкта оренди.

За приписами п. 5.2.4. Договору, відповідач зобов'язаний вчасно та в повному обсязі вносити плату за користування об'єктом оренди у строки в обсягах, що обумовлені положенням даного Договору.

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасного або не у повному обсязі внесення орендної плати, або інших передбачених умовами даного Договору, платежів на рахунок позивача відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період нарахування пені, за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання.

За невиконання або неналежне виконання умов даного Договору сторони несуть відповідальність, передбачену даним Договором або чинним законодавством України (п. 7.3. Договору.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором.

01.01.2016 позивач передав, а відповідач прийняв в оренду частину території відкритого типу, площею 55 кв.м, що підтверджує акт прийому передачі в оренду.

Як зазначає позивач, послуги з оренди, за період з січня по грудень 2016 року, надані на загальну суму 13 200 грн., що підтверджують відповідні Акти. Проте, відповідач за оренду не розрахувався, внаслідок чого у відповідача виникла прострочена заборгованість перед позивачем у розмірі 13 200 грн.

Позивач звертає увагу суду на той факт, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою перед позивачем, що підтверджує Акт звірки взаємних розрахунків станом на 15.03.2017, який був підписаний з боку відповідача та скріплений печаткою підприємства без будь-яких претензій та зауважень.

За неналежне виконання відповідачем свого обов'язку по Договору щодо повної та своєчасної оплати, позивачем на підставі п. 7.1. Договору була нарахована пеня у розмірі 2416,49 грн.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем були нараховані 3% річних у розмірі 225,95 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 13 200 грн., пеню у розмірі 2 416,49 грн., 3% річних у розмірі 225,95 грн., всього 15 842,44 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Приписами ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Крім того, ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Положеннями ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України передбачено, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст. 129 Конституції України передбачено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно із положенням ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору оренди та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 13 200,00 грн. є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки:

- Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.

- Відповідач визнав себе зобов'язаною особою перед позивачем, що підтверджує Акт звірки взаємних розрахунків станом на 15.03.2017, який був підписаний з боку відповідача та скріплений печаткою підприємства без будь-яких претензій та зауважень.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, визначене статтею 610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасного або не у повному обсязі внесення орендної плати, або інших передбачених умовами даного Договору, платежів на рахунок позивача відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період нарахування пені, за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання.

На підставі п. 7.1. Договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 2 416,49 грн., розрахунок якої судом перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно, оскільки пеня нараховується лише за 182 дня.

Після перерахунку, проведеного господарським судом, пеня підлягає задоволення у розмірі 1 782,50 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем були нараховані 3% річних у розмірі 225,95 грн., розрахунок яких судом також був перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232, 285, 286 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА" (50015, м. Кривий Ріг, вул. Кропивницького, буд. 42, код ЄДРПОУ 20262854) на користь Публічного акціонерного товариства "Металургтрансремонт" (49051, м. Дніпропетровськ, вул. О. Оцупи, буд. 4, код ЄДРПОУ 05509858) суму основного боргу у розмірі 13 200,00 грн. (тринадцять тисяч двісті грн. 00 коп.), пеню у розмірі 1 782,50 грн. (одна тисяча сімсот вісімдесят два грн. 50 коп.), 3% річних у розмірі 225,95 грн. (двісті двадцять п'ять грн. 95 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 535,97 грн. (одна тисяча п'ятсот тридцять п'ять грн. 97 коп.)

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 23.03.2017

Суддя Н.Е. Петренко