Постанова

від 01.11.2016 по справі 804/4073/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 р. Справа № 804/4073/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В. при секретаріГерманюк Т.В. за участю: представника позивача представника відповідача Лендіної Я.Е. Колупаєва О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Верхньодніпровський машинобудівний завод" до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Публічного акціонерного товариства Верхньодніпровський машинобудівний завод до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить визнати нечинним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення про застосування фінансових санкції №0000152200 від 22.03.2016 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Верхньодніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області проведена позапланова документальна виїзна перевірка Публічного акціонерного товариства Верхньодніпровський машинобудівний завод (далі по тексту - ПАТ ВМЗ ) (код ЄДРПОУ 05749336) по взаємовідносинам з ТОВ КПК-Інвест (код ЄДРПОУ 35481824) та ТОВ Промекспосервис (код ЄДРПОУ 31197835) за жовтень 2014 року, за результатами якої складено акт від 18.03.2015 року № 249/04-16-22-01/057493336. На підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження винесено податкове повідомлення-рішення від 22.03.2016 року № 0000152200 на суму завищення від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 76630 грн. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Представник відповідача надав суду заперечення, в яких зазначив, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Верхньодніпровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В подальшому судом замінено первинного відповідача на Дніпродзержинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили суд в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Верхньодніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області проведена позапланова документальна виїзна перевірка ПАТ ВМЗ (код ЄДРПОУ 05749336) по взаємовідносинам з ТОВ КПК-Інвест (код ЄДРПОУ 35481824) та ТОВ Промекспосервис (код ЄДРПОУ 31197835) за жовтень 2014 року.

Перевіркою встановлені порушення п. 198.1 ст. 198, п. 198 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 76630 грн., в т.ч. за жовтень 2014 року - 76630 грн.

За результатами перевірки складено Акт № 249/04-16-22-01-05749336 від 18.03.2015 року, на підставі якого винесені податкові повідомлення-рішення від 06.04.2015 року №0000522201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 34980,00 грн.; від 06.04.2015 року № 0000532201, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 41650,00 грн.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 06.04.2015 №0000522201 та від 06.04.2015 року №0000532201 позивачем подано до контролюючого органу скаргу, за результатами розгляду якої Головне управління ДФС у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення Верхньодніпровської ОДПІ від 06.04.2015 року № 0000532201 про зменшення ПАТ ВМЗ на 41650,00 грн. бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2014 року скасовує повністю та на 41650 грн. збільшує суму зменшеного ПАТ ВМЗ податковим повідомленням-рішенням №0000522201 від 06.04. 2015 року від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2014 року, скарги платника податків залишає без задоволення по суті.

Крім того, Державною фіскальною службою України за результатами розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 06.04.2015 року № 0000522201 залишено без задоволення.

Позивачем оскаржено податкове повідомлення-рішення від 06.04.2015 року №0000522201 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, за результатами розгляду справи по суті винесено постанову від 21.12.2015 року у справі № 804/14158/18, якою податкове повідомлення-рішення від 06.04.2015 року № 0000522201 визнано протиправним та скасовано. Постанова набрала законної сили 18.05.2016 року.

Однак, під час розгляду справи № 804/14158/18 на адресу позивача надійшло нове податкове повідомлення-рішення від 22.03.2016 року № 0000152200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану варітьсь у розмірі 76630,00 грн., яке є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, за період, який перевірявся податковим органом, позивач укладав наступні договори на придбання товарно-матеріальних цінностей, а саме:

Договір поставки № 10/10/2014 року від 10.10.2014 року, укладеного між ТОВ Промєкспосервис (постачальник) та ПАТ ВМЗ (покупець), відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити товар в строки та кількості вказаній в специфікації.

На виконання умов договору як до перевірки так і до суду було надано видаткові накладні та податкові накладні на загальну суму 294852 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 47350 грн.

Розрахунки було здійснені згідно платіжних доручень №527 від 13.10.2014 року та №556 від 16.10.2014 року.

Договір № 21/10-2014 від 14.10.2014 року, укладеного між ТОВ КПК-інвест (продавець) та ПАТ ВМЗ (покупець), відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити: мовою оригіналу - Триангель в сборе, пружину Ханина, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

На виконання умов договору як до перевірки так і до суду було надано видаткові накладні та податкові накладні на загальну суму 175681,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 29280,00 грн.

Розрахунки було здійснені згідно платіжних доручень №786 та №801 від 20.11.2014 року.

Крім того, придбаний позивачем товар в подальшому реалізовано на експорт, що підтверджується Митними деклараціями №110010001/2015/015058, №110010001/2015/015088, №110010001/2015/015068, №110010001/2015/015067, №110010001/2015/015066, №110010001/2015/015065, №110010001/2015/015064, №110010001/2015/015063, №110010001/2015/015062, №110010001/2015/015061, №110010001/2015/015060, №110010001/2015/015059.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності .

Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі Інтерсплав проти України .

Так, у п. 37 рішення вказується: Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови .

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань .

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Також, суд зазначає, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (Ухвала ВАСУ від 20.01.2015 року № К/800/15312/13).

Як зазначив відповідач, актом перевірки встановлено недоліки при оформленні товаро-транспортної накладної 12ААВ №314926.

Суд звертає увагу, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару, та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому висновки є безпідставними та зробленими при довільному трактуванні як норм чинного законодавства, так і фактичних обставин.

Зазначеної позиції дотримуються у своїй практиці адміністративні суди вищих інстанцій, зокрема такий висновок наведено в ухвалі ВАС України від 16 квітня 2013 року №К/800/9087/13 та в ухвалі ВАСУ від 19 лютого 2013 року №К/9991/64514/11.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000152200 від 22.03.2016 року Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 1450 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 06 листопада 2016 року

Суддя О.В. Єфанова