Рішення

від 22.03.2017 по справі 908/131/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/15/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2017 Справа № 908/131/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокомпонент» (72305, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Глинки, 15 - в)

До відповідача: Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський м'ясокомбінат» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України, 175)

про стягнення 30 879,75 грн.

Суддя Проскуряков К.В.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, угода про надання правової допомоги від 10.01.2017 р.

Від відповідача: не з'явився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

23.01.2017 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокомпонент» до Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський м'ясокомбінат» про стягнення 41 053,85 грн.

Ухвалою суду від 23.01.2017 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №908/131/17, справі присвоєно номер провадження - 5/15/17, розгляд якої призначено на 22.02.2017 р. Ухвалою від 22.02.2017 р. у зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача, необхідністю витребування додаткових документів, розгляд справи відкладено на 22.03.2017 р. У судовому засіданні 22.03.2017 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням представника позивача, розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У судовому засіданні 22.03.2017 р. представник позивача надав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 30 879,75 грн. та з урахуванням вимог п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України просить суд вийти за межі позовних вимог та стягнути вказану заборгованість з відповідача з урахуванням положень статті 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вказана заява відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України прийнята судом до розгляду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 02.02.2015р. між ТОВ «Автокомпонент» (далі - Постачальник) та ПАТ «Мелітопольський м'ясокомбінат» (далі - Покупець) було укладено договір постачання №12/2015, відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму згідно договору. Позивач пояснив, що за період з 13.07.2016 р. по 02.12.2016 р. ТОВ «Автокомпонент» поставило, а ПАТ «Мелітопольський м'ясокомбінат» прийняло товар на загальну суму 41 053,85 грн., що підтверджується видатковими накладними. Позивач направив на адресу відповідача претензію від 16.01.2017 р. про сплату заборгованості за поставлений товар на суму 41 053,85 грн. Однак, позивач відповіді від відповідача не отримав.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 175, 179 ,193, 265 Господарського кодексу України та просить суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

14.03.2017 р. до суду від відповідача надійшли письмові пояснення щодо суми заборгованості, у яких зазначено, що відповідач визнає перед позивачем заборгованість у розмірі 32 879,75 грн. та клопотання від 13.03.2017 р. про розгляд справи за відсутністю уповноваженого представника ПАТ «Мелітопольський м'ясокомбінат» ОСОБА_2, яка готувалась до участі у розгляді справи, оскільки 22.03.2017 р. вказаний представник буде знаходитися за межами м. Запоріжжя, що позбавляє його можливості прийняти участь у судовому.

Також, 21.03.2017 р. від ПАТ «Мелітопольський м'ясокомбінат» надійшло клопотання від 20.03.2017 р., відповідно до якого відповідач просить суд розглянути справу без участі представника відповідача.

Крім цього, у вказаному клопотанні зазначено, що 14.03.2017 р. та 15.03.2017 р. відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 2 000,00 грн., що платіжними дорученнями. Отже, відповідач визнає перед позивач заборгованість у розмірі 30 879,75 грн. Також, зазначає, що вказана заборгованість виникла не на підставі договору постачання №12/2015 від 02.02.2015 р. та позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували факт прийняття товару відповідачем на підставі вказаного договору і відповідно встановлення обов'язку відповідача зі сплати вказаної суми. На підставі викладеного, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.

Щодо клопотань відповідача про розгляд справи без участі представник відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 28 ГПК України керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з ч. 2 ст. 4-5 ГПК України, невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження перебування 22.03.2017 р. представника відповідача ОСОБА_2 за межами м. Запоріжжя, що призвело до неявки його у призначене судове засідання у справі №908/131/17.

Крім цього, ПАТ «Мелітопольський м'ясокомбінат» є юридичною особою і не позбавлене права уповноважити будь-яку іншу особу представляти його інтереси в суді. Також, керівник товариства не обмежений правом з'явитися у призначене судове засідання.

Розглянувши та дослідивши матеріали, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить Господарський кодекс України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокомпонент» (далі - Постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Мелітопольський м'ясокомбінат» (далі - Покупець) укладено договір постачання №12/2015, відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов'язується передати товар у встановлений договором строк, у власність Покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму згідно договору.

Згідно з пунктом 1.3. договору, предметом поставки є товар Постачальника.

Пунктом 1.4. договору передбачено, що кількість, асортимент та ціна товару встановлюється згідно специфікації та накладних, підписаних Постачальником і Покупцем (їх уповноваженими представниками), які є невід'ємною частиною цього договору.

У пунктах 2.1., 2.2. договору визначено, що поставка товару виконується згідно заявки. Заявка товару Покупцем виконується по телефону або факсу, а також іншими способами не пізніше, ніж за один день до припущеної дати поставки.

Відповідно до пункту 5.1. договору, Постачальник виконує поставку після одержання заявки, але не пізніше 2 календарних днів з часу одержання заявки від Покупця.

Згідно з пунктами 6.1., 6.2., 6.3. договору постачає мий за договором товар оплачується за цінами згідно специфікації, рахунків і товарно-транспортних накладних. Накладні підписуються Постачальником і Покупцем (їх представниками). (п.6.1.) Вказана у рахунку або товарно-транспортній накладній ціна товару включає в себе ПДВ, транспортні витрати по доставці товару Покупцю (у разі їх наявності), а також інші витрати Постачальника, зв'язані з виконанням зобов'язань по цьому договору. (п.6.2.) Оплата Товару виконується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника з відстрочкою платежу в 30 календарних днів. (п.6.3.)

Відповідно до п. 11.1 цей договір вступає в силу з часу його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 р.

Пунктом 11.3. договору передбачено, що у випадку, якщо за 30 днів до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не виявить бажання його розірвати, договір вважається щорічно пролонгованим на той самий строк на тих самих умовах.

Разом з тим, позивач пояснив, що факт поставки та отримання товару відповідачем на суму 30 879,75 грн. підтверджується видатковими накладними № 1-АВ-001324 від 15.07.2016 р. на суму 263,00 грн., № 1-АВ-001325 від 15.07.2016 р. на суму 155,00 грн., № 1-АВ-001327 від 15.07.2016 р. на суму 365,00 грн., № 1-АВ-001331 від 15.07.2016 р. на суму 54,00 грн., № 1-АВ-001333 від 15.07.2016 р. на суму 50,50 грн., № 1 -АВ-001334 від 15.07.2016 р. на суму 164,50 грн., № 1-АВ-001352 від 18.07.2016 р. на суму 429,00 грн., № 1-АВ-001360 від 19.07.2016 р. на суму 487,75 грн., № 1-АВ-001362 від 19.07.2016 р. на суму 480,50 грн., № 1-АВ-001367 від 19.07.2016 р. на суму 285,50 грн., № 1-АВ-001368 від 19.07.2016 р. на суму 101,00 грн., № 1-АВ-001374 від 20.07.2016 р. на суму 866,00 грн., № 1-АВ-001376 від 20.07.2016 р. на суму 578,00 грн., № 1-АВ-001387 від 22.07.2016 р. на суму 440,50 грн., № 1-АВ-001389 від 22.07.2016 р. на суму 271,50 грн., № 1-АВ-001390 від 23.07.2016 р. на суму 1 356,00 грн., № 1-АВ-001391 від 23.07.2016 р. на суму 235,50 грн., № 1-АВ-001397 від 23.07.2016 р. на суму 190,00 грн., № 1-АВ-001410 від 27.07.2016 р. на суму 101,50 грн., № 1-АВ-001422 від 28.07.2016 р. на суму 8 986,00 грн., № 1-АВ-001423 від 28.07.2016 р. на суму 147,50 грн., № 1-АВ-001426 від 28.07.2016 р. на суму 22,00 грн., № - 1-АВ-001429 від 28.07.2016 р. на суму 86,00 грн., №1-АВ-001431 від 29.07.2016 р. на суму 1 443,00 грн., № 1-АВ-001447 від 01.08.2016 р. на суму 5 432,00 грн., № 1-АВ-001465 від 02.08.2016 р. на суму 745,50 грн., № 1-АВ-001469 від 03.08.2016 р. на суму 131,50 грн., № 1-АВ-001475 від 04.08.2016 р. на суму 101,50 грн., № 1-АВ-001484 від 05.08.2016 р. на суму 217,50 грн., № 1-АВ-001485 від 05.08.2016 р. на суму 126,50 грн., № 1-АВ-001510 від 09.08.2016 р. на суму 621,00 грн., № 1-АВ-001519 від 10.08.2016 р. на суму 364,50 грн., № 1-АВ-001520 від 10.08.2016 р. на суму 52,00 грн., № 1-АВ-001527 від 11.08.2016 р. на суму 95,00 грн., № 1-АВ-001535 від 12.08.2016 р. на суму 1 552,00 грн., № 1-АВ-001558 від 18.08.2016 р. на суму 404,50 грн., № 1-АВ-001562 від 18.08.2016 р. на суму 18,50 грн., № 1-АВ-001771 від 26.09.2016 р. на суму 3 459,50 грн., які містяться в матеріалах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд зазначає, що у пункті 1.4. договору є посилання на те, що кількість, асортимент та ціна товару встановлюється згідно специфікації та накладних, підписаних Постачальником і Покупцем (їх уповноваженими представниками), які є невід'ємною частиною цього договору.

Однак, у Специфікації до вказаного договору (Додаток №1 до договору), зазначено, що Постачальник зобов'язується передати, у власність Покупця товар згідно заявки, загальна вартість товару вказана у накладних.

Як пояснив представник позивача, заявки приймалися від відповідача у телефонному режимі, на підставі яких була здійснена поставка товару відповідачу.

Крім цього, у накладних, наданих позивачем на підтвердження поставки та отримання відповідачем товару відсутні посилання на договір №12/2015 від 02.02.2015 р. або заявки.

Суд зазначає, що з аналізу умов договору постачання №12/2015 від 02.02.2015 р. та Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору вбачається, що сторони не узгодили істотних умов договору, а саме предмет та ціну, отже суд приходить до висновку, що фактично договір №12/2015 від 02.02.2015 р. є неукладеним.

Разом з тим, як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини у спрощений спосіб, що породили взаємні права та обов'язки, а саме обов'язок позивача виразився у поставці товару на підставі заявки у телефонному режимі відповідача, а обов'язок відповідача - прийняти та оплатити грошові кошти за поставлений товар, вказаний у видаткових накладних.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні норми містяться в ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Положеннями ст. ст. 638, 639 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги договору не встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач визнає заборгованість у розмірі 30 879,75 грн. за вказаними вище видатковими накладними, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача та з метою захисту прав та законних інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог з урахуванням положень статті 530 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

16.01.2017 р. ТОВ «Автокомпонент» направило на адресу Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський м'ясокомбінат» претензію, у якій зазначено, що позивачем у період з липня 2016 р. по грудень 2016 р. було здійснено поставку товару. Станом на 13.01.2017 р. у ПАТ «Мелітопольський м'ясокомбінат» існує заборгованість перед ТОВ «Автокомпонент» за отриманий товар на суму 41 053,85 грн.

Факт направлення вказаної претензії відповідачу підтверджується фіскальним чеком №7230501674940 від 16.01.2017 р. та описом вкладення у цінний лист від 16.01.2017 р.

Відповідно до даних з сайту УДППЗ Укрпошта щодо відстеження посилок в автоматичному режимі, згідно з штрихкодовим ідентифікатором №7230501674940, який було зазначено у фіскальному чеку від 16.01.2017 р., наданого позивачем на підтвердження направлення відповідачу претензії від 16.01.2017 р., кореспонденцію вручено за довіреністю - 26.01.2017 р.

Відповіді на вказану претензію позивач не отримав.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, заборгованість ПАТ «Мелітопольський м'ясокомбінат» перед ТОВ «Автокомпонент» згідно вказаних вище видаткових накладних становить 30 879,75 грн., яка підтверджується матеріалами справи.

Доказів виконання взятих на себе зобов'язань, а саме документального підтвердження сплати заборгованості у розмірі 30 879,50 грн., відповідач суду не представив.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Також, у судовому засіданні 22.03.2017 позивачем було заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 8 680,00 грн.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Позивачем в якості доказів отримання послуг адвоката надано до матеріалів справи угоду про надання правової допомоги (витяг) від 10.01.2017 р., свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю ЗП № 001128 від 29.02.2016 р., ордер серії ЗП 024072 від 22.02.2016р., квитанції від 24.01.2017 р., від 22.03.2017 р. про оплату послуг адвоката позивачем.

З огляду на вищевикладене, враховуючи вимоги ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що розмір відшкодування судових витрат, у т.ч. оплати послуг адвоката, не повинен бути не співрозмірним, тобто явно завищеним з огляду на складність та обставини справи, суд приходить до висновку, що сума заявлених позовних вимог у розмірі 30 879,75 грн. та розмір оплати послуг адвоката 8 680,00 грн. є неспіврозмірними, оскільки спір у справі є нескладним, заявлено до стягнення заборгованість за отриманий товар на суму 30 879,75 грн., яка визнана відповідачем, судом було проведено лише 2 судових засідання за участю адвоката ОСОБА_1

Однак, враховуючи, що місцезнаходженням позивача є м. Мелітополь і позивач поніс витрати, пов'язані з перебуванням у судових засіданнях, підготуванням позовної заяви та документів, необхідних для подачі до суду, а тому відшкодуванню підлягають судові витрати на оплату послуг адвоката в сумі 4 340,00 грн.

Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Керуючись ст.ст. 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський м'ясокомбінат» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України, 175, п/р 26009962491366 у ПАТ ПУМБ , м. Київ, МФО 334851, код ЄДРПОУ 00443513) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокомпонент» (72305, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Глинки, 15 - в, р/р 26002013693101 у ПАТ Альфа Банк , м. Київ, МФО 300346, код ЄДРПОУ 37793690) суму заборгованості у розмірі 30 879 (тридцять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять) грн. 75 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 4 340 (чотири тисячі триста сорок) грн. 00 коп. Видати наказ.

Суддя К.В.Проскуряков

Рішення господарського суду набирає чинності протягом 10 днів із дня його підписання.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано 24.03.2017 р.