Рішення

від 20.03.2017 по справі 922/412/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2017 р.Справа № 922/412/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1;

до товариства з обмеженою відповідальністю "Логистиктрансгруп", 61098, Харківська область, м. Харків, вул. Холодногірська, 13/43, ідентифікаційний код 40252503;

про стягнення 53790,98 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Логистиктрансгруп" про стягнення основного боргу у розмірі 45000,00 грн., пені у розмірі 8790,98 грн., а всього 53790,98 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за заявкою-договором від 29.02.2016 №б/н щодо здійснення розрахунку за перевезення транспортними засобами. Здійснюючи правове обґрунтування посилається на ст.ст. 193, 224, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 612, 625, 917, 934 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.02.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 28.02.2017 о 12:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.02.2017 розгляд справи було відкладено на 20.03.2017 об 11:00 год., з метою надання позивачем для огляду у судовому засіданні заявок на перевезення вантажу № 54, 55 від 29.02.2016; чеків від 09.03.2016 №09032016111720; №09032016112015; №09032016111102; №09032016111418 та з метою реалізації відповідачем наданих йому процесуальних прав, зокрема, на участь у судовому засіданні, надання своїх доказів та наведення своїх доводів щодо предмету спору.

Позивач у судове засідання 20.03.2017 р. не з'явився, витребувані судом документи не надав. Разом з тим, надав до суду письмові пояснення (вх. № 9108 від 17.03.2017 р.), в яких наголошує, що витребувані судом заявки та чеки не мають прямого відношення до вимог позивача, оскільки вони не відображають договірних відносин між позивачем та відповідачем, а лише опосередковано підтверджують факт належного виконання позивачем взятого на себе зобов'язання щодо перевезення вантажу на замовлення відповідача та відсутність заперечень щодо такого виконання з боку відправника вантажу (ТОВ "Залізний рух"); позивач не підписував дані заявки та оригіналів даних документів не має.

Суд приймає до уваги надані позивачем пояснення та вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними матеріалами.

Відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, у судове засідання 20.03.2017 р. свого повноважного представника не направив, відзив на позовну заяву не надав, про час та місце розгляду даної справи повідомлений належним чином, за адресою зазначеною у позовній заяві, що співпадає з адресою, вказаною станом на 28.02.2017 р. у Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 61098, Харківська область, м. Харків, вул. Холодногірська, 13/43, код ЄДРПОУ 40252503.

На адресу господарського суду Харківської області повернулись ухвали про порушення провадження у справі № 922/412/17 від 01.02.2017р. та про відкладення розгляду даної справи від 28.02.2017 р., направлені на адресу відповідача, з довідкою поштового відділення: "за не запитом".

Як визначено у п. п. 3.9. та 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь - якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомлення суду стороною, а у разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважаються, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Процесуальні документи у даній справі (ухвала суду про порушення провадження у справі та ухвала про відкладення розгляду справи) направлялись відповідачу за належною адресою, що підтверджується штампом канцелярії на зворотній стороні ухвал.

Таким чином, приймаючи до уваги, що ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи, направлені відповідачу на адресу зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, суд вважає, що відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, своїм конституційним правом на захист не скористався, тому суд вважає, що ним виконано вимоги процесуального Закону щодо повідомлення сторін належним чином про час та місце розгляду справи і реалізовано право учасника судового процесу на судовий захист.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України. При цьому, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, в разі необхідності - ознайомлення з матеріалами справи, надання доказів на підтвердження своєї позиції по суті спору тощо).

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

29 лютого 2016 року між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) було укладено заявку-договір № б/н. Відповідно до вказаного договору, перевізник зобов'язався здійснити міжнародне перевезення вантажу за маршрутом м. Запоріжжя (Україна) - м. Рава-Мазовецька (Польща); автомобіль: Volvo НОМЕР_2 пр: НОМЕР_3 ОСОБА_2; DAF НОМЕР_4 пр: НОМЕР_5 ОСОБА_3; адреса розвантаження: ul. Оpochynska 8, 96-200 Raa Vazoiecka, Poland; термін доставки вантажу: до 07.03.2016 р.; ставка за перевезення: 50000.00 грн., зарахування на карту "Приватбанк" НОМЕР_6 ОСОБА_1. при розвантаженні.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов зазначеної заявки- договору, позивачем було здійснено перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.

Факт надання позивачем послуг з перевезення вантажів відповідно до заявки- договору від 29.02.2016 р. підтверджується наявними в матеріалах справи міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 0001268, № 0001264, відповідно до яких позивач здійснив перевезення вантажу на адресу вантажоодержувача, зазначену в заявці-договорі від 29.02.2016 р., що підтверджується відповідною відміткою вантажоодержувача у пункті 24 накладних.

За змістом заявки-договору, кошти у розмірі 50000,00 грн. мали бути сплачені на зазначений у заявці розрахунковий рахунок у день розвантаження товару, тобто 07 березня 2016 р., проте відповідач у вказані строки надані послуги позивачу не оплатив.

Згодом, відповідачем було частково виконане взяте на себе зобов'язання за заявкою-договором від 29.02.2016 р., а саме 30.03.2016 р. відповідачем на розрахунковий рахунок позивача було сплачено 4990,00 грн. (як зазначає позивачу позовній заяві за надані міжнародні транспортні послуги ФОП ОСОБА_1 отримав оплату від ТОВ "Логистиктрансгрупп" у сумі 5000,00 грн. враховуючи комісію банку), що підтверджується випискою по картці ПАТ КБ "Приватбанк" за період 30.03.2016 р.

Таким чином, станом на час розгляду спору, заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги міжнародного перевезення за заявкою-договором від 29.02.2016 р. склала 45000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем з метою досудового врегулювання спору було направлено відповідачеві Претензію №1-06/04-16 від 06.04.2016 з вимогами сплатити існуючу заборгованість у розмірі 45000,00 грн. у можливо короткий термін.

Факт направлення зазначеної претензії підтверджується наявним в матеріалах справи описом вкладення в цінний лист від 08.04.2016.

Проте відповідачем, на теперішній час, не вчинено жодних дій щодо погашення існуючої перед позивачем заборгованості, що й стало підставою для позивача звернутися з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію спору у даній справі, з врахуванням встановлених обставин та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

За приписами ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За статтями 909 ЦК України та 307 ГК України, яка є аналогічною вказаній статті ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Окрім того суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція).

Згідно із ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, на спірні правовідносини поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, яка підписана в Женеві 19.05.1956 р.

З врахуванням положень статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, зважаючи на той факт, що надані позивачем міжнародні товарно - транспортні накладні (CMR) містять відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем, вказані CMR є належним та допустимим доказом виконання позивачем (перевізником) обов'язків з передачі вантажу вантажоотримувачу та надання послуг з перевезення вантажу.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг з перевезення вантажу, в обсягах та у строки, зазначені в накладних та замовленні-договорі, а відповідачем, в свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень, натомість плату за надані послуги перераховано лише частково.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажу в розмірі 45000,00 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Зважаючи на вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідачем не було спростовано встановлених фактів, які повідомлені позивачем стосовно неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за заявкою-договором від 29.02.2016 року в розмірі 45000,00 грн., хоча останній мав можливість надати обґрунтування своєї позиції по справі, проте не надав суду належних доказів виконання домовленості у строки передбачені договором, суд визнає позовні вимоги в цій частині нормативно та документально доведені, та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань за заявкою-договором позивачем, в порядку ч. 6 ст. 231 ГК України, нараховано пеню у розмірі 8790,98 грн. за період з 05.05.2016 по 15.12.2016.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування нарахування 8790,98 грн. пені позивач посилається на приписи ч. 6 ст. 231 ГК України.

Водночас, відповідно ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчитяється у письмовій формі, недодержання письмової форми є наслідком нікчемність правочину.

Зі змісту Договору-заявки від 29.03.2016 вбачається, що сторони не передбачили нарахування пені у разі прострочення стороною виконання свого зобов'язання.

Враховуючи вище викладене, суд відмовляє в задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 8790,98 грн. пені, як в необґрунтованих та безпідставно заявлених.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1338,51 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 175, 181, 193, 230, 231, 232, 307 Господарського кодексу України, ст. ст. 202, 205, 207, 509, 525, 526, 546-551, 610, 611, 625, 909 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГИСТИКТРАНСГРУПП" (61098, м. Харків, вул. Холодногірська, буд. 13/43, код ЄДРПОУ 40252503) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (81500, АДРЕСА_1; ідент. номер НОМЕР_1; 29.04.1972 р.н.) основний борг у розмірі 45000,00 грн. та 1338,51 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 23.03.2017 р.

Суддя Н.А. Новікова