Рішення

від 14.03.2017 по справі 536/1790/16-ц

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 536/1790/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2017 року м. Кременчук

Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі:

Головуючого судді - Колотієвського О.О.,

при секретарі - Курбановій В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці справу за об'єднаними в одне провадження позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Вересень про визнання договорів оренди земельних ділянок розірваними, зобов'язання повернути ділянки та зустрічним позовом ОСОБА_2 Вересень до ОСОБА_1 про визнання окремої частини правочину, а саме п.36 Договорів оренди земельних ділянок № 6 та № 7 від 01.09.2008 року - недійсними , -

В С Т А Н О В И В:

07 листопада 2016 року до Кременчуцького районного суду Полтавської області звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 Вересень про визнання договорів оренди земельних ділянок розірваними, зобов'язання повернути ділянки .

ОСОБА_1 обґрунтувала свій позов тим, що вона є власницею двох земельних ділянок, розташованих на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області: ділянка загальною площею 3,75 га., кадастровий номер 5322480800:02:000:0127, та ділянка загальною площею 3,77 га., кадастровий номер 5322480800:02:000:0126.

01.09.2008 року, між ОСОБА_1, та відповідачем, ОСОБА_2 Вересень , укладено Договори № 6 та № 7 оренди вищезазначених земельних ділянок. Термін дії договорів - до 2018 року.

Позивач має намір самостійно обробляти земельні ділянки, тому листами від 24 жовтня 2016 року, повідомила відповідача, що Договори оренди земельних ділянок №6 та № 7 від 01.09.2008 року, розриває в односторонньому порядку, як це передбачено договорами, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій та умов, в тому числі невиконанням орендарем умов договорів, а в зв'язку з необхідністю ведення особистого сільськогосподарського виробництва, що зумовлює використання за особистими потребами вказаних земельних ділянок.

Також, позивач прохала відповідача, в 10-денний термін з моменту отримання її повідомлення про припинення дії договорів внаслідок їх розірвання в односторонньому порядку, передати їй вищезазначені земельні ділянки за актом приймання-передачі в вигляді в якому вони були передані ОСОБА_2 Вересень в оренду.

ОСОБА_2 Вересень , лист позивача отримано, проте вимогу не визнано; натомість, позивач отримала письмові відповіді в яких позивача повідомлено, що договори не може бути припинені нею, в односторонньому порядку, а лише за згодою сторін, або після закінчення строку на який його було укладено.

Отже, Відповідач вважає договори оренди землі чинними, земельні ділянки з цих причин позивачу з оренди повернути відмовився.

Пунктами 36 спірних договорів оренди землі передбачено їх розірвання в односторонньому порядку.

Пункти 36 договорів № 6 та № 7 є чинними, а тому повинні виконуватися у повному обсязі.

На підставі викладеного, позивач просила суд ухвалити рішення, яким визнати розірваними в односторонньому порядку, на її вимогу, договір №6 оренди земельної ділянки, розташованої на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, кадастровий номер 5322480800:02:000:0127, загальною площею 3,75 га, укладений 01.09.2008 року між ОСОБА_1, та ОСОБА_2 Вересень , та який зареєстровано у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , запис за № 041056700179 від 05.05.2010 року, та договір №7 оренди земельної ділянки, розташованої на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, кадастровий номер 5322480800:02:000:0126, загальною площею 3,77 га, укладений 01.09.2008 року між ОСОБА_1, та ОСОБА_2 Вересень , та який зареєстровано у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , запис за № 041056700172 від 05.05.2010 року.

Зобов'язати ОСОБА_2 Вересень передати ОСОБА_1, за актом приймання-передачі, земельні ділянки, належні їй на праві власності, розташовані на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, кадастровий номер 5322480800:02:000:0127, загальною площею 3,75 га, та кадастровий номер 5322480800:02:000:0126, загальною площею 3,77 га в стані, в якому вони були передані в оренду.

Судові витрати по справі стягнути на її користь з відповідача.

Крім цього, 05.12.2016 року представник відповідача надіслав на адресу суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання окремої частини правочину, а саме п.36 Договорів оренди земельних ділянок № 6 від 05.05.2010 року та № 7 від 01.09.2008 року - недійсним , яку обґрунтував тим, що виходячи зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 по справі № 536/1790/16-ц, остання в порушення норм чинного законодавства, в односторонньому порядку, на власний розсуд, витлумачила зміст п. 36 Договорів оренди земельної ділянки № 6 та № 7 від 01.09.2008 року, які зареєстровані у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.05.2010 року за № 041056700179, та 04105670172, та без жодної на те правової підстави, звернулася до суду з вимогою визнати розірваними укладені між сторонами, зареєстровані у встановленому законом порядку діючі договори оренди земельної ділянки. Тим самим грубо порушив право орендаря (ОСОБА_2 Вересень ) гарантоване йому нормами ст. 27 ЗУ Про оренду землі .

ОСОБА_1, в односторонньому порядку, на власний розсуд, в порушення вимог ст. 213 ЦК України, витлумачила зміст п. 36 Договорів оренди земельних ділянок № 6 та № 7 від 01.09.2008 року. На думку останньої - даний пункт договорів містить можливість одностороннього розірвання договору, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій та умов, в тому числі невиконанням орендарем умов договору, а отже лише за бажанням однієї із сторін.

Такі висновки ОСОБА_1 не відповідають дійсності, суперечать прямим вимогам закону, та самих договорів оренди земельних ділянок.

На підставі вищевикладеного, просив суд ухвалити рішення, яким визнати п. 36 Договорів оренди земельних ділянок № 6 та № 7 від 01.09.2008 року, які зареєстровані у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.05.2010 року за № 041056700179 та 04105670172 - недійсним.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 січня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_2 Вересень було об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги, прохали суд задовольнити їх в повному обсязі, в зустрічному позові ОСОБА_2 Вересень прохали відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 Вересень - ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав в повному обсязі. Просив задовольнити зустрічний позов, та відмовити в первісному позові ОСОБА_1

Суд, вивчивши письмові матеріали справи, встановив наступне:

ОСОБА_1 є власницею двох земельних ділянок, розташованих на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області: ділянка загальною площею 3,75 га., кадастровий номер 5322480800:02:000:0127, та ділянка загальною площею 3,77 га., кадастровий номер 5322480800:02:000:0126, що підтверджується Державними актами на право приватної власності на землю, виданими 11.09.2002 року та 31.10.2002 року, відповідно, на її ім'я, Гориславською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області.

01.09.2008 року, між ОСОБА_1, та відповідачем, ОСОБА_2 Вересень , укладено Договори № 6 та № 7 оренди вищезазначених земельних ділянок, які зареєстровано у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , про що 05.05.2010 р. зроблено записи за № 041056700179 та № 041056700172, відповідно. Термін дії договорів - до 2018 року.

Позивач має намір самостійно обробляти земельні ділянки, тому листами від 24.10.2016 року, вона повідомила відповідача, що Договори оренди земельних ділянок № 6 та № 7 від 01.09.2008 року, розриває в односторонньому порядку, як це передбачено договорами, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій та умов, в тому числі невиконанням орендарем умов договорів, а в зв'язку з необхідністю ведення особистого сільськогосподарського виробництва, що зумовлює використання за особистими потребами вказаних земельних ділянок.

Також, позивач прохала відповідача, в 10-денний термін з моменту отримання її повідомлення про припинення дії договорів внаслідок їх розірвання в односторонньому порядку, передати їй вищезазначені земельні ділянки за актом приймання-передачі в вигляді в якому вони були передані ОСОБА_2 Вересень в оренду.

ОСОБА_2 Вересень , лист позивача отримано, проте вимогу не визнано; натомість, позивач отримала письмові відповіді, листи від 27.10.2016 року за вих. № 363 та № 364, в яких позивача повідомлено, що договори не може бути припинені нею, в односторонньому порядку, а лише за згодою сторін, або після закінчення строку на який його було укладено.

Отже, Відповідач вважає договори оренди землі чинними, земельні ділянки з цих причин позивачу з оренди повернути відмовився.

В обґрунтування своїх дій щодо повернення позивачу за первісним позовом з оренди земельної ділянки, відповідач посилався на те, що в порушення норм чинного законодавства, в односторонньому порядку, на власний розсуд, витлумачила зміст п. 36 Договорів оренди земельної ділянки № 6 та № 7 від 01.09.2008 року, які зареєстровані у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.05.2010 року за № 041056700179, та 041056700172, та без жодної на те правової підстави, звернулася до суду з вимогою визнати розірваними укладені між сторонами, зареєстровані у встановленому законом порядку діючі договори оренди земельної ділянки. Тим самим грубо порушив право орендаря (ОСОБА_2 Вересень ) гарантоване йому нормами ст. 27 ЗУ Про оренду землі .

В дійсності ж, позивач в повній відповідності до вказаної вище умови договору, вчинила зовсім іншу дію - розірвала договір в односторонньому порядку, про що письмово повідомила ОСОБА_2 та у зв'язку з розірванням договору, просила передати ділянку за актом прийому-передачі. При цьому, вказані дії ніяким чином не порушували прав ОСОБА_2. Також, право на звернення до суду, є природним правом особи; реалізація цього права не призводить до порушень прав будь-яких осіб, у тому числі ОСОБА_2.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що умова п.36 спірного договору суперечить положенням законодавчих актів, зокрема, статей 24,25,31,32 Закону України Про оренду землі , статті 291 Господарського кодексу України та умовам договору, викладеним в п.п.34,35, а тому має бути визнана недійсною в судовому порядку.

Аналіз актів законодавства та умов договору свідчить про протилежне, а саме: про незаконність зустрічної вимоги, що підтверджується наступним.

Правочин - це правомірна, не заборонена законом дія, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 ЦК, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтями 202, 203 Цивільного кодексу України на момент вчинення правочину.

Договір оренди земельної ділянки № 52 та № 52/1, укладений сторонами 01.09.2008 року в письмовій формі, підписаний обома сторонами; сторони у справі були вільними в укладенні договору та визначенні його умов, ними було досягнуто згоди з усіх істотних та додаткових умов договору, до яких включено, окрім типових умов, і особливі, у тому числі умови пункту 36. Після підписання договору, він був зареєстрований у встановленому законом порядку в Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України .

Відповідно до ч. 1 статті 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі ч. 1 статті 210, ч. 3 статті 640 ЦК України, ч. 2 статті 125 Земельного кодексу України та статті 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Тобто, при укладенні спірного договору, сторонами було дотримано всіх зазначених в статтях 202, 203 ЦК вимог, необхідних для чинності правочину, як в цілому, так і окремих його частин, в тому числі у п.36 договору, згідно якого, розірвання договору в односторонньому порядку, допускається. Сторони на власний розсуд погодили саме таку умову розірвання договору в односторонньому порядку, і саме в такій редакції.

При укладенні договору сторонами було дотримано також інших вимог законодавства, а саме: ч.1 статті 627, ч.1 статті 628, статті 629, ч.1 статті 638, ч.3 статті 651 Цивільного кодексу України.

Пункт 36 спірного договору не суперечить нормам законодавства, насамперед Закону України Про оренду землі , який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до даних правовідносин, іншим актам законодавства, в тому числі положенням статей 525, 651 ЦК України, тощо.

Так, ОСОБА_2 вважає, що п.36 договору суперечить положенням статей 24,25 Закону Про оренду землі .

Статтями 24, 25 цього закону (розділ IV Закону) передбачені права та обов'язки орендодавця, орендаря під час дії договору оренди землі. Посилання позивача за зустрічним позовом на ці положення закону, як на підставу вимоги про визнання п.36 договору недійсним, не можна брати до уваги, адже вони регулюють відносини сторін в процесі дії договору. Натомність, випадки зміни, припинення та поновлення дії договору оренди, встановлені в іншому - розділі п'ятому цього закону. Отже, право на припинення дії договору, шляхом його розірвання в односторонньому порядку, жодним чином не суперечить положенням статей 24,24 Закону України Про оренду землі . Доводи агрофірми з цього приводу надумані, не відповідають змісту закону.

Також, на думку ОСОБА_2, умова п.36 спірного договору суперечить положенням статті 31 Закону України Про оренду землі , що є ознакою його недійсності.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 1,2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно частин 3, 4 статті 31 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Аналіз статей 525, 651 ЦК України, статті 31 Закону України Про оренду землі свідчить про те, що законодавець допускає розірвання договору в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору. Отже, спірна умова договору, викладена в п.36, не суперечить як загальним, так і спеціальним нормам законодавства, а тому законні підстави для визнання її недійсною відсутні.

Як зазначено вище, пунктом 36 спірного договору оренди землі передбачено розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Даний пункт договору містить можливість одностороннього розірвання договору, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій та умов, в тому числі невиконаннями орендарем умов договору, а отже лише за бажанням однієї з сторін. При цьому, слід врахувати, що положення п.36 договору ніяким чином не суперечать положенням п.п.34,35 цього ж договору, оскільки кожен з цих пунктів договору регулює різні підстави та умови припинення (розірвання) договору: п.35 - випадки дострокового розірвання договору за згодою сторін, що відповідає ч.3 ст. 31 Закону, п.34 - випадки припинення дії договору, що передбачені частиною першою статті 31 Закону. Натомість, ОСОБА_2 в письмових запереченнях проти позову стверджує, що п.36 договору доповнює п.п.34,35 договору. Таке твердження агрофірми є ознакою того, що агрофірма визнає дійсність п.36 договору, але тлумачить його на свій розсуд, тим самим протирічить своїм вимогам, викладеним в зустрічній позовній заяві.

По-друге, в п.36 не має жодних посилань, що він доповнює інші умови договору, у тому числі умови п.п.34,35 договору; тобто, право на одностороннє розірвання договору, надане сторонам пунктом 36, не пов'язане з жодними умовами, наслідками поведінки іншої сторони договору, з настанням певних обставин, подій та умов, а залежить лише від одностороннього волевиявлення сторони договору, у тому числі у зв'язку з необхідністю ведення орендодавцем особистого сільськогосподарського виробництва, що зумовлює використання ним, як власником, за особистими потребами вказаної земельної ділянки. В тексті п.36 договору відсутні будь-які слова, які б свідчили про змістовний, логічний зв'язок цієї умови договору, визначеної п.36, з будь-якою іншою, у тому числі з пунктами 34,35 договору; про те, що вони доповнюють одна одну. Таких ознак в умовах пункту 36, та в підпунктах 34,35 договору немає.

За таких обставин, посилання ОСОБА_2 на те, що п.36 договору доповнює інші умови, є безпідставним.

Доводи ОСОБА_2 щодо належного виконання умов договору, сплати орендної плати не можуть бути прийняті до уваги, оскільки виконання ним договору не є предметом спору і не має вирішального значення для вирішення цієї справи, що повністю узгоджується з положеннями абз. 4 п.7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року №9, стосовно того, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Щодо доводів ОСОБА_2 про те, що дострокове розірвання договору оренди землі порушує його права, слід зазначити наступне.

ОСОБА_2 Вересень є суб'єктом господарювання відповідно до приписів Господарського кодексу України і здійснює підприємницьку діяльність.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, усі ризики щодо власної господарської діяльності лежать виключно на суб'єкті господарювання.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини проголошено право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Крім того, відповідно до положень Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

А тому, ОСОБА_1 має право користуватися належними їй земельними ділянками на свій власний розсуд.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституцією України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч.1 статті 6 цього Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

За змістом частин 1,4 статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до ч.1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно статей 11,13,15 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини; цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Укладаючи спірний договір оренди землі, сторони узгодили усі умови (пункти) договору, визначились з їх змістом, а тому спірний договір оренди землі є укладеним.

Пункт 36 договору № 6 та № 7 оренди землі передбачав розірвання договору в односторонньому порядку, який був в тексті договору на момент його підписання, а отже сторони на час укладення цього договору погоджувалися на таку умову щодо одностороннього розірвання будь-якою стороною договору. Даний пункт, виходячи зі змісту та логіки інших пунктів договору від 01 вересня 2008 року, не пов'язаний, не суперечить та не спростовує їх.

Так, пунктами 34,35 Договору передбачені підстави його припинення, а п.36 передбачено розірвання договору без обумовлення права на його застосування настанням будь-яких подій чи взаємозв'язку з п.34 та 35 Договору.

Враховуючи волевиявлення обох сторін, про що свідчать підписи орендаря та орендодавця, на час укладення договору щодо наявності такого пункту в Договорі, підстав для визнання цього пункту недійсним з підстав, вказаних в позові ОСОБА_2 Вересень не встановлено.

У зв'язку з цим суд вважає мотивованим та обґрунтованим волевиявлення ОСОБА_1, спрямованого у вигляді листів від 27 жовтня 2016 року до АФ Вересень про розірвання договору оренди в односторонньому порядку з вимогою про повернення їй земельної ділянки.

При цьому суд вважає посилання ОСОБА_2 Вересень , висловлене в листах від 27 жовтня 2016 року на положення Закону України Про оренду землі щодо недопущення розірвання договору в односторонньому порядку помилковим, оскільки згідно статті 31 цього Закону розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Тобто законодавець обмежив право на розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у випадку відсутності такого порядку розірвання в законі чи договорі. В даному випадку сторони договором від 01 вересня 2008 року в двосторонньому порядку погодили таке право, а тому це є правом позивача ОСОБА_1, підстав для відмови їй в цьому суд не вбачає.

Враховуючи, що договір фактично розірвано позивачкою, що зафіксовано в її письмовому зверненні до відповідача за первісним позовом, але це не визнається відповідачем, слід встановити це в судовому порядку, з зобов'язанням відповідача повернути позивачу ОСОБА_1 належну їй на праві приватної власності земельну ділянку.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, судові витрат складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем ОСОБА_1 при подачі позову було сплачено судовий збір в розмірі 2204 гривні 80 копійок, позовні вимоги задоволені в повному обсязі, тому суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 Вересень на користь позивача судових витрат у виді судового збору у розмірі 2204 гривні 80 копійок.

Крім цього, ОСОБА_2 Вересень при подачі до суду зустрічної позовної заяви було сплачено судовий збір в розмірі 1378 гривень, що дорівнює платі за одну вимогу, хоча зустрічна позовна заява містить дві позовні вимоги, тому недоплачений судовий збір складає 1378 гривень, які необхідно стягнути на користь держави.

Керуючись, ст.ст. 10,11,60,88,209,212,214,215,218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Вересень про визнання договорів оренди земельних ділянок розірваними, зобов'язання повернути ділянки - задовольнити.

Визнати розірваними в односторонньому порядку, на її вимогу, договір № 6 оренди земельної ділянки, розташованої на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, кадастровий номер 5322480800:02:000:0127, загальною площею 3,75 га, укладений 01.09.2008 року між ОСОБА_1, та ОСОБА_2 Вересень , та який зареєстровано у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , запис за № 041056700179 від 05.05.2010 року, та договір №7 оренди земельної ділянки, розташованої на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, кадастровий номер 5322480800:02:000:0126, загальною площею 3,77 га, укладений 01.09.2008 року між ОСОБА_1, та ОСОБА_2 Вересень , та який зареєстровано у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , запис за № 041056700172 від 05.05.2010 року.

Зобов'язати ОСОБА_2 Вересень передати ОСОБА_1, за актом приймання-передачі, земельні ділянки, належні їй на праві власності, розташовані на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, кадастровий номер 5322480800:02:000:0127, загальною площею 3,75 га, та кадастровий номер 5322480800:02:000:0126, загальною площею 3,77 га в стані, в якому вони були передані в оренду.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 Вересень до ОСОБА_1 про визнання окремої частини правочину, а саме п.36 Договорів оренди земельних ділянок № 6 та № 7 від 01.09.2008 року - недійсними - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 Вересень на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2204 гривні 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 Вересень на користь держави судовий збір в сумі 1378 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Полтавської області через Кременчуцький районний суд Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_5