Рішення

від 21.03.2017 по справі 904/1054/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.03.2017 Справа № 904/1054/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІАНА", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ МЕДИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ-ДНІПРО", м. Дніпро

про стягнення 52 168,59 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Бойчук Ю.С.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІАНА" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ МЕДИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ-ДНІПРО" (далі - відповідач) про стягнення 52 168,59 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № Д 004 від 06.10.2015 року, в частині розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 року порушено провадження у справі № 904/1054/17, прийнято позовну заяву до розгляду та призначено судове засідання на 07.03.2017р.

07.03.2017 повноважний представник позивача у судове засідання не з'явився, але до суду від позивача надійшли:

- письмові пояснення, відповідно до яких позивач вказує про те, що останній не заперечує проти часткового задоволення позовних вимог з урахуванням оплати, яка була здійснена відповідачем 02.11.2016 у розмірі 1 000,00 грн.;

- клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника позивача.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2017 року відкладено розгляд справи на 21.03.2017, у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи належних доказів повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.

21.03.2017 повноважний представник позивача у судове засідання не з'явився, але до суду від позивача надійшли:

- клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника позивача. В клопотанні також зазначено про те, що позивач заявлені позовні вимоги підтримує на наполягає на їх задоволенні у повному обсязі;

- письмові пояснення по справі.

Дослідивши матеріали справи та подані документи, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника позивача за наявними в ній матеріалами.

Повноважний представник відповідача у судове засідання також не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. В матеріалах справи знаходиться конверт з ухвалою суду про порушення провадження у справі, який направлявся на адресу відповідача та був повернутий поштою з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Господарським судом було зроблено Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого адреса відповідача співпадає з адресою зазначеною у позовній заяві, і на яку судом направлялась поштова кореспонденція з повідомленням про день, час та місце розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки судом було належним чином виконано вимоги ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 21.03.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

06.10.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №Д 004 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого, позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, за замовленням відповідача здійснювати поставку визначеного цим Договором товару, а відповідач зобов'язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, прийняти товар та оплатити його вартість.

За приписами п. 1.2 Договору, предметом поставки за цим Договором є товари медичного призначення (надалі - товар), перелік, характеристики та вартість яких визначена у Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Як зазначено у п. 2.10 Договору, під час передачі товару сторони оформлюють та підписують видаткову накладну, у якій зазначається номенклатура, кількість та вартість фактично переданої партії товару.

Товар вважається переданим з моменту підписання відповідачем видаткової накладної (п. 2.13 Договору).

Днем поставки товару вважається день передачі товару позивачем відповідачу (п. 2.14 Договору).

Відповідно до п.п. 4.2, 4.3 Договору оплата вартості партії товару здійснюється у наступному порядку: відповідач зобов'язаний оплатити вартість поставленого товару протягом 90 календарних днів з дня поставки товару у розмірі, передбаченому відповідною видатковою накладною на відповідну партію товару.

Оплата за товар здійснюється в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача (п. 4.4 Договору).

Згідно з п. 4.5 Договору, днем оплати вважається день зарахування коштів на поточний рахунок позивача.

У п. 5.1 Договору вказано про те, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, що передбачена чинним законодавством України.

За прострочення відповідачем строків оплати товару, вказаних в цьому Договорі, відповідач сплачує позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожендень прострочення (п. 5.3 Договору).

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2017 року.

Як зазначає позивач, на виконання умов вищезазначеного Договору ним було належним чином виконано покладене на нього зобов'язання в частині передачі відповідачу товару на загальну суму 50 284,01 грн., що підтверджують видаткові накладні, які були підписані з боку відповідача без будь-яких претензій та зауважень. Проте, оплата за поставлений товар здійснилась частково, а саме у розмірі 6 570,78 грн., у зв'язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість перед позивачем у розмірі 43 713,23 грн.

За неналежне виконання відповідачем умов Договору, позивачем на підставі п. 5.3 Договору була нарахована пеня у розмірі 5 344,19 грн.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 2 586,43 грн. та 3% річних у розмірі 524,74 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 43 713,23 грн., пеню у розмірі 5 344,19 грн., інфляційні втрати у розмірі 2586,43 грн., 3% річних у розмірі 524,74 грн., всього 52 168,59 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору поставки на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна норма міститься у ст. 712 Цивільного кодексу України відповідно до якої, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства (ст. 129 Конституції України).

Положеннями ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню у розмірі 42 713,23 грн., оскільки:

- Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.

- Відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки останній здійснив часткову оплату за отриманий товар.

- Як свідчать матеріали справи, відповідач з часу отримання товару не скористався правом відмовитися від товару та не надав суду доказів відмови та повернення позивачеві поставленого товару. Факт прийняття товару без будь-яких зауважень та претензій посвідчується підписом довіреної особи відповідача та відтиском печатки підприємства на видаткових накладних.

- При підготовці тексту позовної заяви позивачем не було враховано оплату, яка була здійснена 02.11.2016 року у розмірі 1 000,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми закону позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 2 586,43 грн. та 3% річних у розмірі 524,74 грн.

Розрахунок інфляційних втрат судом був перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розрахунок 3% судом також був перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 523,31 грн.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 5.3 Договору за прострочення відповідачем строків оплати товару, вказаних в цьому Договорі, відповідач сплачує позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожендень прострочення.

На підставі п. 5.3 Договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 5 344,19 грн., розрахунок якої судом перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно, оскільки пеня нараховується лише за 182 дня.

Після перерахунку, проведеного господарським судом, пеня підлягає задоволенню у розмірі 5 110,85 грн.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 629, 625, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-84, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ МЕДИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ - ДНІПРО" (49040, м. Дніпро, ж/м Тополя-2, буд. 10, корпус 3, кв. 99, код ЄДРПОУ 34683274) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІАНА" (03179, м. Київ, п-т Перемоги, буд. 123; адреса для листування: 01133, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 10/2, оф. 54, код ЄДРПОУ 37588850) суму боргу у розмірі 42 713,23 грн. (сорок дві тисячі сімсот тринадцять грн. 23 коп.), інфляційні втрати у розмірі 2 586,43 грн. (дві тисячі п'ятсот вісімдесят шість грн. 43 коп.), 3% річних у розмірі 523,31 грн. (п'ятсот двадцять три грн. 31 коп.), пеню у розмірі 5 110,85 грн. (п'ять тисяч сто десять грн. 85 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 562,13 грн. (одна тисяча п'ятсот шістдесят два грн. 13 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 23.03.2017

Суддя Н.Е. Петренко