Рішення

від 14.03.2017 по справі 922/12/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2017 р.Справа № 922/12/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка про стягнення 78198,15 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00008821 від 15.10.2013 р. у розмірі 3888,50 грн., збитків у розмірі 71426,76 грн., пені у розмірі 660,51 грн., 3% річних у розмірі 198,15 грн., інфляційних витрат у розмірі 2024,22 грн.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по Договору про фінансовий лізинг №00008821 від 15.10.2013. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 05.01.2017 було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24.01.2017 о 10:20 год.

Ухвалою господарського суду від 24.01.2017 розгляд справи було відкладено на 21.02.2017 о 10:20 год.

Ухвалою господарського суду від 21.02.2017 строк вирішення спору було продовжено в порядку ст. 69 ГПК України, а розгляд справи було відкладено на 14.03.2017 о 12:40 год.

Розпорядженням керівника апарату суду від 13.03.2017 було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 922/12/17 у зв'язку з відставкою судді Доленчука Д.О.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2017 було визначено головуючого суддю Погорелову О.В.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

13.03.2017 надав через канцелярію суду клопотання (вх.№ 8302), в якому просить суд розглядати справу без участі представника позивача, також тотожне за змістом клопотання (вх.№599) було надіслано на електронну адресу.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що відповідно до статті 22 ГПК України, брати участь в судовому засіданні є правом сторони, а не обов'язком, а явка представника позивача не визнавалась судом обов'язковою, суд дійшов висновку про можливість задоволення клопотання представника позивача про розгляд справи без участі його представника в судовому засіданні як такого, що не суперечить нормам діючого законодавства.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні 13.03.2017 не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві. Проте ухвала суду повернута без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Як роз'яснив Вищий господарський суд України у Постанові Пленуму № 18 від 26 грудня 2011 року (з подальшими змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи, у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цих норм, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом перевірено адресу відповідача та згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 15.02.2017, місцезнаходження відповідача - 62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18, та саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК України та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. На думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

15 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00008821 (а.с. 19-31), відповідно до умов якого, об'єктом лізингу є транспортний засіб типу: VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2013; Шасі № НОМЕР_2; двигун № НОМЕР_1. Вартість об'єкту лізингу еквівалент 19550,00 дол. США; авансований платіж - еквівалент 5865,00 дол. США; обсяг фінансування еквівалент - 13685,00 дол. США; залишкова вартість - еквівалент - 2932,50 дол. США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж - еквівалент - 352,57 дол. США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6,3 та 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Відповідно до п.4.1. Контракту Порше Лізинг Україна зберігає за собою право власності на Об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію Об'єкту лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей Контракт та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

За змістом п. 6.1 Контракту, відповідач зобов'язався, для експлуатації об'єкта лізингу, щомісяця здійснювати на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) (далі - Графіку).

Додатковою угодою №1/1 від 12.01.2015 року до Договору про фінансовий лізинг № 00008821 від 15.10.2013 року строк дії договору продовжено до 84 місяців, лізинговий платіж еквівалент 293,00 дол. США, також складено та підписано сторонами новий Графік погашення кредиту, відповідно до якого Лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунка позивача в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США) банківським переказом на банківський рахунок позивача.

Як стверджує позивач у позовній заяві, з січня 2014 року відповідач почав порушувати свої зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за частково несплаченими лізинговими платежами за лютий 2015 у розмірі 3888,50 грн.

Відповідно до п. 8.3.2 Умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати Контракт/відмовитись від Контракту і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Сторони, також, у пункті 12.6.1 Контракту обумовили право позивача на розірвання/відмову від контракту у односторонньому порядку та право на повернення об'єкту лізингу, зокрема у випадку не сплати відповідачем одного наступного лізингового платежу у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до п. 12.7 Контракту, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступним телефонним зв'язком. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

Згідно з п. 12.13 Контракту, договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

У пункті 12.9 Контракту сторонами визначено, що у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

03.03.2015 відповідачу було направлено Вимогу (повідомлення) про сплату заборгованості, повернення об'єкта лізингу та про відмову від договору № 00008821 від 15.10.2013, яку було отримано особисто, про що свідчить підпис та печатка ТОВ "Постман" (а. с. 42).

07.03.2015 відповідно до акту прийому-передачі до Договору № 00008821 від 15.10.2013 відповідачем було повернено об'єкт лізингу позивачу.

Таким чином, враховуючи визначене у Контракті право позивача на відмову від контракту у односторонньому порядку (п. 8.3.2, п. 12.6) та десятиденний строк з якого контракт вважається розірваним (п. 12.13), приймаючи до уваги дотримання позивачем порядку повідомлення відповідача про таку відмову (п.12.7 Контракту), суд вбачає, що контракт є розірваним з 17.03.2015.

Позивач зазначає, що, станом на час розгляду справи, відповідач заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 3888,50 грн. не сплатив, що й стало причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

З огляду на викладені обставини, позивачем додатково було нараховано:

- пеню у сумі 660,51 грн. за прострочення договірних зобов'язань в порядку п. 8.2.1 договору;

- інфляційні втрати у сумі 2024,22 грн. та 3% річних у сумі 198,15 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, в порядку ст. 625 ЦК України;

- збитки в сумі 71426,76 грн., в порядку п. 8.6 Контракту.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За змістом ст. ст. 525, 526 та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, станом на момент розгляду справи, відповідач 3888,50 грн. заборгованості (несплата щомісячних лізингових платежів за лютий 2015 р.) не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань за договором лізингу.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, заперечень проти позову, свого розрахунку щодо розміру заборгованості чи доказів її сплати суду не надав, не міститься таких і в матеріалах справи, вимога позивача про стягнення 3888,50 грн. заборгованості за лізинговими платежами за лютий 2015 року, визнається судом належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 198,15 грн. та інфляційні втрати в сумі 2024,22 грн., нарахованих на суму заборгованості за лізинговими платежами.

В силу вимог ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних на предмет відповідності договору про фінансовий лізинг від 15.10.2013 р. та вимогам чинного законодавства, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період лютий 2015 - листопад 2016 року в сумі 2024,22грн. та 3% річних за період з 16.02.2015 по 24.11.2016 в сумі 198,15 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені у розмірі 660,51 грн. суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача у зв'язку з неналежним виконанням останнім своїх зобов'язань з оплати лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00008821 від 15.10.2013 пеню у розмірі 660,51 грн. за загальний період нарахування з 16.05.2015 по 24.11.2016.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Крім того, стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00008821 від 15.10.2013) у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Суд зазначає, що вказаний погоджений сторонами у Договорі про фінансовий лізинг № 00008821 від 15.10.2013 спосіб нарахування пені (10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу) не змінює механізм нарахування пені, визначений у ст. 549 Цивільного кодексу України, та, при цьому, чинним законодавством не передбачено будь-яких обмежень щодо нарахування пені у відсотках річних.

При цьому, судом встановлено, що розмір пені, нарахований способом, який погоджено сторонами у п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00008821 від 15.10.2013), не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості з огляду на таке.

Так, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що умовами п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00008821 від 15.10.2013) сторони не встановили іншого періоду нарахування пені, аніж той, який визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), з огляду на що здійснення позивачем нарахування пені у термін більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, є необґрунтованим.

Так, умова п. 8.2.1. договору про нарахування пені за кожен день затримки є вказівкою на механізм нарахування пені, а умова п. 8.2.1. договору про нарахування пені до моменту повної виплати платежу не є строком, з огляду на визначення строку (терміну) в ст. ст. 251, 252 Цивільного кодексу України (зокрема, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі №6-53цс14, погодження сторонами дії договору до повного припинення зобов'язань боржника - не є строком дії договору).

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що останнім було перевищено строк на який може бути нарахована пеня (182) дні, та розмір вказаних штрафних санкцій який підлягає задоволенню судом становить 193,90 грн.

У зв'язку з чим, в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення 466,61 грн. пені слід відмовити.

Щодо позовних вимог в частині стягнення збитків, а саме: 6000,00 грн. (разом з ПДВ) - вартість юридичних послуг; 3200,00 (разом з ПДВ) - витрат за зберігання об'єкта лізингу, 62226,76 грн. - збитки у вигляді різниці між лізинговими платежами, що залишились несплаченими та ринковою вартістю об`єкту лізингу (упущена вигода) суд зазначає наступне.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень статті 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями статті 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Дійсно, сторони передбачили, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх зобов'язань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені Контрактом штрафні санкції (п. 8.6 Контракту), та, що у будь-якому випадку дострокового припинення дії Договору, позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу (п. 12.10 Контракту).

Позивач зазначає, що враховуючи протиправну поведінку відповідача, його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором та повернути Об'єкт лізингу, який є власністю позивача, останній був вимушений звернутись до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер" для забезпечення свого права.

Таким чином, позивач відносить до збитків витрати на правову допомогу (юридичні послуги), якій останній поніс у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору.

Разом з тим, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 623, 1166 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При цьому, господарський суд зауважує, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.

Відтак, господарський суд дійшов висновку, що отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Таким чином, вимога про стягнення збитків (оплата юридичних послуг) не відповідає вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками, а тому є безпідставною, необґрунтованою, відтак не підлягає задоволенню.

Крім того, відповідач просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 3200, 00 грн. (разом з ПДВ) за зберігання об'єкту лізингу Товариством з обмеженою відповідальністю Автосоюз , передавши вказаному товариству об'єкт лізингу у відповідальне зберігання.

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копію Договору відповідального зберігання від 01.09.2014, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Автосоюз , в якому зазначено, що позивач передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору автомобілі марки Audi, Volkswagen та Seat загальною вартістю, що вказується у відповідному акті приймання-передачі, який містить у собі, крім іншого, індивідуальні ознаки переданого на зберігання майна, його вартість та стан на момент приймання-передачі.

Відповідно до п. 1.3 договору вартість відповідального зберігання становить 400 грн. 00 коп., разом з ПДВ, за один календарний місяць та за один автомобіль.

Однак, суд зазначає, що з наявних в матеріалах справи документів не вбачається за можливе встановити, чи був об'єкт лізингу за Договором про фінансовий лізинг № 00008821 від 15.10.2013 - VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2013; Шасі № НОМЕР_2; двигун № НОМЕР_1, переданий на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю Автосоюз , оскільки акти надання послуг зберігання суперечать положенням п. 1.1 Договору відповідального зберігання від 01.09.2014 не зазначені індивідуальні ознаки переданого на зберігання майна, тобто не вказано, що саме транспортний засіб VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2013; Шасі № НОМЕР_2; двигун № НОМЕР_1 був переданий на зберігання.

При цьому, згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вищезазначених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Однак, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, зокрема, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем витратами за зберігання транспортного засобу (у випадку передачі на зберігання транспортного засобу VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2013), тобто необхідності понесення таких витрат.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Постман збитків у розмірі 3200,00 грн. (за зберігання об'єкту лізингу).

Щодо стягнення збитків у вигляді різниці між несплаченими лізинговими платежами та ринковою вартістю об`єкту лізингу на момент продажу об'єкту лізингу (упущена вигода) у розмірі 62226,76 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Упущена вигода - це доход або прибуток, який міг би одержати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.

Отже, за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення шкоди у вигляді неодержаного прибутку, обґрунтувати її розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Враховуючи норми ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов'язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином.

Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Тобто підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він розраховував.

Позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження наявності вини у відповідача та доказів понесення позивачем таких збитків (упущена вигода) в розмірі 62226,76 грн. внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, в матеріалах справи не міститься та суду не було надано.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення збитків за юридичні послуги в сумі 6000,00 грн.; 3200,00 витрат за зберігання об'єкта лізингу, 62226,76 грн. збитків у вигляді різниці між лізинговими платежами та ринковою вартістю об`єкту лізингу на момент продажу (упущена вигода) не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню. В решті позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. При частковому задоволені позовних вимог судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведене, відповідно до статтями 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статтями 224, 225, 231, 232, 292 Господарського кодексу України, статтями 11, 22, 253-255, 526, 530, 549, 611, 612, 623, 625, 626, 1214 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 48, 49, 75, 82-85 34 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18, ідент. код 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини 1В, офіс В, ідент. код 35571472) заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг №000048821 від 15.10.2013 у розмірі 3888,50 грн., пеню в розмірі 193,90 грн., 3% річних в розмірі 198,15 грн., інфляційні втрати в розмірі 2024,22 грн. та судові витрати по справі в сумі 111,10 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення складено 20.03.2017 р.

Суддя О.В. Погорелова