Рішення

від 27.03.2017 по справі 922/597/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2017 р.Справа № 922/597/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова група "Інтерпап" до Науково-виробничого підприємства "Електроспецтехнологія" у формі товариства з обмеженою відповідальністю м. Харків про стягнення 2112,35 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю № 7 від 03.01.2017 року;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгова група "Інтерпап" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Науково-виробничого підприємства "Електроспецтехнологія" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за поставлену продукцію в розмірі 21112,35 грн., з яких 20788,00 грн. основного боргу, 95,68 грн. 3% річних та 228,67 грн. інфляційних втрат. Судові витрати позивач простить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.02.2017 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 13.03.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 09.03.2017 року представник позивача супровідним листом (вх. № 7951) надав документи для долучення до матеріалів справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 09.03.2017 року представник позивача надав клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 1000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.03.2017 року розгляд справи було відкладено на 27.03.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 22.03.2017 року від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 9763), в якому позивач вказує про часткову сплату відповідачем основного боргу в сумі 1000,00 грн., у зв`язку з чим уточнює позовні вимоги та просить суд стягнути з останнього 19788,00 грн. основного боргу, 95,68 грн. 3% річних та 228,67 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 передбачено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь - якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Суд, розглянувши вищезазначене клопотання позивача, дійшов висновку, що воно є фактично клопотанням про зменшення позовних вимог, у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд, приймає вищезазначене клопотання до розгляду та подальший розгляд справи ведеться з урахуванням цього клопотання.

Розглянувши клопотання позивача про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 1000,00 грн., суд відмовляє в його задоволенні, оскільки останнім було зменшено зазначену суму боргу (1000,00 грн.) у своєму клопотанні (вх. № 9763), яке прийнято судом.

Представник позивача в судовому засіданні 27.03.2017 року підтримав позовні вимоги, з урахуванням заяви про часткову сплату відповідачем заборгованості в сумі 1000,00 грн.

Представник відповідача в судове засідання 27.03.2017 року не з'явився, документів, витребуваних судом та відзиву на позовну заяву, не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Присутній в судовому засіданні 27 березня 2017 року представник позивача підтримав позовні вимоги та вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 березня 2017 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача, судом встановлено наступне.

16 грудня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торгова група "Інтерпап" (позивач) виставило та направило на адресу Науково-виробничого підприємства "Електроспецтехнологія" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач) рахунок фактуру № 10310/6 від 16.12.2016 року на продаж паперової продукції на суму 41788,00 грн. (а.с. 12).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вищезазначеного рахунку фактури 16.12.2016 року відповідачем було здійснено попередню оплату у розмірі 15000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи (а.с. 14).

19 грудня 2016 року позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 41788,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 10310/6 від 19.12.2016 року, яка підписана обома сторонами та скріплена печатками (а.с. 13).

Відповідач в свою чергу не здійснив повної оплати товару, а сплатив лише 6000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 704 від 26.01.2017 року на суму 2000,00 грн. та платіжним дорученням № 711 від 07.02.2017 року на суму 4000,00 грн.

Враховуючи те, що сторони не погодили інших термінів оплати товару, згідно ст. 692 ЦК України, відповідач мав оплатити товар після його прийняття.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства. Аналогічна норма міститься у ст. 193 Господарського кодексу України. За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України, несплата боржником суми боргу вважається порушенням зобов'язання. А в разі його порушення настають правові наслідки, передбачені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Крім того, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Із наведеного вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 07.10.2014 року по справі № 904/4451/13.

В порушення вищезазначених вимог законодавства, відповідачем не було здійснено оплату за товар в розмірі 20788,00 грн., що й стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, після порушення провадження у справі відповідачем було здійснено часткову сплату основного боргу в сумі 1000,00 грн., у зв`язку з чим позивачем було подано клопотання про уточнення позовних вимог, яке прийнято судом до розгляду.

Отже після оплати відповідача, заборгованість останнього за поставлений товар становить 19788,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

В силу ч.1 ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч.2 ст.205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 641 ЦК України встановлено, що пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно ч.2 ст.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Такі дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст. 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за отриманий товар.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов діючого законодавства та недоведеність з боку відповідача факту повного розрахунку з позивачем за отриманий товар, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 19788,00грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 95,68 грн. 3% річних та 228,67 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, що становить суму у розмірі 95,68 грн. та інфляційні у сумі 228,67 грн., підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Науково-виробничого підприємства "Електроспецтехнологія" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (61001, м. Харків, пр. Гагаріна, буд. 1, оф. 1, код ЄДРПОУ 31064682) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова група "Інтерпап" (36014, м. Полтава, вул. Соборності, буд. 66, кімната 608, код ЄДРПОУ 35137937) 19788,00 грн. основного боргу, 95,68 грн.3% річних, 228,67 грн. інфляційних втрат та 1600,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.03.2017 р.

Суддя ОСОБА_2

922/597/17