Рішення

від 22.03.2017 по справі 910/1289/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2017Справа №910/1289/17

За позовомДержавної установи Інститут харчових біотехнологій та геноміки НАН України доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 простягнення 15 519,88 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Кришмарел Ю.А. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна установа Інститут харчових біотехнологій та геноміки НАН України (надалі - Інститут ) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - Підприємець ) про стягнення 15 519,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору оренди нерухомого на балансі НАН України та віднесених до її відання установ, організацій та підприємств №14 від 27.01.2012 р. орендодавець передав відповідачу у строкове платне користування майно, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати та відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна не виконав, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 14 816,81 грн. за договором оренди, а також пені у розмірі 692,26 грн. та штрафу у розмірі 10,81 грн. за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2017 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 15.02.2017 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2017 р. розгляд справи відкладено на 13.03.2017 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.03.2017 р. розгляд справи відкладено на 22.03.2017 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 04208, АДРЕСА_1, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.01.2012 р. між Інститутом (орендодавець) та Підприємцем (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі НАН України та віднесених до її відання установ, організацій, підприємств №14.

Додатковою угодою №1 від 14.12.2012 р. вказаний договір був викладений в новій редакції та змінено назву такого договору договір оренди №14 від 27.01.2012 р. нерухомого майна, що знаходиться у віданні НАН України та обліковується на балансі Державної установи Інститут харчової біотехнології та геноміки НАН України (надалі - Договір оренди ).

Відповідно до п. 1.1 Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно приміщення загальною площею 60,50 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_2, частина приміщення на другому поверсі оранжереї двоповерхової теплиці, що перебуває на балансі Інституту (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку майна від 07.12.2011 р. і становить за незалежною оцінкою (залишковою вартістю) станом на 30.11.2011 р. 284 713,00 грн.

Пунктом 1.2 Договору оренди визначено, що майно передається в оренду метою розміщення - інше використання нерухомого майна (виробничі потреби).

За містом п. 2.1 Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акту приймання-передачі майна.

Згідно з п. 3.4 Договору орендна плата перераховується орендарем відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

За актом прийому-передачі приміщення від 27.01.2012 р. орендодавець передав орендарю спірне нерухоме майно, яке було повернуто з оренди відповідачем за актом прийому-передачі приміщення від 05.05.2015 р.

24.12.2012 р. між Інститутом (балансоутримувач) та Підприємцем (орендар) був укладений договір про відшкодування витрат Інституту на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг №14 (надалі - Договір про відшкодування витрат ).

За змістом п. 1.1 вказаного договору балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 оранжерея Двоповерхової теплиці (будівля), загальною площею 60,50 кв.м, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих орендодавцем за цим договором.

Пунктом 2.2.3 Договору про відшкодування витрат визначено, що орендар зобов'язується не пізніше 5 числа наступного за звітним місяцем отримати рахунки та не пізніше 15 числа наступного за звітним внести плату на рахунок балансоутримувача (або організації, що обслуговує будівлю), за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, за комунальні послуги. Відшкодування податку за землю здійснюється до 20 числа поточного місяця.

У період з січня 2012 року по травень 2015 року відповідач користувався орендованими приміщеннями, та частково сплачував оренду плату та інші платежі, передбачені Договорами.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договорами, у зв'язку з чим позивач вказує на існування підстав для стягнення з нього пені та штрафу.

Вказані договори є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним спірними приміщеннями за Договором у період з січня 2012 року по травень 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.4 Договору орендна плата перераховується орендарем відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Пунктом 2.2.3 Договору про відшкодування витрат визначено, що орендар зобов'язується не пізніше 5 числа наступного за звітним місяцем отримати рахунки та не пізніше 15 числа наступного за звітним внести плату на рахунок балансоутримувача (або організації, що обслуговує будівлю), за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, за комунальні послуги. Відшкодування податку за землю здійснюється до 20 числа поточного місяця.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором оренди та Договором про відшкодування витрат.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 14 816,81 грн. за Договором оренди, а також пені у розмірі 692,26 грн. та штрафу у розмірі 10,81 грн. за Договором про відшкодування витрат.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Викладене підтверджується постановами Верховного Суду України від 28.02.2011 р. у справі №23/225 та 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011.

Пунктом 3.7 Договору оренди передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь балансоутримувача відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з п. 3.8 Договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж 3 місяці, орендар також сплачує штраф в розмірі 2% від суми заборгованості.

Таким чином, умовами Договору оренди та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов такого договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Позивач у тексті позовної заяві вказував на наявність, на його думку, підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 14 816,81 грн. та штрафу у розмірі 904,11 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором оренди, проте в прохальній частині позовної заяви просив суд стягнути з відповідача лише пеню за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 14 816,81 грн., а відтак суд розглядав справу в межах визначених в прохальній частині позовних вимог.

Суд відзначає, що відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, пеня нараховується за перші шість місяців прострочення, а не за весь період прострочення до подачі позову, як вбачається із наданого позивачем розрахунку.

Враховуючи зазначене суд здійснив власний перерахунок заявленої до стягнення з відповідача пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором оренди, оскільки позивачем не було враховано приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України під час нарахування пені за несвоєчасно внесену орендну плату за вересень 2014 року, а також січень-травень 2015 року.

З огляду на викладене, суд вважає правомірним та обґрунтованим задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 460,25 грн. В іншій частині пеня обрахована без врахування приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 692,26 грн. (з них пеня у розмірі 171,36 грн. за несвоєчасну сплату земельного податку та пеня у розмірі 520,90 грн. за несвоєчасну сплату вартості утримання майна) та штрафу у розмірі 10,81 грн. за Договором про відшкодування витрат.

Відповідно до п. 2.2.3 Договору про відшкодування витрат при несвоєчасному внесенні плати, орендар зобов'язується сплачувати пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки, починаючи з 16 числа наступного за звітним.

Таким чином, умовами Договору про відшкодування витрат сторонами було передбачено відповідальність орендаря відшкодовувати тільки пеню за несвоєчасну сплату грошових коштів, а відтак позовну вимога про стягнення з відповідача штрафу за таким договором у розмір 10,81 грн. є безпідставною.

Суд здійснив перерахунок заявленої до стягнення з відповідача пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором про відшкодування витрат також з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, та вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 638,46 грн. В іншій частині пеня обрахована без врахування приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Підприємця на користь Інституту пені у розмірі 11 098,71 грн. (в тому числі, пеня за Договором оренди у розмірі 10 460,25 грн. та пеня за Договором про відшкодування витрат у розмірі 638,46 грн.)

В іншій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державної установи Інститут харчових біотехнологій та геноміки НАН України задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04208, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державної установи Інститут харчових біотехнологій та геноміки НАН України (04123, м. Київ, вул. Осиповського, 2-А; ідентифікаційний код 02128514) пеню у розмірі 11 098 (одинадцять тисяч дев'яносто вісім) грн. 71 коп. та судовий збір у розмірі 1 144 (одна тисяча сто сорок чотири) грн. 21 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.03.2017 р.

Суддя В.П. Босий