Рішення

від 16.03.2017 по справі 314/863/17

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 314/863/17 Провадження № 2/314/604/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

16.03.2017 року м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Капітонова Є.М.,

за участю

секретаря судового засідання Якубовської Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вільнянськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову посилається на те, що більше 15 років користується земельною ділянкою належною відповідачеві, у зв'язку з чим просить визнати право власності.

Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, на позовних вимогах наполягає.

Відповідач про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, надав до суду заяву про визнання позову, причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи, що позивач не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, належним чином повідомлений відповідач в судове засідання не з'явився, тому відповідно до ч.1 ст. 224 та ст. 225 ЦПК України, суд постановив ухвалу про проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи справи, приходить до висновку, що позовна заява підлягає повному задоволенню з таких підстав:

Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

За визначенням ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної ОСОБА_3 Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Статтею 325 ЦК України визначається право приватної власності, за визначенням якої суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Право державної власності та комунальної власності визначено ст.ст. 326, 327 ЦК України.

В силу ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Набувальна давність визначається, як засіб закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також, в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим, як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

За визначенням ч.1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної ОСОБА_3 Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, тобто відповідно до ст. 118 ЗК (у власність) і ст. 123 ЗК, Закону від 6 жовтня 1998 р. № 161-ХІV Про оренду землі - (в оренду).

Статтею 116 ЗК України визначено підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності, де зазначається, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Суб'єкти права власності визначенні статтею 318 ЦК України. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Відповідно до ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, ОСОБА_3 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Згідно зі ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

За визначенням ч.3 ст. 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 4 ЦК України визначені акти цивільного законодавства України, відповідно до якої основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

В силу ст.8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

За ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Здійснивши системний аналіз вищезазначених нормативно-правових актів суд приходить до висновку, що набувальна давність, як підстава набуття право власності на майно, застосовується до усій видів права власності та суб'єктів цивільних правовідносин. Порядок набуття права власності за набувальною давністю визначається в залежності від виду права власності та складу суб'єктів цивільних правовідносин.

За нормами ЦК підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини.

Право власності може набуватися різними способами, які в науці традиційно поділяються на дві групи: первинні, тобто такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

Згідно з нормами ЦК до первинного способу набуття права власності належать, зокрема набуття права власності за набувальною давністю на окремі об'єкти (ст. 344 ЦК).

До похідних способів належить набуття цього права: - на підставі правочинів (ст. 334 ЦК); - в порядку спадкування після смерті громадянина (ст. 1216 ЦК); - в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (ч. 2 ст. 104, статті 107, 109 ЦК); - у випадку приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності (ст. 345 ЦК).

Похідними способами набуття права власності зазвичай є різні договори: купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, оренди з викупом, а також спадкування майна або правонаступництво щодо майна юридичних осіб чи публічно-правових утворень.

Підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів. Як правило, зазначені способи виникнення права власності використовуються будь-якими суб'єктами цивільного права. (Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ. Верховний суд України).

В силу ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно з ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Суд не вбачає, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

За вищезазначених обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість позову та його задоволення.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 224-226, 294 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення прощею 11,24 гектари, кадастровий №2321585000:01:003:0012, розташовану на території Московської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, посвідчену державним актом серії І-ЗП №036030 оформлену на ОСОБА_2.

Рішення позивачем може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області через Вільнянський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення може бути переглянуте Вільнянський районним судом Запорізької області, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: Є.М. Капітонов

16.03.2017