Рішення

від 22.03.2017 по справі 902/160/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 березня 2017 р. Справа № 902/160/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "АХТ-АГРО", м. Вінниця

до : Фермерського господарства "ОЛЬГІНО-ОВ", с. Юрківка, Тульчинський район, Вінницька область

про стягнення 200 677,09 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, договір про надання правової допомоги від 16.01.2017 р. № 01/01, довіреність б/н від 16.01.2017 р.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "АХТ-АГРО" заявлено позов до Фермерського господарства "ОЛЬГІНО-ОВ" про стягнення 200 677,09 грн заборгованості з яких 140 004,84 грн основного боргу, 7 487,02 грн 3 % річних, 27 310,63 грн інфляційних втрат, 25 874,60 грн. пені.

Ухвалою суду від 13.02.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/160/17 та призначено до розгляду на 22.03.2017 р.

21.03.2017 р. через канцелярію суду представником позивача супровідним листом подано документи на виконання вимог ухвали суду від 13.02.2017 р. В супровідному листі останній зазначає, що відповідачем погашено борг в сумі 140 004,84 грн. в підтвердження чого додано банківські виписки та довідку щодо руху коштів по взаєморозрахунках за період з 12.10.2015 р. по 21.03.2017 р.

Відповідач в судове засідання 22.03.2017 р. не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання витребуваних доказів не повідомив, хоча про час та день розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 13.02.20107 р., яка надсилалася йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, що є ідентичною тій яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та адресою, яка значиться в договорі купівлі-продажу № ДГ-0000055 від 12.10.2015 р.

В той же час надіслана відповідачу за адресою, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повернута до Господарського суду Вінницької області з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 22.03.2017 р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю "АХТ-АГРО" подано заяву від 22.03.2017 р. (вх. 06-52/2613/17 від 22.03.2017 р.) про відмову від позову в частині стягнення 25 874 грн 60 коп. пені за період з 08.02.2016 р. по 31.05.2016 р.

Вказана заява приймається судом до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

12.10.2015 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "АХТ-АГРО" (Продавець) та Фермерським господарством "Ольгіно-ОВ" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № ДГ-0000055 (а.с. 17-18, т. 1).

Відповідно п. 1.1 Договору Продавець згідно замовлення Покупця, передає у власність останньому засоби захисту рослин, визначені в додатках до договору та окремих замовлень Покупця, підтверджених накладними та довіреностями, що є невід'ємними частинами договору. Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість засобів захисту рослин відповідно до умов договору.

Згідно Розділу 2 Договору сторони погодили асортимент, обсяги, терміни та умови поставки засобів захисту рослин.

Асортимент засобів захисту рослин, їх загальна кількість, ціна визначаються в додатках, які є невід'ємною частиною договору. Засоби захисту рослин поставляються Покупцю окремими партіями, згідно строку вказаному в додатках. Перша партія поставляється після переоплати за засоби захисту рослин в об'ємі визначеному в додатках (п.п. 2.1, 2.2 Договору).

Покупець зобов2язується провести повні розрахунки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця згідно додатків до договору (п.3.1 Договору).

Продавець продає Покупцю засоби захисту рослин по ціні, вказаній в додатках до договору (п. 4.1 Договору).

Відповідно п. 4.2 Договору всі ціни та сума договору вказані в гривнях та підлягають збільшенню на день здійснення платежу прямо пропорційно збільшенню середнього міжбанківського курсу продажу доларів США, опублікованого на сайті www.udinform.com на день, що передує оплаті. У випадку, якщо курс долара США на міжбанківському валютному ринку на дату оплати засобів захисту рослин є нижчим курсу долара США до гривні на дату відвантаження засобів захисту рослин, Покупець зобов'язується використовувати курс долара США до гривні на дату відвантаження засобів захисту рослин для цілей повної оплати засобів захисту рослин. Крім того за домовленістю сторін , при умові виконання зобов'язань, передбачених договором, засоби захисту рослин можуть бути поставлені Продавцеві за пільговими цінами, про що сторони укладають додаткову угоду до договору.

В разі несвоєчасних розрахунків Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки оплати, яка нараховується на суму боргу (п.5.3 Договору).

Згідно п. 8.3 договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2015 р., а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання сторонами.

Відповідно до Додатку № 1 до договору № ДГ-0000055 від 12.10.2015 р. сторони погодили ціну засобів захисту рослин яка становить 620 004,84 грн з ПДВ, строк поставки - 23.10.2015 р. та строк оплати - 30.11.2015 р. (а.с. 19,т. 1).

Позивач свої зобов'язання за договором № ДГ-0000055 від 12.10.2015 р. виконав в повному обсязі поставивши відповідачу засоби захисту рослин на загальну суму 620 004,84 грн., що підтверджується накладною № 174 від 23.10.2015 р., ТТН № Р174 від 26.10.2015 р. та податковою накладною від 26.10.2015 р. (а.с. 21-23, т. 1).

З метою розрахунку за поставлений товар відповідачу надано рахунок № 132 від 22.10.2015 р. на оплату в сумі 620 004,84 грн (а.с. 20, т.1).

Однак відповідачем проведено частково розрахунок на загальну суму 480 000,00 грн, що підтверджується банківськими виписками від 23.10.2015 р. на суму 60 000,00 грн, 10.11.2015 р. на суму 100 000,00 грн, 24.11.2015 р. на суму 30 000,00 грн, 04.12.2015 р. на суму 60 000,00 грн, 28.12.2015 р. на суму 150 000,00 грн, 05.01.2016 р. на суму 20 000,00 грн, 18.01.2016 р. на суму 20 000,00 грн, 25.01.2016 р. на суму 40 000,00 грн (а.с. 24-31, т. 1).

Станом на 08.02.2017 р. заборгованість відповідача перед позивачем складає 140 004,84 грн. (620 004,84 - 480 000, 00), в підтвердження чого позивачем подано динаміку розрахунку за договором № ДГ-0000055 від 12.10.2015 р., яка наявна в матеріалах справи.

Непроведення відповідачем в повному обсязі розрахунків за отриману продукцію спонукало позивача звернутися з відповідним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору № ДГ-0000055 від 12.10.2015 р. між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Разом з тим, як вбачається з платіжних документів наданих позивачем, відповідач здійснив з ним повний розрахунок за поставлений товар на умовах Договору на суму 140 004 грн 84 коп . після порушення провадження у справі.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступного висновку щодо позовної вимоги про стягнення суми основного боргу.

Як наголошено в п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи . Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі , то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи позовна заява № 01/юр від 08.02.2017 р. з додатками здана представником позивача нарочно до канцелярії Господарського суду Вінницької області 10.02.2017 р., про що свідчить відбиток штемпелю на першому аркуші позовної заяви.

Провадження за вказаною позовною заявою порушено господарським судом Вінницької області 13.02.2017 р.

Разом з тим, як свідчать наявні у справі банківські виписки сплата існуючого на момент порушення провадження у справі боргу в розмірі 140 004 грн 84 коп. відбулась 14.02.2017 р. на суму 40 000,00 грн, 07.03.2017 р. на суму 20 000,00 грн, 14.03.2017 р. на суму 45 000,00 грн, 16.03.2017 р. на суму 35 004,84 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення 140 004 грн 84 коп. основного боргу так як останній сплачено відповідачем після порушення провадження у справі, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню згідно п.1 1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, в засіданні суду розглянуто заяву позивача від 22.03.2017 р. (вх. 06-52/2613/17 від 22.03.2017 р.) про відмову від позову в частині стягнення 25 874 грн 60 коп. пені за період з 08.02.2016 р. по 31.05.2016 р., в результаті чого дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову.

Частина 6 названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно п.4 ч.1 ст.80 ГПК України - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення 25 874,60 грн пені приймається судом, оскільки відмова позивача від позову в цій частині не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідає обставинам і матеріалам справи.

При цьому суд враховує, що заяву про відмову від позову підписано представником позивача ОСОБА_1 у якої наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається із довіреності б/н від 16.01.2017 р.

В зв'язку з цим провадження у справі в частині стягнення 25 874,60 грн пені підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 27 310,63 грн інфляційних втрат та 7 487,02 грн 3 % річних за період з 01.12.2015 р. по 08.02.2017 р. у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором № ДГ-0000055 від 12.10.2015 р. у зв'язку з чим суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Таким чином, заявлення позивачем вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних невиконання умов договору є правомірним, оскільки відповідає умовам укладеного договору та чинного законодавства.

При перерахунку сум інфляційних втрат та 3 % річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом отримано 7 470,56 грн 3 % річних та 26 260,63 грн. інфляційних втрат в зв'язку з чим в стягненні 1 050,00 грн інфляційних втрат та 16,46 грн 3% річних слід відмовити, як заявлених безпідставно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині вимоги про стягнення 140 004,84 основного боргу, 25 874,60 грн пені та часткової відмови в стягненні 3 % річних та інфляційних втрат.

Також при прийнятті рішення судом розглянуто вимоги про стягнення 10 000,00 грн витрат на послуги адвоката за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи 16.01.2017 р. між адвокатом ОСОБА_1 (Виконавець), яка діє на підставі ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 662 від 28.09.2009 р. та Товариством з обмеженою відповідальністю "АХТ-АГРО" (Замовник) укладено договір № 01/01 про надання правової допомоги.

Відповідно до п. 1.1 Договору адвокат приймає на себе обов'язки підготувати в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "АХТ-АГРО" документи для подання та подати в установленому законом порядку позовну заяву про стягнення заборгованості з Фермерського господарства "ОЛЬГІНО-ОВ" до Господарського суду Вінницької області, здійснювати представництво Замовника на підставі довіреності в судових і інших державних органах та перед третіми особами, здійснювати надання інших видів правової допомоги в обсягах та на умовах даного договору і довіреності, а Замовник зобов'язується прийняти виконані роботи та оплатити їх на умовах договору.

В п. 3.1 Договору сторонами встановлено, що вартість наданої юридичної допомоги визначається актах прийому - передачі виконаних робіт, які складаються і підписуються сторонами по мірі надання послуги за договором з урахуванням обсягу надання юридичних послуг і консультацій.

Вартість наданої юридичної допомоги за договором № 01/01 від 16.01.2017 р. становить 10 000,00 грн.

Також суду надано платіжне доручення № 66 від 09.02.2017 р. про оплату за надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_1 за договором № 01/01 від 16.01.2017 р. та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 662 від 28.09.2009 р. видане ОСОБА_1

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними.

Однак при розподілі витрат на оплату послуг адвоката суд звертає увагу на п.6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. № 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" наголошується на тому, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду України від 03.02.2004 р. № 04/079 зі справи № 36/207 також наголошується на необхідності обґрунтування у розгляді справи витрат на оплату адвоката.

Враховуючи викладене вище в сукупності суд дійшов висновку про обмеження розміру суми, яка підлягає сплаті за послуги адвоката до 5 000 грн 00 коп. з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи.

При цьому судом взято до уваги ціну позову, нескладність справи (стягнення боргу за договором купівлі-продажу), допущення помилок при розрахунку 3% річних, інфляційних втрат та те, що адвокат брав участь лише в одному судовому засіданні тощо.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

22.03.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, п.п.1 1 , 4 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "ОЛЬГІНО-ОВ", вул.Я.Качури, 26, с.Юрківка, Тульчинський район, Вінницька область, 23620 (ідентифікаційний код - 32396265) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АХТ-АГРО", вул.Київська, 16, корпус "А", кімната 8-В (офіс 704), м.Вінниця, 21009 (ідентифікаційний код - 37691026) - 7 470 грн 56 коп. 3 % річних, 26 260 грн 63 коп. - інфляційних втрат, 2 994 грн 16 коп. - відшкодування витрат на сплату судового збору та 5 000 грн 00 коп. відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

3. У стягненні 1 050 грн 00 коп. інфляційних втрат та 16 грн 46 коп. 3 % річних відмовити.

4. Припинити провадження у справі в частині вимоги про стягнення 140 004 грн 84 коп. боргу згідно з п.1 1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

5. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення 25 874 грн 60 коп. пені.

6. Провадження у справі в частині стягнення 25 874 грн 60 коп. пені припинити згідно з п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

7. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

8. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції.

Повне рішення складено 27 березня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул. Я. Качури, 26, с. Юрківка, Тульчинський район, Вінницька область, 23620.