Ухвала

від 23.03.2017 по справі 761/15999/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УхвалА

іменем україни

23 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І., Закропивного О.В., ХоптиС.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання частково недійсним та скасування рішення міської ради, визнання недійсними та скасування державних актів про право власності на земельну ділянку, договору дарування, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою заступника прокурора м. Києва на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що пунктом 7 рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1. На підставі зазначеного рішення міської ради Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого комітету Київради (Київської міської державної адміністрації) 27 жовтня 2004 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1 . 7 червня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування спірної земельної ділянки, на виконання якого цього ж дня Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого комітету Київради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_5 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

Прокурор указував про те, що спірна земельна ділянка згідно з інформацією Державної екологічної інспекції у м. Києві знаходиться у парковій зоні та віднесена до земель рекреаційного призначення, а тому просив визнати недійсним рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, визнати недійсним договір дарування, відновити становище, що існувало до порушення.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року, у задоволенні позову першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора м. Києва, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402- VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виконавши вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, а саме, з'ясувавши правовий статус спірної земельної ділянки, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку про те, що зазначена земельна ділянка передана ОСОБА_4 у приватну власність згідно вимог чинного на час спірних правовідносин земельного законодавства, Закону України Про місцеве самоврядування та відносилась до міської забудови, а не до земель рекреаційного призначення.

Зазначене також підтверджується Генеральним планом м. Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804. При цьому при виділенні зазначеної земельної ділянки було отримано погодження всіх державних установ, із зазначенням, що надається земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель міської забудови.

Інших безспірних та допустимих правовстановлюючих документів того, що спірна земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення прокурор не надав, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Крім того, обов'язковим преюдиційним судовим рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року (а. с. 49-56, т. 1) достовірно встановлено, що рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-2/1536, оскаржене прокурором у цій справі, прийнято у порядку та в межах чинного законодавства (ч. 3 ст. 61 ЦПК України). Посилання прокурора на те, що вказане судове рішення не є преюдиційним не відповідає змісту та висновкам цього рішення.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 29 жовтня 2014 року № 6-164цс14, від 20 січня 2016 року № 6-1971цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Також суди вірно відмовили у визнанні недійсним договору дарування від 7 червня 2006 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки прокурор не був стороною цього договору і з цих підстав задоволення вимог по ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України не відповідає належному способу судового захисту.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 травня 2015 року № 6-67цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, судові рішення є законними і обґрунтованими й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Б.І. Гулько

О.В. Закропивний

С.Ф. Хопта