Рішення

від 23.03.2017 по справі 913/153/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

23 березня 2017 року Справа № 913/153/17

Провадження №26/913/153/17

За позовом Публічного Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» , м. Лисичанськ Луганської області, в особі Відокремленого підрозділу «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» , м. Лисичанськ Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілма-торг» , м. Лисичанськ Луганської області

про стягнення 14040,00 грн

Суддя Масловський С.В.;

У засіданні брали участь:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув.

В судовому засіданні 23.03.2017 судом у відповідності до статті 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07.02.2017 Публічне Акціонерне товариство «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілма-торг» про стягнення 14040,00 грн.

Позивач обґрунтовує позов тим, що на виконання умов договору перерахував відповідача передплату за продукцію, а відповідач свій обов'язок щодо поставки продукції не здійснив.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 07.02.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 20.02.2017, ухвалою від 20.02.2017 відкладено на 06.03.2017.

06.03.2017 в судовому засіданні оголошено перерву до 13.03.2017.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 13.03.2017 відкладено на 23.03.2017.

17.02.2017 відповідач через канцелярію господарського суду Луганської області подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що 21 лютого 2014 року між ТОВ «Вілма-Торг» та ПАТ «Лисичанськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта ім. Д. Ф. Мельникова» укладено договір № 2102 на поставки товару виробничо-технічного призначення. Відповідно до п. 3.1 укладеного договору, покупець зобов'язаний здійснити оплату за продукцію на розрахунковий рахунок продавця грошовими коштами у розмірі 100%. На виконання умов договору, позивач платіжним дорученням № 394 від 27.02.2014 перерахував на розрахунковий рахунок передоплату в сумі 14040,00 грн. У зв'язку із визнанням ПАТ «Реал Банк» неплатоспроможним з 03.03.2014 тимчасовою адміністрацією, відповідно до Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.02.2014 «Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації» , розрахунки вкладників тимчасово заблоковані. Відповідач зазначає, що неодноразово звертався до банку для закриття поточного рахунку, а залишок коштів пропонував перерахувати на інший рахунок, який відкрив в ПАТ «УкрСиббанк» , проте кошти залишилися на поточному рахунку в ПАТ «Реал Банк» , на який позивач і перерахував передоплату. Таким чином, відповідач переведені на поточний рахунок кошти не отримав, а тому не мав можливості закупівлі товару і відправлення позивачу, в зв'язку з чим позовні вимоги не визнає та просить суд в позові відмовити.

13.03.2017 відповідач на адресу електронної пошти суду надіслав клопотання, в якому просить суд долучити до матеріалів справи лист б/н від 07.03.2017 та квитанцію про відправлення зазначеного листа.

22.03.2017 позивач на адресу електронної пошти господарського суду Луганської області надіслав власне письмове підтвердження того, що в провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, немає рішення цих органів з такого спору; документальне підтвердження повноважень щодо підписання позовної заяви ОСОБА_1; письмові пояснення, в яких зазначає, що відзив вважає необґрунтованим. Також, позивач просить суд розглядати справу без присутності представника.

23.03.2017 представники сторін в судове засідання не прибули.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суду Луганської області,-

ВСТАНОВИВ:

21.02.2014 між позивачем, Публічним Акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» , в особі Відокремленого підрозділу «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» , як покупцем, та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Вілма-торг» , як продавцем, було укладено договір № 2102, відповідно до якого продавець зобов'язується передати в певний термін у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити матеріали виробничо-технічного призначення в кількості і за ціною згідно специфікації (п.1.1).

Умовами договору сторони погодили, що вартість продукції зафіксована на момент підписання специфікації (п.2.1). Загальна вартість договору складає 75000,00 грн, в тому числі ПДВ (п.2.3). Покупець здійснює оплату за продукцію в розмірі 100 % передплати, за кожну замовлену покупцем партію продукції, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно рахунку-фактурі (п.3.1).

Позивачем до матеріалів справи долучено рахунок-фактуру № В-0008 від 27.02.2014 на суму 14040,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 394 від 27.02.2014 позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 14040,00 грн по договору № 2102 від 21.02.2014.

12.04.2016 позивач направив відповідачу претензію з вимогою повернути грошові кошти в розмірі 14040,00 грн по договору № 2102 від 21.02.2014 (а.с. 24).

Відповідно до листа-відповіді № 14-04/150 від 29.02.2016, наданого уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ РеалБанк , позивач не є кредитором ПАТ РеалБанк на суму 14040,00 грн, оскільки вона була перерахована відповідно до наданого позивачем платіжного доручення.

Відповідно до листа б/н від 07.03.2017 відповідач вказує, що договір № 2102 від 21.02.2014 є дійсним; від договірних обов'язків не відмовляється; товар за вказаним договором буде поставлений за умовою його наявності.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу та інших актів законодавства.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч .ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7 постанови ВГСУ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України .

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день , у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Відповідно до п. 1.4 постанови ВГСУ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14 з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Так, судом встановлено, що позивачем, як покупцем, на виконання умов договору № 2102 від 21.02.2014, згідно рахунку-фактурі № В-0008 від 27.02.2014, було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача суму передплати в розмірі 14040,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 394 від 27.02.2014 (належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи).

Також судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути гроші кошти в розмірі 14040,00 грн по договору № 2102 від 21.02.2014, що підтверджується претензією № 462 від 12.04.2016 (належним чином завірена копія якої наявна в матеріалах справи), а також вимогою поставити продукцію по договору № 2102 від 21.02.2014, що підтверджується листом-відповіддю відповідача б/н від 07.03.2017 (належним чином завірена копія якого наявна в матеріалах справи), яким останній визнає наявність обов'язку по поставці продукції, однак пояснює невиконання умов договору відсутністю продукції.

Відповідач свій обов'язок щодо поставки продукції, а саме матеріали виробничо-технічного призначення, впродовж строку встановленого ч. 2 ст. 530 (боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги) - не виконав, доказів протилежного станом на момент розгляду справи суду надано не було.

Рішенням суду має вирішуватись питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Так враховуючи те, що законодавець відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України надає альтернативне право вимоги, а саме - покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати та враховуючи те, що відповідачем порушено обов'язок щодо поставки продукції в строк встановлений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати є законною, обґрунтованою, доведеною належним та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме в сумі 14040,00 грн.

Судовий збір покладається на відповідача, згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України та становить 1600,00 грн.

Керуючись ст.ст. 33 , 34 , 43, 44, 49 , 82 , 84 , 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілма-торг» (код ЄДРПОУ 38504875, місцезнаходження: 93120, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Глинки, буд. 3) на користь Публічного Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» , (код ЄДРПОУ 32359108, місцезнаходження: 93100, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Малиновського, буд. 1) в особі Відокремленого підрозділу «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» (код ЄДРПОУ ВП 26349183, місцезнаходження ВП: 93113, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Первомайська, буд. 217) грошові кошти в розмірі 14040 (чотирнадцять тисяч сорок) грн 00 коп., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп.

3. Видати наказ відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.03.2017.

Суддя С.В. Масловський