Постанова

від 23.03.2017 по справі 807/91/17

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 березня 2017 рокум. Ужгород№ 807/91/17

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю Укрліскомплекс , представник - Греца Я.В.;

відповідача: Головне управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, представник - Борсенко О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Укрліскомплекс до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Укрліскомплекс (далі - позивач, ТОВ Укрліскомплекс ) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.01.2017 року № 0000011402, яким ТОВ Укрліскомплекс збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 18793,96 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016р. по 01.05.2016р., про що складено Акт № 73/07-16-04-14/38720529 від 22.12.2016р. За наслідками перевірки, зокрема, встановлено, що позивач порушив пункти 103.4, 103.5, 103.6, 103.8, 103.9 та 103.10 ст. 103, пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141, п. 294.1 ст. 294, п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у зв'язку з чим платнику донараховано податок на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України на загальну суму 15035,17 грн., в т.ч. І кв. 2016р. на суму 7311,32 грн. та квітень 2016р. на суму 7723,85 грн. Підставою для здійснення вказаних донарахувань стало те, що ТОВ Укрліскомплекс здійснювало виплату доходів нерезиденту Wood Source s.r.o. (Чехія) на підставі договорів про надання послуг оренди транспортних засобів та договорів про надання послуг оренди гідравлічного навантажування у загальній сумі 3600 Євро, що еквівалентно 109863,05 грн. на дату списання коштів з валютного рахунку (28.01.2016р. - 1800 Євро, 29.04.2016р. - 1800 Євро), однак не забезпечило нарахування та сплату податку на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України.

При цьому, в акті перевірки (стор. 22) вказано, що у разі виплати доходу нерезиденту юридична особа - платник єдиного податку третьої групи за підсумками податкового (звітного) періоду, в якому здійснені такі виплати (квартал), подає до контролюючих органів за своїм місцезнаходженням Декларацію з податку на прибуток підприємств із заповненими рядками 23-25 та додатком ПН до Декларації у строки, встановлені для квартального звітного періоду. Позивачем було подано заперечення на вищевказаний акт перевірки, однак листом від 05.01.2017р. № 39/10/07-16.14-04-09 відповідач повідомив позивача, що факти, викладені в запереченнях, не спростовують висновки, викладені в акті, а також про те, що у відповідача відсутні підстави для внесення змін до акта виїзної позапланової перевірки від 22.12.2016р. № 73/07-16-04-14/38720529.

Також, на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято та направлено позивачу супровідним листом від 11.01.2017р. № 67/10/07/16.14-04-09 податкові повідомлення-рішення, а саме:

- податкове повідомлення-рішення від 06.01.2017р. № 0000011402 на загальну суму 18793,96 грн., в т.ч. основний платіж 15035,17 грн. та штрафні санкції на суму 3758,79 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 06.01.2017р. № 0000021402 на загальну суму 63,50 грн., в т.ч. основний платіж 50,80 грн. та штрафні санкції на суму 12,70 грн.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 06.01.2017р. № 0000011402 таким, що суперечить нормам діючого законодавства України., а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 06.01.2017р. № 0000011402 на загальну суму 18793,96 грн., прийняте на підставі акту перевірки № 73/07-16-04-14/38720529 від 22.12.2016р. підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених в запереченнях на адміністративний позов (а.с.63-65).

Розглянувши подані сторонами документи та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Закарпатській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016р. по 01.05.2016р.

За наслідками проведеної перевірки складено Акт Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Укрліскомплекс , код ЄДРПОУ - 38720529 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2016 по 01.05.2016 від 22.12.2016р. № 13/07-16-14-04/38720529 (а.с.10-39), (далі - Акт перевірки).

Вказаним Актом перевірки встановлено порушення суб'єктом господарювання:

- п. 292.11 ст. 292 ПК України, в результаті чого донараховано єдиного податку у сумі 50,80 грн., в тому числі за І кв. 2016 року - 50,80 грн.;

- п. 103.4, п. 103.5, п. 103.6, п. 103.8, п. 103.9, п. 103.10 ст. 103, пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141, п. 294.1 ст. 294, п. 297.1 ст. 297 ПК України, у зв'язку з чим донараховано податку на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України за період з 01.01.2016р. по 01.05.2016р. на загальну суму 15035,17 грн., в т.ч. І кв. 2016р. на суму 7311,32 грн. та квітень 2016р. на суму 7723,85 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 06.01.2017р. № 0000011402, позивач подав заперечення на акт перевірки від 27.12.2016р., якими просив виключити з його тексту висновки про порушення ТОВ Укрліскомплекс податкового законодавства стосовно донарахування податку на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України на загальну суму 15035,17 грн., в т.ч. І кв. 2016р. на суму 7311,32 грн. та квітень 2016р. на суму 7723,85 грн. (а.с.40-42).

Листом від 05.01.2017р. № 39/10/07-16.14-04-09 Про розгляд заперечень (а.с.43-48), відповідач, розглянувши заперечення позивача, повідомив, що факти, викладені в запереченнях, наданих підприємством не спростовують висновки, викладені в акті. Оскільки підприємством не надано первинних документів, що спростовують викладені в акті перевірки операції, у ГУ ДФС у Закарпатській області відсутні підстави для внесення змін до акта виїзної позапланової перевірки ТОВ Укрліскомплекс (ЄДРПОУ 38720529) від 22.12.2016 року за № 73/07-16-14-04/38720529. Інші порушення податкового законодавства, встановлені під час проведення перевірки, та які не зазначені у запереченнях ТОВ Укрліскомплекс , залишаються ГУ ДФС у Закарпатській області без змін (а.48).

На підставу Акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 06.01.2017 року № 0000011402, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання за платежем Податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 18793,96 грн. (а.с.50) та податкове повідомлення-рішення від 06.01.2017 року № 0000021402, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання за платежем Єдиний податок з юридичних осіб у розмірі 63,50 грн., в т.ч. 50,80 грн. за основним податковим зобов'язанням та 12,70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.51).

Вказані вище податкові повідомлення-рішення направленні позивачу згідно з супровідним листом Про направлення податкових-повідомлень рішень від 11.01.2017р. № 67/10/07-16.14-04-09 (а.с.49.).

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням № 0000011402 від 06.01.2017 року, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання за платежем Податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 18793,96 грн., ТОВ Укрліскомплекс оскаржило його в судовому порядку, звернувшись до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у даній справі, а також, враховуючи предмет розгляду даної справи та вирішуючи спір по суті, суд виходить із наступного.

Згідно з структурною побудовою ПК України, податок на прибуток підприємств розміщений у розділі ІІІ ПК України (Розділ ІІІ. Податок на прибуток підприємств , статті 133-142 ПК України).

Для правильного визначення, хто є платником податку на прибуток підприємств, суд звертає увагу на статтю 133 ПК України, де визначено хто є платником податку на прибуток підприємств.

Відповідно до ст. 133 ПК України: платниками податку резидентами є:

суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті;

управитель фонду операцій з нерухомістю, який здійснює діяльність відповідно до Закону України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю щодо операцій і результатів діяльності із довірчого управління, що здійснюється таким управителем через фонд.

В той же час, для правильного вирішення даного публічно-правового спору, потрібно з'ясувати хто також є платником податку на доходи нерезидента, з джерелом їх походження з України.

Стаття 141 ПК України розділу ІІІ Податок на прибуток підприємств встановлює особливості оподаткування окремих видів діяльності та операцій (стаття 141 ПК України Особливості оподаткування окремих видів діяльності та операцій ).

Особливості оподаткування нерезидентів викладені у пункті 141.4 статті 141 розділу ІІІ Податок на прибуток підприємств .

Так, підпунктом г пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПК України визначено, що доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є: лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди.

Згідно з пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України: резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Разом з тим, для з'ясування терміну резидент у розумінні пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 розділу ІІІ Податок на прибуток підприємств ПК України, як платника податку на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України, необхідно звернути увагу на ст. 14 ПК України Визначення понять , зокрема на пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Відповідно до абз. 12 пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема на період, який охоплювався перевіркою з 01.01.2016р. по 01.05.2016р.): у розділі III цього Кодексу використовується термін резидент у відповідних відмінках, під цим терміном розуміються особи, визначені пунктом 133.1 статті 133 цього Кодексу.

В силу вимог п. 133.1 ст. 133 ПК України: платниками податку резидентами є: суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті .

У свою чергу, пунктом 133.5 статті 133 ПК України передбачено, що не є платниками податку суб'єкти господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, визначені главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Статтею 11 ПК України визначено, що спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом.

Спеціальний податковий режим - система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів.

Спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.

Не визнаються спеціальними режимами податкові режими, не визначені такими цим Кодексом.

Чинні положення ПК України у розділі ХІV визначають єдиний спеціальний податковий режим, який на даний час існує в українській системі оподаткування, а саме: Спрощена система оподаткування, обліку та звітності (статті 291-300 ПК України).

У відповідності до ст. 291 ПК України: у цій главі встановлюються правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (п. 291.1 ст. 291 ПК України). Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, зокрема третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ Укрліскомплекс є платником єдиного податку без ПДВ та перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності за обраною 3-ою групою зі ставкою у 5 % відсотків до доходу, що підтверджується копією Витягу з реєстру платників єдиного податку (а.с.62).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що обов'язок щодо оподаткування виплат нерезиденту, визначений пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України, поширюється лише на тих резидентів, які є одночасно платниками податку на прибуток підприємств та які здійснюють виплату нерезидентам - юридичним особам, доходів з джерелом їх походження з України, та не поширюється на суб'єктів господарювання, які є платниками єдиного податку та застосовують спрощену систему оподаткування.

Розміщення в ПК України в одному розділі норм (а саме в розділі ІІІ Податок на прибуток підприємств , ст. 141 Особливості оподаткування окремих видів діяльності та операцій , п. 141.4 ст. 141 Особливості оподаткування нерезидентів ), які додатково зобов'язують платників податку на прибуток підприємств сплачувати також податок на доходи нерезидента, з джерелом їх походження з України, зокрема тих, які перебувають на загальній системі оподаткування, додатково доводять ту обставину, що позивач не зобов'язаний сплачувати такий податок, оскільки є платником єдиного податку.

Тобто, законодавець, розмістивши в одному розділі ПК України норми, які додатково зобов'язують платника податку на прибуток підприємств сплачувати податок на доходи нерезидента, вказав на те, що саме резиденти - платники податку на прибуток підприємств зобов'язані сплачувати податок на доходи нерезидента, з джерелом їх походження з України.

Даний факт додатково підтверджується відсутністю в розділі ХІV глави 1 Спрощена система оподаткування, обліку та звітності ПК України правових норм, які б зобов'язували юридичних осіб - платників єдиного податку сплачувати податок на доходи нерезидента, з джерелом їх походження з України, зокрема також в силу того, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності за законодавством України є спеціальним податковим режимом.

Окрім цього, пп. 297.1 п. 297.1 ст. 297 ПК України прямо передбачено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, а саме: з податку на прибуток підприємств.

Зокрема, при проведенні перевірки відповідачем помилково не було враховано, що у періоді, охопленому перевіркою, позивач перебував на спрощені системі оподаткування, а саме був платником єдиного податку третьої групи без ПДВ (п.2.3.4 Акту перевірки, а.с.11).

Таким чином, позивач, будучи платником єдиного податку в силу вимог п. 133.5 та пп. 297.1.1 п. 297.1 ст. 297 ПК України, не є платником податку на прибуток та, як наслідок, не є резидентом у розумінні пп. 141.4.2 п.141.4 ст. 141 ПК України.

Наведені вище обставини безумовно доводять те, що на позивача обов'язок, встановлений пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України щодо оподаткування виплачених нерезиденту доходів з джерелом їх походження з України не поширюється, як і не поширюється обов'язок щодо подання податкової звітності з податку на прибуток підприємств, в тому числі щодо складання та подання Декларації з податку на прибуток підприємств із заповненими рядками 23-25 та додатком ПН до такої Декларації).

Суд погоджується з твердженнями позивача що, норма підпункту 1 пункту 297.1 ст. 297 ПК України, яка визначає особливості нарахування, сплати та подання звітності з окремих податків та зборів платниками єдиного податку, звільняє платників єдиного податку, до кола яких належить і позивач, від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на прибуток підприємств в цілому.

Ні дана норма, ні інші норми ПК України жодних винятків з визначеного законодавцем правила щодо звільнення платників єдиного податку від обов'язку сплати та подання податкової звітності з податку на прибуток не передбачають. Доказів, які б спростовували твердження позивача щодо цього правила, відповідачем не надано.

Суд також не погоджується з твердженням відповідача стосовно того, що податок на прибуток підприємств не слід ототожнювати з податком на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення за кодом платежу має назву Податок на прибуток іноземних юридичних осіб та винесене, на думку відповідача, за порушення позивачем пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України, тобто в даній ситуації податковий орган фактично вказав на те, що ці поняття є тотожними та визначив обов'язковість щодо його сплати саме платниками податку на прибуток підприємств, яким, як вже було з'ясовано судом, позивач не є.

Більше того, не заслуговують на увагу посилання відповідача на Лист ДФС України № 7782/6/99-99-19-02-02-15 від 07.04.2016р., відповідно до якого ДФС України роз'яснила, згідно з п. 297.1 ст. 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на прибуток підприємства, але не звільняється від сплати податку на доходи нерезидента з джерелом їх походження в Україні, виходячи з наступного.

ПК України згідно з пунктом 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 ПК України: податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання ПК України та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Згідно з пунктом 5.2 статті 5 ПК України: у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Відповідно до пункту 7.3 статті 7 ПК України: будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Отже, єдиним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері оподаткування, є ПК України, який набрав чинності з 1 січня 2011 року .

Такої ж думки дотримується й Верховний суд України у своєму рішенні від 05.07.2016р. по справі № 21-862а16.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 статті 5.2 ПК України, суд вважає твердження відповідача стосовно необхідності платникам єдиного податку сплачувати податок на доходи нерезидента, такими, що суперечать положенням ПК України.

Водночас, посилання відповідача в Акті перевірки на порушення позивачем п. 103.4, п. 103.5, 103.6, п. 103.8, 103.9, п. 103.10 ст. 103 ПК України (щодо застосування міжнародних договорів стосовно уникнення подвійного оподаткування), суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки положення Конвенції між Урядом України і Урядом Чеської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 30.06.1997 року, ратифікованої Законом України від 17.03.1999 року № 503-ХІV, поширюються в Україні на тих осіб, які є платниками податку на прибуток підприємств.

Судом встановлено, позивач не є платником податку на прибуток підприємств, а є платником єдиного податку та застосовує спеціальний податковий режим - спрощену систему оподаткування.

Як вбачається з Акту перевірки (а.с.27-32), підставою для здійснення донарахування відповідачем стало те, що товариство здійснювало виплату доходів нерезиденту Wood Source s.r.o. (Чехія) на підставі договорів про надання послуг оренди транспортних засобів та договорів про надання послуг оренди гідравлічного навантажування у загальній сумі 3600 Євро, що еквівалентно 109863,05 грн. на дату списання коштів з валютного рахунку (28.01.2016р. - 1800 Євро, 29.04.2016р. - 1800 Євро), однак не забезпечило нарахування та сплату податку на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України.

Проте, суд не погоджується з вказаними в Акті перевірки доводами відповідача, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Тобто, істотною умовою договору найму (оренди) є його оплатність.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України: за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. В даному випадку, істотною умовою договору про надання послуг також є його оплатність, а фактичним отримувачем доходу за цим договором є виконавець.

Суд звертає увагу на положення пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України, яке визначає поняття дохід з джерелом їх походження з України .

Відповідно до пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України: дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України;

д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю;

Наведеною нормою встановлено перелік видів доходів, які визнаються доходами з джерелом їх походження з України, який є вичерпним.

Разом з тим, дане законодавче положення передбачає, що дохід з джерелом їх походження з України це дохід, отриманий як резидентами, так і нерезидентами.

Відповідачем при проведенні перевірки та складенні Акту перевірки цю обставину не враховано та помилково кваліфіковано дане законодавче положення.

Як вбачається з Акту перевірки (а.с.30), за перевірений період ТОВ Укрліскомплекс отримало послуги оренди транспортом у загальній сумі 4000 євро, що еквівалентно 145114,34 грн., з оформленням відповідних актів виконаних робіт. Оплата здійснювалася ТОВ Укрліскомплекс шляхом банківського переказу коштів з валютного рахунку в уповноваженому банку: АТ Райффайзен Банк АВАЛЬ , МФО 380805, у загальній сумі 3600,00 Євро, що еквівалентно 109863,05 грн. на дату списання коштів з валютного рахунку (28.01.2016р.-18000 Євро, 29.04.2016р. - 1800 Євро)

Отже, за договорами про надання послуг, укладеними між Wood Source s.r.o. як виконавцем та ТОВ Укрліскомплекс як замовником, позивач оплатив надані його контрагентом так звані послуги по оренді транспортних засобів та послуги по оренді гідравлічного навантажування , тобто в даному випадку відповідачем неправильно кваліфіковано ту обставину, хто є фактичним отримувачем доходу за договором. Фактичним отримувачем за договорами є Wood Source s.r.o.

Тобто, позивач не отримав ці послуги, як про це зазначає відповідач, а навпаки за умовами цих договорів розрахувався з його контрагентом, сплативши за надані послуги, а точніше на надані транспортні засоби та гідравлічне навантажування, грошові кошти.

Договір про надання послуг, як і договір оренди за своєю правовою природою є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України), обов'язковість його виконання сторонами (ст. 629 ЦК України) тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору.

Це узгоджується, в тому числі з положеннями пп. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 ПК України: лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Окрім цього, після завершення строку договорів про надання послуг по оренді транспортних засобів та гідравлічного навантажування, останні підлягають поверненню Wood Source s.r.o.

Водночас, відносини за вказаними в Акті перевірки договорами також регулюються положеннями Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність від 16.01.1991 року № 959-ХІІ та відповідно ці договори є зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

Згідно з ст. 1 Закону Про зовнішньоекономічну діяльність - зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Відповідно до ст. 1 Закону Про зовнішньоекономічну діяльність - зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Крім того, ст. 11 Закону Про зовнішньоекономічну діяльність визначає принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Такими принципи, зокрема є: стабільність кількості видів і розмір податків гарантуються державою на строк не менш як 5 років; забороняється встановлювати інші податки, крім тих, що затверджені Верховною Радою України.

Як вже зазначалося, ПК України є єдиним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері оподаткування та набрав чинності з 1 січня 2011 року.

Верховна Рада України, прийнявши ПК України, встановила, що Україні діють спеціальні податкові режими, зокрема спрощена система оподаткування. Разом з тим, прийнятим ПК України, в розділі ІІІ Податок на прибуток підприємств , пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України зобов'язано платників податку на прибуток підприємств сплачувати податок на доходи нерезидента, з джерелом їх походження з України (так званий податок на репатріацію або податок на прибуток іноземних юридичних осіб).

Дані положення ПК України є чинними та не скасовані законодавцем. Принципи оподаткування, визначені в ст. 11 Закону Про зовнішньоекономічну діяльність узгоджуються з положеннями ПК України, зокрема з принципом стабільності (пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України) та пунктом 7.3 статті 7 ПК України.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що не підпадають вказані в Акті перевірки транспортні засоби та гідравлічні навантажувачі також під визначення поняття безоплатно надані товари, роботи послуги , яке визначене в пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПК України, згідно з яким це:

товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Вказані в договорах транспортні засоби та гідравлічні навантажувачі не підпадають під визначення поняття безоплатно надані товари, роботи послуги , оскільки за вказаними в Акті перевірки договорами (а.с.27-32) позивач сплатив за них грошові кошти в розмірі 3600 Євро., та після завершення строку цих договорів транспортні засоби та гідравлічні навантажувачі підлягають поверненню контрагенту позивача.

Таким чином, суд вважає, що при винесенні податкового повідомлення-рішення відповідачем неправильно визначено особу, яка є фактичним отримувачем доходу в даному випадку, а тому констатує, що донарахування позивачу суми в розмірі 18793,96 грн., покладає на нього додаткові зобов'язання зі сплати податку.

У спірних правовідносинах суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах Серков проти України (заява N 39766/05), Щокін проти України (заяви N 23759/03 та N 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судом як джерело права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 (Захист власності) Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Суд акцентує увагу на тому, що в пункті 42 рішення Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року (заява № 22750/02), Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення Руїз Торійа проти Іспанії від 9 грудня 1994). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення Артіко проти Італії від 13 травня 1980). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином вивчені судом (cf. Дюлоранс проти Франції , п. 34553/97, п. 33, від 21 березня 2000; Донадзе проти Грузії , n° 74644/01, пп. 32 et 35, від 7 березня 2006).

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України , одним із принципів, на якому ґрунтується податкове законодавство України, є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. У пункті 56.21 статті 56 ПК України зазначено, що у такому разі рішення приймається на користь платника податків.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, та враховуючи той факт, що позивач не є платником податку на прибуток підприємств і перебуває на спрощеній системі оподаткування, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем Податок на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 18793,96 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України): суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі доказів, системного аналізу положень законодавства України, суд прийшов до висновку про те, що позивачу безпідставно визначено суму податкового зобов'язання за платежем Податок на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 18793,96 грн. а тому податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області від 06.01.2017 року № 0000011402 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України: якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі наведеного та керуючись статтями 19, 94, 104-106, 160, 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1 .Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Укрліскомплекс до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000011402 від 06.01.2017 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Укрліскомплекс збільшено суму грошового зобов'язання за платежем Податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 18793,96 грн.

3.Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, КОД ЄДРПОУ 39393632) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрліскомплекс (89425, Закарпатська обл., Ужгородський район, село Баранинці, вул. Миру, буд. 2, кв. 2, КОД ЄДРПОУ 38720529) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600,00 (одна тисяча шістсот гривень) грн.

4.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяО.М. Шешеня

Відповідно до статті 160 КАС України 23 березня 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 24 березня 2017 року.