Рішення

від 28.03.2017 по справі 927/233/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

« 28» березня 2017 року Справа № 927/233/17

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Мінеральні води України ,

код ЄДРПОУ 36001810, вул. Ярославів Вал, 33-Б, м. Київ, 01034

Відповідач: Приватне підприємство Експрес - Сервіс ,

код ЄДРПОУ 32094985, 2-ий провулок Рахматуліна, 4, м. Чернігів, 14020

Предмет спору: про стягнення 157095,07 грн.

Суддя В.В. Шморгун

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність № б/н від 14.03.2017;

від відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Мінеральні води України звернулось з позовом до Приватного підприємства Експрес - Сервіс , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 157095,07 грн, з яких 143188,18 грн - заборгованість за поставлений товар, 9560,98 грн - пеня та 4345,91 грн - 20% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв'язку з неповним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки від 20.10.2016 №2908 виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 143188,18 грн. За порушення виконання умов договору позивачем нараховано 4345,91 грн - 20% річних та 9560,98 грн пені.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 01.03.2017 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 14.03.2017.

Ухвалою господарського суду від 14.03.2017 відкладено розгляд справи на 28.03.2017.

У судове засідання з'явився уповноважений представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Відзиву на позов та доказів сплати заборгованості суду не надав.

Ухвали суду про порушення провадження у справі від 01.03.2017 та про відкладення розгляду справи від 14.03.2017, направлені на адресу відповідача, повернулись неврученими з відмітками поштового зв'язку за не запитом .

Згідно з отриманим судом спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач - Приватне підприємство Експрес - Сервіс зареєстрований за адресою: 2-ий провулок Рахматуліна, 4, м. Чернігів, 14020.

За приписами ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до п. 2.3 Постанови №18, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення у засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка уповноваженого представника відповідача у судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом брати участь у судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позов та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також те, що представник позивача проти розгляду справи без участі уповноваженого представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

У судове засідання 28.03.2017 позивачем подано деталізований розрахунок ціни позову, згідно з яким загальна ціна позову становить 154429,32 грн, з яких 143188,18 грн заборгованість за поставлений товар, 4267,14 грн - 20% річних та 5974,00 грн пені.

Оскільки позивачем не подано заяви про зменшення розміру позовних вимог відповідно до приписів ст. 22, 54-57 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу за первісними позовним вимогами.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані представником позивача докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, 20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Мінеральні води України (далі - Постачальник) та Приватним підприємством «Експрес-Сервіс» (далі - Покупець) укладений договір поставки товару №2908 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник продає та поставляє, а Покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим Договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаних в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом- передачу товару від Постачальника до Покупця та є невід'ємними частинами цього Договору.

Найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору (п. 2.1. Договору).

Ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів Постачальника, що є додатками до цього Договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. Фактом погодження Покупцем ціни та вартості Товару вважається підписана Сторонами накладна (п. 3.1. Договору).

Згідно з п. 3.3. Договору Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого Постачальником протягом (але не пізніше) 30-ти календарних днів з моменту передачі такої партії товару.

У випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу, та окрім того 20% річних (п. 5.3. Договору).

На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 153188,18 грн, що підтверджується видатковими накладними №МВЧ-016112 від 09.11.2016 на суму 42463,27 грн та №МВЧ-016355 від 11.11.2016 на суму 110724,91 грн.

Вказані видаткові накладні підписані сторонами та скріплені печатками.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з поставки та передачі товару, а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень.

Відповідач взяті на себе зобов'язання виконав частково та 20.01 2017 оплатив вартість поставленого йому товару у розмірі 10000,00 грн, що підтверджується випискою АТ ОТП Банк .

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки товару від 20.10.2016 №2908 становить 143188,18 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач в порушення ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов'язань не виконав та не провів оплату за поставлений товар у визначений договором термін, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 143188,18 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Позивач просить також стягнути з відповідача 4345,91 грн - 20% річних та 9560,98 грн пені.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Сторонами у пункті 5.3 Договору погоджено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу, та окрім того 20% річних.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі статті 230 Господарського кодексу України слідує, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування двадцяти процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12 та від 24 жовтня 2011р. у справі № 6-38цс11.

Як зазначено у пункті 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 №14 (далі - Постанова №14), з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку 20% річних та пені, заявлених до стягнення позивачем, дійшов висновку про неправильне їх нарахування, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України ).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З положень пункту 2.5. Постанови №14 слідує, що перебіг періоду часу, за який нараховується пеня починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

Враховуючи зазначене, нарахування пені та процентів річних має здійснюватися: за видатковою накладною №МВЧ-016112 від 09.11.2016 - з 10.12.2016, а за видатковою накладною №МВЧ-016355 від 11.11.2016 - з 13.12.2016.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.

Згідно з п. 1.9 Постанови №14 в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені не включається день фактичної сплати суми заборгованості.

Відтак, день повної сплати відповідачем суми заборгованості не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення.

Аналогічна по суті правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України по справі № 3-204гс14 від 15.01.2015.

Це стосується і нарахування процентів річних, яке, також, здійснюється за кожен день прострочення зобов'язання.

Також, в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені не включається день фактичної сплати суми заборгованості (п. 1.9 Постанови №14).

Такий самий порядок нарахування застосовується і при поділі строку оплати грошового зобов'язання на періоди у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу, а відтак до першого періоду прострочення основної суми заборгованості не включається день здійснення часткової оплати, натомість такий день включається до наступного періоду прострочення вже зменшеної суми заборгованості.

Зважаючи на вищевикладене, розмір пені, перерахований судом відповідно до умов Договору та положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України становить 5765,17 грн (за видатковою накладною №МВЧ-016112 від 09.11.2016 - 1607,54 грн та за видатковою накладною №МВЧ-016355 від 11.11.2016 - 4157,63 грн), а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги у частині стягнення пені за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають частковому задоволенню у розмірі 5765,17 грн.

Перерахований судом розмір 20% річних відповідно до приписів чинного законодавства України у межах визначеного позивачем періоду становить 4117,98 грн (за видатковою накладною №МВЧ-016112 від 09.11.2016 - 1148,24 грн та за видатковою накладною №МВЧ-016355 від 11.11.2016 - 2969,74 грн), а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги у частині стягнення 20% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 4117,98 грн.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України).

Інші докази та пояснення позивача судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За наведених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір у відповідності до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 22, 32-36, 43, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Експрес - Сервіс (код ЄДРПОУ 32094985, 2-ий провулок Рахматуліна, 4, м. Чернігів, 14020) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мінеральні води України (код ЄДРПОУ 36001810, вул. Ярославів Вал, 33-Б, м. Київ, 01034) 143188,18 грн заборгованості за поставлений товар, 4117,98 грн - 20% річних, 5765,17 грн пені та 2296,07 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.03.2017.

Суддя В.В. Шморгун