Рішення

від 13.03.2017 по справі 911/157/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2017 р. Справа № 911/157/17

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Край-буд

до Коцюбинської селищної ради

про стягнення 163532,15 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 211від 03.01.2017 року); ОСОБА_2 (довіреність № 212 від 03.01.2017 року);

від відповідача: ОСОБА_3 (№ 157/01.29 від 09.03.2017 року).

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Край-буд до Коцюбинської селищної ради про стягнення 163532,15 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.01.2017 року порушено провадження у справі № 911/157/17 та призначено до розгляду на 06.02.2017 року.

В судове засідання 06.02.2017 року відповідач не з'явивився, вимог ухвали Господарського суду Київської області від 17.01.2017 року не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розгляд справи відкладався до 27.02.2017 року.

В судове засідання 27.02.2017 року відповідач не з'явивився, вимог ухвали Господарського суду Київської області від 13.01.2017 року не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розгляд справи відкладвся до 13.03.2017 року.

10.03.2017 року позивачем подано до суду заяву № 9 від 10.03.2017 року про збільшення позовних вимог, в якій позивач, збільшивши період нарахування на час розгляду справи, просить стягнути з відповідача 145 943,04 грн. інфляційних та 42 399,81 грн. 3% річних, що всього складає 188 342,85 грн.

В судовому засіданні 13.03.2017 року позивач підтримав збільшені позовні вимоги, відповідач проти позову заперечував, однак не надав письмового обґрунтованого відзиву на позов.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Край-Буд звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Коцюбинської селищної ради Київської області про стягнення заборгованості за ОСОБА_4 №194 від 20.12.2012 року. Рішенням Господарського суду Київської області від 25.11.2015 року у справі № 911/4197/15 позов задоволено частково, та вирішено стягнути з Коцюбинської селищної ради на користь ТОВ Край-Буд 937 935, 60 грн. основного боргу; 69 587,11 грн. пені; 80 020,04 грн. 3% річних; 725 928,80 грн. інфляційних втрат; 27 202,07 грн. судового збору.

Таким чином, під час розгляду справи №911/4197/15 судом встановлено навність простроченої заборгованості відповідача за ОСОБА_4 підряду №194 від 20.12.2012 року на проведення будівельних робіт на об'єкті Реконструкція каналізаційних мереж по вул. Бакала №№38-51, 2-8 з підключенням до існуючої КНС Шевченко в смт. Коцюбинське, Київської області за виконані роботи в сумі 937 935,60 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов наведеного ОСОБА_4 та судового рішення у справі № 911/4197/15, вищенаведена основна заборгованість не сплачена до теперішнього часу, тобто триває прострочення відповідачем грошового зобов'язання на суму 937 935,60 грн.

Також, позивач зазначив, що не погоджуючись з наведеним судовим рішенням у справі № 911/4197/15, Коцюбинська селищна рада звернулася з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду м. Києва від 25.11.2015 року у справі №911/4197/15.

Позивач в позові зазначає, що на момент подання позову справа №911/4197/15 перебувала на оскарженні в Київському апеляційному господарському суді, оскільки відповідач вчиняв дії по затягуванню відповідного судового розгляду.

В ході розгляду спору з'ясувалось, що за наслідками апеляційного оскарження Київським апеляційним господарським судом постановою від 02.02.2017 року рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2015 року у справі № 911/4197/15 залишено без змін та набрало законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Позивач зазначає, що оскільки з моменту подачі позовної заяви (10.09.2015 року) у справі №911/4197/15 та задоволення його вимог про стягнення коштів, присуджені до стягнення кошти відповідачем не сплачені за виконані роботи по ОСОБА_4 підряду №194 від 20.12.2012 року, позивач перерахував інфляційні втрати та 3% річних з моменту кінцевого терміну нарахування інфляційних втрат та 3% річних (у справі №911/4197/15) по теперішній час, що також узгоджується з судовою практикою згідно з постановою Верховного Суду України від 30.09.2008 року № 1/384-07.

В позові позивач просить стягнути з відповідача за період з 08.09.2015 року по 04.01.2017 року 126 143,23 грн. інфляційних та 37 388,92 грн. 3% річних. В ході розгляду спору позивач подав заяву, в якій зазначив, що за період розгляду спору в суді збільшився період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, у зв'язку з чим, позивач збільшив позовні вимоги станом на 10.03.2017 року і просить стягнути з відповідача за період з 08.09.2016 року по 10.03.2017 року 188 342,85 грн., з яких 145 943,04 грн. інфляційних та 42 399,81 грн. 3% річних.

Як вбачається зі встановлених під час розгляду справи № №911/4197/15 обставин, що покладено в основу рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2015 року у справі № 911/4197/15, яке підтримано постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 року, відповідачем не виконано зобов'язання з оплати робіт, виконаних позивачем за ОСОБА_4 від 20.12.2012 року на проведення будівельних робіт по об'єкту будівництва Реконструкція каналізаційних мереж по вул. Бакала (№№ 38-51,2-8 з підключенням до існуючої КНС Шевченко ) в смт. Коцюбинське Київської області №194 на суму 937 935,60 грн.

У зв'язку з чим, за рішенням Господарського суду Київської області від 25.11.2015 року у справі № 911/4197/15 присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 937 935,60 грн. основного боргу.

Також, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання вищезазначеного основного зобов'язання, за судовим рішенням у справі № 911/4197/15 визнано правомірним та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 725 928,80 грн. інфляційних втрат, 80 020,04 грн. 3 % річних та 69 587,11 грн. пені (за відповідний період, охоплений судовим рішенням).

Як вбачається з наданого позивачем у справі № 911/157/17 розрахунку, позивач просить стягнути з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні та річні на присуджену у справі № 911/4197/15 суму основного боргу, яка не сплачена відповідачем, за період з 08.09.2015 року по 10.03.2017 року, який не охоплювався судовим рішенням у справі № 911/4197/15.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як визначено в п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

В п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.

Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

У зв'язку з тим, що факт та розмір заборгованості відповідача встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 25.11.2015 року у справі № 911/4197/15, яке підтримано постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 року, тому набрало законної сили, відповідні факти є встановленими і згідно зі ст. 35 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даного спору, тобто не потребують повторного доказування.

Оскільки, присуджена до стягнення сума основного боргу відповідачем не сплачена, має місце триваюче прострочення виконання відповідачем зобов'язань за ОСОБА_4 від 20.12.2012 року на проведення будівельних робіт по об'єкту будівництва Реконструкція каналізаційних мереж по вул. Бакала (№№ 38-51,2-8 з підключенням до існуючої КНС Шевченко ) в смт. Коцюбинське Київської області №194 на суму 937 935,60 грн.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

В позові позивач просить стягнути з відповідача за період з 08.09.2016 року по 10.03.2017 року (який не охоплений судовим рішенням у справі № 911/4197/15) 145 943,04 грн. інфляційних та 42 399,81 грн. 3% річних.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних та річних на прострочену і підтверджену судовим рішенням заборгованість, правомірні і підлягають задоволенню.

Відповідач в ході розгляду спору не надав письмового відзиву, в останньому судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість судового рішення у справі № 911/4197/15 та намір його оскарження в касаційному порядку.

Однак, відповідачем не надано доказів перебування рішення суду у справі № 911/4197/15 на оскарженні в касаційній інстанції, що унеможливлює зупинення провадження у даній справі до вирішення відповідного спору у справі № 911/4197/15. Обставини щодо виконання відповідачем ОСОБА_4 та наявності заборгованості, які встановлені в матеріалах справи № 911/4197/15 не підлягають повторному дослідженню та новій правовій оцінці в матеріалах даної справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі в розмірі, який підлягає сплаті з суми заявлених позовних вимог. Судом в становлено, що позивачем сплачено при поданні позову 2452,99 грн. судового збору та доплачено в заяві про збільшення 1600 грн. судового збору, всього 4052,99 грн., однак, з суми позовних вимог підлягає сплаті 2825,14 грн. судового збору.

Зайво сплачені суми судового збору можуть бути повернуті позивачу у встановленому порядку за його заявою відповідною ухвалою суду.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Коцюбинської селищної ради (08298, Київська обл., смт. Коцюбинське, вул. Доківська, 2, код 04360600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Край-Буд (03118, м. Київ, просп. Червонозоряний,115, оф. 703, код 37118649) 145 943,04 грн. інфляційних, 42 399,81 грн. 3% річних та 2825,14 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено: 27.03.2017 року.

Суддя Т.П. Карпечкін