Постанова

від 15.03.2017 по справі 826/14625/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 березня 2017 року № 826/14625/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ТОВ "Капітал Ріелті ЛТД" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання дій протиправними; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення; зобов'язання відновити показники податкової звітності з податку на додану вартість

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал Ріелті ЛТД" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві (надалі - податковий орган) про визнання дій протиправними; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000412201 від 02.02.2015; зобов'язання відновити показники податкової звітності з податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту від акт № 3247/26-53-22-04-21/39123430 від 26.12.2014 є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами, що вказує на протиправність прийнятого на підставі таких висновків податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 задоволено частково позов ТОВ "Капітал Ріелті ЛТД" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень.

В подальшому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2016 скасовано вказану вище постанову та прийнято нову про відмову в задоволенні позову.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.11.2016 скасовано вказані вище постанови, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 14.12.2016 справи прийнято до провадження та призначено до судового вирішення.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Дніпровському районі проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Капітал Ріелті ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Укрстройдевелопмент" за період з 01 липня 2014 року по 31 жовтня 2014 року, за результатами якої складено акт №3247/26-53-22-04-21/39123430 від 26 грудня 2014 року (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 4883439,00 грн., в тому числі по періодам: липень 2014 року на суму 1363638,00 грн., серпень 2014 року на суму 961463,00 грн., вересень 2014 року на суму 1109659,00 грн., жовтень 2014 року на суму 1448679,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000412201 від 02 лютого 2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 7325159,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 4883439,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 2441720,00 грн.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували наступні обставини відображені в акті, а саме:

- актом про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Укрстройдевелопмент" № 317/26-55-22-09/38887999 від 11 грудня 2014 року встановлено, що у зв'язку з тим, що згідно з даними системи ІС "Податковий блок", стан платника станом на 24 грудня 2014 року - 9 "направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням",

- відповідно до поданої ТОВ "Укрстройдевелопмент" податкової звітності до ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві встановлено, що згідно з податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку за липень 2014 року, середньооблікова кількість штатних працівників 29 осіб, за серпень 2014 року - 12 осіб, за вересень 2014 року - 12 осіб, за жовтень 2014 року - 12 осіб, що свідчить про недостатню кількість трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності, а саме: будівництво житлових і нежитлових будівель; згідно з фінансовим звітом суб'єкта малого підприємства за 2013 рік, балансова вартість основних фондів на початок звітного періоду складає 0 тис. грн. та на кінець періоду 0 тис. грн., що свідчить про відсутність основних фондів для ведення фінансово-господарської діяльності.

Проте співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

В свою чергу, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідної послуги.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Судом встановлено, що позивачем (замовник) з ТОВ "Укрстройдевелопмент" (генеральний підрядник) укладено договір генерального підряду №ГПР 03/4-Л від 02 квітня 2014 року, за змістом якого ТОВ "Укрстройдевелопмент" зобов'язувалось здійснити будівельно-монтажні роботи на об'єкті "Комплекс житлових будинків з вбудованими-прибудованими приміщеннями та підземними автостоянками по вул. Лохвицькій в Дніпровському районі м. Києва".

На підтвердження виконання умов укладеного договору позивачем надано копії довідок про вартість виконаних будівельних робіт, актів приймання виконаних будівельних робіт, податкових накладних, які долучено до матеріалів справи.

Проте, у матеріалах справи відсутні докази укладення договорів субпідряду або іншим чином виконання робіт відповідно до договору № ГПР 03/4-Л від 02 квітня 2014 року, з урахуванням того, що ТОВ "Укрстройдевелопмент" у перевіряємий період мало недостатню кількість трудових ресурсів для здійснення будівельно-монтажних робіт самостійно.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.11.2016, скасовуючи судові рішення та направляючи справу №826/14625/15 на новий судовий, суд зокрема, зазначив, що судами попередніх інстанцій при винесенні рішення не перевірено реальність виконання договору генерального підряду №ГПР 03/4-Л від 02 квітня 2014 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Проте, позивачем додаткових доказів виконання спірного договору суду не надано.

Суд звертає увагу, що наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальником/продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання повинна бути реальною, тобто повинна мати місце об'єктивна зміна складу активів платника податків.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Наявні у матеріалах справи податкові накладні містять лише загальну назву послуги, без деталізації змісту та обсягу таких послуг, а відтак в силу наведених вище правових норм такі документи не є належно оформленими первинними документами для підтвердження факту правомірності формування податкового кредиту з ПДВ.

Щодо посилання позивача на те, що побудований ЖК Родинний затишок є доказом виконання умов спірного договору, суд зазначає, що позивачем не надано належних доказів того, що згадуваний житловий комплекс збудований ТОВ "Укрстройдевелопмент" на виконання умов спірного договору.

З огляду на викладене, висновок податкового органу про порушення позивачем п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України на думку суду є обгрунтованим.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо позову в частині визнання дій суб'єкта владних повноваження протиправними та зобов'язання його вчинити певні дії, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Аналіз вказаних вище норм дає підстави суду стверджувати, що задоволеними можуть бути лише вимоги, які поновлюють права та охоронювані законом інтереси позивача.

Отже, належним способом захисту в даному випадку є оскарження рішення, яке прийняте відповідачем за наслідками проведення перевірки, а не визнання його дій протиправними під час її проведення, що не матиме правовим наслідком поновлення прав та інтересів платника податків.

Зобов'язання податковий орган відновити показники податкової звітності з ПДВ, є вимогами позивача, які звернені на майбутнє; відповідні дії контролюючим органом мають бути вчиненими лише за наслідками набрання даним судовим рішенням законної сили.

Крім того, правомірність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення прямо вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову в частині зобов'язання податковий орган відновити показники податкової звітності з ПДВ позивача.

Таким чином, вимоги про визнання дій податкового органу протиправними та зобов'язання відновити показники податкової звітності з ПДВ не підлягають задоволенню.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги ТОВ Капітал Ріелті ЛТД не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позову.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда