Рішення

від 25.01.2017 по справі 910/18644/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017Справа №910/18644/16

За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк

до Товариства з обмеженою відповідальністю Гратус

про зобов'язання вчинити дії

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Гратус про зобов'язання ліквідаційну комісію/ліквідатора відповідача при складанні та затвердженні проміжного ліквідаційного балансу включити до нього відомості про майнові вимоги позивача у розмірі 213 854,20 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2756,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на те, що відповідачем у встановлені законом строки не розглянуто та не задоволено вимоги позивача про включення останнього до проміжного ліквідаційного балансу заборгованості відповідача перед позивачем по Договору банківського обслуговування від 24.03.2011, а також мотивованої відмови у визнанні кредитором та у включенні цих вимог до проміжного ліквідаційного балансу, відповідач також не надав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/18644/16 та призначено до розгляду на 02.11.2016.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 02.11.2016 та 14.12.2016 розгляд справи №910/18644/16 відкладено на 14.12.2016 та 12.01.2017 відповідно.

12.01.2017 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2017 розгляд справи призначено на 25.01.2017.

У судове засідання 02.11.2016 та 14.12.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

У судове засідання 25.01.2017 уповноважений представник позивача не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103040872020.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копії ухвал суду від 02.11.2016, від 14.12.2016 та від 13.01.2017, які направлялись відповідачу на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві, а саме: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 34/38, на час проведення судових засідань повернуто підприємством зв'язку на адресу Господарського суду міста Києва з посиланням на інші причини, що не дали змогу виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, та адресату не вручені.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова №18) Вищим господарським судом України роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови №18 суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи судом.

Так, у судовому засіданні 02.11.2016 представником позивача подано суду клопотання від 02.11.2016 про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 25.01.2017 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Подільської районної в м. Києві державної адміністрації надійшов супровідний лист №264 від 27.12.2016 разом з копією матеріалів реєстраційної справи, які судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судових засідань позивачем суду не надано.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 13.10.2016р., 02.11.2016р., 14.12.2016 та 12.01.17р., відповідачем суду не надані.

Від сторін клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача у судові засідання, а також представника позивача у судове засідання 25.01.2017 суд не повідомлено.

Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. Постанови №18, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника сторін у судове засідання 25.01.2017 обов'язковою не визнавалась, останні не скористалися належним їм процесуальним правом приймати участь у судовому засіданні, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Окрім того суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотання щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, а також зважаючи на нез'явлення в судове засідання 25.01.2017 представників сторін, засідання господарського суду по розгляду даної справи на підставі ч. 8 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України проведено без допомоги звукозаписувального технічного засобу. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях 02.11.2016 та 14.12.2016 повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судових засіданнях 02.11.2016 та 14.12.2016 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та відповів на запитання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши у судових засіданнях пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судових засіданнях їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямовано на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України), відповідно мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Згідно до ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 24.03.2011 відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Гратус підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно якої відповідач приєднався до умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку (надалі - Умови), які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування від 24.03.2011, а позивач у свою чергу відкрив відповідачу, зокрема, поточний рахунок 26005057001182 в електронному вигляді у національній валюті (українська гривня) через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг .

У заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг зазначено, що клієнт підписавши цю заяву, погоджується на ведення з Публічним акціонерним товариством Комерційним банком ПриватБанк документообігу, у т. ч. підписання договорів, додаткових договорів, платіжних та інших документів, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладення електронного цифрового підпису, отриманого у порядку, передбаченому умовами та правилами надання банківських послуг.

Своїм підписом клієнт приєднується та зобов'язується виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку - Договорі банківського обслуговування в цілому. Відносини між банком та клієнтом можуть вирішуватись як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього Договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження щодо банківського обслуговування з клієнтом через web-сайти банку www.privatbank.ua, або інший Інтернет-/ SMS-ресурс, зазначений банком.

Згідно розділу 1 Умов, розміщених на web-сайті банку http://www.privatbank.ua, Правила надання банківських послуг є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг ПриватБанку.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Оскільки зміст правочину між сторонами зафіксований у вищеперерахованих документах, доказів існування якихось інших Умов та правил надання банківських послуг , крім тих, що розміщені на сайті позивача, на які позивач посилається в позові, і згоду на використання яких власноручно надав відповідач, суду не подано, відповідно сторони не порушили вимог ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України щодо письмової форми укладання правочинів між юридичними особами, та у відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України досягли домовленості з усіх його істотних умов.

Таким чином, згідно ст. 634 Цивільного кодексу України, підписавши заяву від 23.03.2011, відповідач приєднався до умов договору банківського обслуговування та погодився з Тарифами банку відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті позивача.

За таких обставин, враховуючи положення вищезазначених норм закону судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком ПриватБанк (позивач у справі, банк за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю Гратус (відповідач у справі, клієнт за договором) укладено Договір банківського обслуговування від 24.03.2011.

При цьому судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору, який регулюється приписами §1 та §2 глави 71 та глави 72 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними. та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно визначення ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України закріплено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 1068 Цивільного кодексу України встановлено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Слід зазначити, що ст. 1069 Цивільного кодексу України визначені умови кредитування рахунку, зокрема, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (§1 та §2 глави 71 цього Кодексу ), якщо інше не встановлено договором або законом.

Розділом 3.2.1. Умов передбачено надання послуги щодо встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок корпоративного клієнта.

Згідно п. 3.2.1.1.1. Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Техніко-економічне обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших). Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає в проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.

Відповідно до п. 3.2.1.1.3. Умов кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта по поверненню кредиту, сплаті відсотків та винагороди (комісії).

Згідно з п. 3.2.1.1.5. Умов кредитний ліміт стосовно розділу Умов Кредитний ліміт на поточний рахунок являє собою суму грошових коштів, в межах якої банк здійснює оплату розрахункових документів клієнта понад залишок грошових коштів на його поточному рахунку. Ліміт розраховується відповідно до внутрішньобанківської методики на підставі даних про рух коштів по поточному рахунку, платоспроможності, кредитної історії та інших показників відповідно до внутрішньобанківських нормативів і нормативних актів Національного банку України.

Відповідно до п. 3.2.1.1.6. Умов ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому умовами та правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок чи настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду з тим, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших).

Пунктом 3.2.1.4.4. Умов визначено, що Клієнт сплачує Банку винагороду за використання ліміту 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць шляхом списання винагороди із своїх рахунків.

Належним доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність . Доказом наявності заборгованості у спорах, що виникають з кредитних відносин, є первинний бухгалтерський документ у формі виписки банку по рахунку відповідача, де відображаються усі операції, які відбуваються з коштами.

Як вбачається з виписки по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Гратус за період з 24.03.2011 по 25.10.2016 та довідки №08.7.0.0.0./161006164638 від 06.10.2016 про розміри встановлених кредитних лімітів на поточний рахунок №26005057001182, у відповідності до Договору банківського обслуговування від 24.03.2011 позивач належним чином та в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання згідно Умов, надавши відповідачу кредит в межах встановленого ліміту (з 24.03.2011 - 48 400,00 грн., з 23.05.2011 - 50 000,00 грн., з 04.02.2013 - 62 500,00 грн., з 01.03.2014 - 0,00 грн., з 24.03.2014 - 0,00 грн.).

Судом встановлено, що наданий кредит використовувався відповідачем у відповідності до Умов та Договору банківського обслуговування від 24.03.2011, шляхом здійснення платежів з поточного рахунку в межах наданого банком ліміту, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою банку по рахунку за період з 24.03.2011 по 25.10.2016 по рахунку №26005057001182.

Факт отримання та розмір наданих позивачем кредитних коштів відповідачем не заперечувався.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного надання банківських послуг відсутні.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання банківських послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень Договору банківського обслуговування від 24.03.2011 та Умов з боку відповідача відсутні.

Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно положень ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України встановлено, що відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

У відповідності до п. 3.2.1.1.11. Умов періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Період безперервного користування кредитним лімітом на поточному рахунку - не більше 35 днів.

Згідно п. 3.2.1.1.12. Умов для розрахунку відсотків за користування кредитним лімітом встановлюється диференційована процентна ставка. Відсоткова ставка до розрахунку залежить від терміну існування непогашеного залишку по кредиту. Процентна ставка може бути змінена банком у порядку, передбаченому цим розділом Умов.

Так, відповідно до п. 3.2.1.4.1. Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована кредитна ставка).

Пунктом 3.2.1.4.1.1. Умов визначено, що за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат до 25-го числа поточного місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилося з 1-го до 20-го (включно) числа поточного місяця або до 25-го числа наступного місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилося з 21-го до кінцевого числа поточного місяця (далі - період, в який дебетове сальдо підлягає обнуління ), розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Згідно умов п. п. 3.2.1.4.1.2., 3.2.1.4.1.3. Умов у випадку необнулення дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з кінцевої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, Клієнт сплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 36% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулінню. У випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання Клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошового зобов'язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 56% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання Банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів у році. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.

За умовами п. 3.2.1.4.1.4. Умов під непогашенням кредиту мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня.

Відповідно до п. 3.2.1.4.9. Умов розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, а кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.

У відповідності до умов п. 3.2.1.4.10. Умов зобов'язання виконуються в наступній послідовності: кошти, отримані від клієнта, а також від інших уповноважених органів /осіб, для погашення заборгованості, перш за все скеровуються на відшкодування витрат/збитків банку згідно п. п. 3.2.1.2.2.16., 3.2.1.2.3.15., далі для погашення неустойки згідно розділу 5 дійсного розділу Умов, далі - простроченої винагороди, далі - винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - відсотків, далі - простроченого кредиту, далі - кредитую Остаточне погашення заборгованості здійснюється не пізніше дати, зазначеної в п. 3.2.1.1.8. При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими. У випадку розрахунку витрат банку згідно п. п. 3.2.1.2.2.16, 3.2.1.2.3.15 за згодою сторін можлива зміна строків погашення кредиту.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з виписок банку по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Гратус №26005057001182 за період з 24.03.2011 по 12.04.2016, відповідач у строки, встановлені Умовами та Правилами надання банківських послуг, згідно Тарифів банку, дебетове сальдо не обнулив. Так, відповідач спочатку здійснював погашення заборгованості у відповідності з Умовами, проте в подальшому заборгованість за кредитом погашалась з порушенням Умов, внаслідок чого станом на 12.04.2016 за відповідачем рахується прострочена заборгованість по кредиту в розмірі 62 500,00 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 14 062,45 грн. та заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 60 424,56 грн., виходячи з розрахунку диференційованої процентної ставки, передбаченої Договором банківського обслуговування від 24.03.2011.

Зазначена заборгованість відповідачем не сплачена, що підтверджується доданими до матеріалів справи розрахунком заборгованості станом на 12.04.2016 та виписками банку по рахунку відповідача за період з 24.03.2011 по 12.04.2016.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до умов п. 3.2.1.5.1. Умов при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п. п. 3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.2., 3.2.1.4.3., термінів повернення кредиту, передбачених п. п. 3.2.1.1.8., 3.2.1.2.2.3., 3.2.1.2.3.4., винагороди, передбачених п. п. 3.2.1.2.2., 3.2.1.4.4., 3.2.1.4.5.,3.2.1.4.6. клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, в % річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, значеному в п. 3.2.1.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачені п. п. 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2, 3.2.1.5.3. Умов, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано Клієнтом (п. 3.2.1.5.4. Умов).

За приписами п. 3.2.1.5.7 Умов терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

При цьому, перевіривши правильність запропонованого позивачем розрахунку згідно представлених виписок банку за період з 24.03.2011 по 12.04.2016 по рахунку відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Гратус , господарський суд доходить висновку, що позивачем обґрунтовано проводилось зарахування частини перерахованих відповідачем грошових коштів в рахунок оплати пені та процентів за користування кредитними коштами, нарахованих внаслідок непогашення кредиту за Договором банківського обслуговування від 24.03.2011 та заборгованості за кредитом.

За висновками суду, вказані дії позивача узгоджуються з положеннями ст. 534 Цивільного кодексу України, згідно якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у черговості, згідно якої сплаті основного боргу передує сплата процентів і неустойки.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання з погашення кредиту, процентів за користування кредитом та комісії у строки, визначені Договором банківського обслуговування від 24.03.2011 та Умовами, позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 76867,19 грн. за період з 01.04.2013 по 12.04.2016.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення за період з 01.04.2013 по 12.04.2016 розмір пені в сумі у сумі 76 867,19 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, Договору банківського обслуговування від 24.03.2011 та Умовам і є арифметично вірним.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором банківського обслуговування від 24.03.2011 та Умов у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості у повному обсязі відповідач суду не представив, отже, станом на час проведення судового засідання за відповідачем обліковується заборгованість у сумі 213 854,20 грн. за Договором банківського обслуговування від 24.03.2011, з яких: 62 500,00 грн. заборгованості по кредиту, 60 424,56 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 14 062,45 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом та пеня у сумі 76 867,19 грн., яка підлягає оплаті відповідачем.

Як зазначено позивачем в поданій суду позовній заяві, Публічним акціонерним товариством Комерційний банк ПриватБанк під час моніторингу даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо стану боржника отримано інформацію про внесення до реєстру запису про перебування Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство Гратус (ЄДРПОУ 36798841) з 15.02.2016 в стані припинення, підстава: судове рішення, в зв'язку з чим 15.04.2016 звернувся до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю Гратус із заявою, в якій ПАТ Комерційний банк ПриватБанк про визнання вимоги у розмірі 213 854,20 грн. за Договором банківського обслуговування від 24.03.2011, включення їх до проміжного ліквідаційного балансу та сплату заборгованість у вказаному розмірі 213 854,20 грн.

Разом з тим, 18.05.2016 дана заява повернулася відділенням поштового зв'язку на адресу позивача не врученим відповідачу з посиланням на закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується копією цінного листа №4902713441285 від 15.04.2017, долученою до матеріалів справи.

Згідно ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

При цьому згідно ч. 5 ст. 105 ЦК України строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора (ч. 6 ст. 105 України).

Частиною 3 статті 112 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Однак, оскільки відповідь про визнання чи відхилення вказаних вимог позивача від ТОВ Гратус отримано не було, тобто в порушення ст. 105 Цивільного кодексу України відповідач не повідомив позивача як кредитора про припинення юридичної особи та фактично ухилився від розгляду заявлених ПАТ КБ ПриватБанк вимог по суті та від виконання обов'язку щодо включення вимог до проміжного ліквідаційного балансу, з метою належного захисту прав кредитора ПАТ "КБ "Приватбанк" та захисту права на звернення з грошовими вимогами до ТОВ Гратус позивач звернувся з до суду з даною позовною заявою.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом встановлено, що згідно матеріалів реєстраційної справи №116501420869 Товариства з обмеженою відповідальністю Гратус та відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень Окружним адміністративним судом міста Києва було прийнято постанову від 23.11.2015 у справі №826/21165/15 про припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Гратус (код ЄДРПОУ 31628294) у зв'язку з тим, що відповідач не подавав більше року до контролюючого органу за місцем реєстрації податкових декларацій, документів фінансової звітності, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, передбачених чинним законодавством..

Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (в редакції станом на 09.09.2015 на дату прийняття судом вказаної постанови) суд, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством юридичної особи, у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

Згідно з ч. 6 ст. 38 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (в редакції станом на 09.09.2015) у разі, якщо в судовому рішенні щодо припинення юридичної особи у зв'язку з її ліквідацією не призначена комісія з припинення (ліквідаційна комісія), державний реєстратор не пізніше трьох робочих днів від дати надходження такого судового рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи керівника органу управління або особу, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, якщо інше не встановлено судовим рішенням.

Відповідно до ч. 8 ст. 38 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (в редакції станом на 09.09.2015) документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи подаються головою комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи, яку призначив суд, або головою комісії з припинення (ліквідаційної комісії), якого вказав в Єдиному державному реєстрі державний реєстратор, у порядку, який встановлено частинами першою - шостою статті 6 або частинами першою - восьмою статті 37 цього Закону.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю Гратус (код ЄДРПОУ 31628294) з 15.02.2016 перебуває у стані припинення за судовим рішенням від 23.11.2015.

При цьому станом на час розгляду справи в суді строк для заявлення вимог кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю Гратус (код ЄДРПОУ 31628294) не встановлено, запис про припинення відповідача як юридичної особи до відповідного реєстру не внесено.

Згідно з ч. ч. 3, 4, 6 ст. 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Відповідно до статті 105 Цивільного кодексу України комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема, щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Таким чином, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, зобов'язують ліквідаційну комісію Товариства з обмеженою відповідальністю Гратус розглянути кредиторські вимоги позивача та повідомити останнього про прийняте рішення, не надаючи права залишати вимоги кредиторів без розгляду.

Проте, як встановлено судом, доказів повідомлення відповідача про результат розгляду кредиторських вимог ПАТ КБ ПриватБанк , матеріали справи не містять.

Так, направивши 15.04.2016 вимогу до відповідача про визнання кредиторських вимог в розмірі 213 854,20 грн. та включення їх до ліквідаційного балансу, позивач мав отримати відповідь (рішення ліквідаційної комісії) протягом тридцяти днів, що з урахуванням поштового перебігу (день подання + 1 дня пересилання в одну сторону) становить 17.05.2016. Саме ця дата, за висновками суду, є датою, коли позивач мав дізнатись про порушення його права.

Згідно ч. 3 ст. 111 Цивільного кодексу України під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред'явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи.

Відповідно до приписів частини 8 ст. 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 112 Цивільного кодексу України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Враховуючи зазначену норму позивач мав звернутися до суду із даною позовною заявою до 17.05.2016. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява датована 06.10.2016, а згідно фіскального чеку УДППЗ Укрпошта та опису вкладення у цінний лист, у якому надійшли матеріали позовної заяви, датою подання відповідного позову до суду є 07.10.2016, тобто після спливу місячного строку, встановленого ч. 3 ст. 112 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 112 Цивільного кодексу України вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

При цьому позивачем належними та допустимими доказами не доведено під час розгляду справи неможливість вчинення відповідних дій щодо звернення до суду у визначений законодавством строк та наявності підстав для пропущення строку такого звернення тощо.

За таких обставин, враховуючи, що позивач у місячний строк після дати коли мав дізнатися про відмову ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю Гратус у задоволенні заяви про визнання вимог Публічного акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк не звернувся до суду з відповідним позовом, суд дійшов висновку, що вимоги позивача у розмірі 213 854,20 грн., у відповідності до норм ч. 5 ст. 112 Цивільного кодексу України, є погашеними.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні приписів ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв'язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оскаржуваного правочину недійсним і настання відповідних юридичних наслідків, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Повний текст рішення складено та підписано 10 березня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон