Ухвала

від 23.03.2017 по справі 316/1249/16-а(2-а/316//5/17)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 березня 2017 рокусправа № 316/1249/16-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Енергодарського міського центру зайнятості

на постанову Енергодарського міського суду Запорізької області від 02 лютого 2017 року

у справі № 316/1249/16-а

за позовом Енергодарського міського центру зайнятості

до ОСОБА_1

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Енергодарський міський центр зайнятості звернувся у Енергодарський міський суд Запорізької області з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 11869 грн. 06 коп.

Постановою Енергодарського міського суду від 02 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Енергодарський міський центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги .

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 19 квітня 2012 року звернулася в Енергодарський міський центр зайнятості з заявою про надання статусу безробітного та виплату допомоги по безробіттю (а.с. 18).

Відповідно до витягів із наказів, Енергодарським міським центром зайнятості надано відповідачу статус безробітного з виплатою відповідної допомоги з 19 квітня 2012 року (а.с. 14).

Відповідач отримала виплати допомоги по безробіттю за період з 19 квітня 2012 року по 27 січня 2013 року на загальну суму 7919 грн. 60 коп., що підтверджується розрахунком наданим позивачем (а.с. 20).

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в Енергодарський міський центр зайнятості з заявою про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю (а.с. 19).

З огляду на витяг з наказів, Енергодарським міським центром зайнятості надано відповідачу статус безробітного з 29 вересня 2015 року з виплатою відповідної допомоги (а.с. 15).

Відповідач отримала виплати допомоги по безробіттю за період з 06 жовтня 2015 року по 18 січня 2016 року на загальну суму 3949 грн. 46 коп., що підтверджується розрахунком наданим позивачем (а.с. 21).

Згідно з наказу Енергодарського міського центру зайнятості від 26 січня 2016 року № 24-о проведено розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, за результатом якого встановлено, що ОСОБА_1 не повідомила позивача щодо наявності реєстрації її як суб'єкта підприємницької діяльності, що призвело до незаконного одержання статусу безробітного та отримання відповідних виплат, за результатами якого складено акт №6-о від 26 січня 2016 року (а.с. 12).

На підставі акту №6-о від 26 січня 2016 року, Енергодарським міським центром зайнятості прийнято наказ №05-2 від 04 лютого 2016 року про необхідність повернення незаконно отриманої допомоги по безробіттю відповідачем у сумі 11869 грн. 06 коп. (а.с. 13).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обставини відсутності у ОСОБА_1 роботи, заробітку або інших передбачених законодавством доходів, вказують на наявність критеріїв безробітного у розумінні положень статті 2 Закону України Про зайнятість населення та відсутність ознак здійснення підприємницької діяльності, статті 1 Закону України Про підприємництво , та відсутність ознак належності до зайнятого населення, як наслідок протиправності вимог позивача.

Разом з цим, вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спір є публічно-правовим.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем ? орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Аналіз пунктів 1?4 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

Пунктом 5 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Водночас за змістом статті 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктами цивільних прав.

Отримавши допомогу по безробіттю у розмірі 11869 грн. 06 коп., ОСОБА_1 набула право власності на ці кошти.

Оскільки спір виник щодо правомірності набуття відповідачем права власності на кошти та стягнення з нього цієї суми як з недобросовісного набувача, спір має приватно-правовий, а не публічний характер.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм процесуального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 22 вересня 2015 року (справи №№21-1884а15 та 21-2209а15), 13 вересня 2016 року (справа №21-1928а16).

За правилами пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Таким чином, даний спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції і повинен вирішуватись у порядку цивільного судочинства.

Вказані обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, що призвело до порушення норм процесуального права, суд розглянув справу, яку не віднесено до його юрисдикції.

Частиною 1 статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції, прийнята з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 157, 197, 198, 203, 205, 206, 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Енергодарського міського центру зайнятості - задовольнити частково.

Постанову Енергодарського міського суду Запорізької області від 02 лютого 2017 року - скасувати.

Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя І.Ю. Богданенко

суддя С.А. Уханенко

суддя Ю.М. Дадим