Рішення

від 01.03.2017 по справі 910/24105/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2017Справа №910/24105/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛПІС-УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗФ"

про стягнення 5 150,00 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Демченко М.С. - за довіреністю № 555 від 05.01.2017 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛПІС-УКРАЇНА" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗФ" про стягнення 5 150,00 грн., а саме 5000,00 грн. основного боргу та 150,00 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином зобов'язань з оплати продукції, поставленої за Договором № 785 купівлі - продажу від 05.04.2016 р., укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Долівенко" як покупцем, та яке в подальшому Договором від 01.07.2016 року про заміну сторони до вказаного Договору було замінено на відповідача (нового покупця) - Товариство з обмеженою відповідальністю ЗФ згідно приписів ст. 520 ЦК України, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, за наявності якої позивачем нарахований штраф у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Головатюк Л.Д.) від 04.01.2017 року порушено провадження у справі №910/24105/16 та призначено її розгляд на 26.01.2017 року.

За наслідками проведення повторного автоматизованого розподілу судових справ, у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя суддею Головатюком Л.Д. (розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/444 від 09.02.2017 року) матеріали зазначеної справи розподілено для розгляду на суддю Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2017 року справу № 910/21405/16 прийнято до свого провадження суддею Якименко М.М. та призначено до розгляду на 01.03.2017 року.

23.02.2017 року через відділ діловодства суду від позивача разом з супровідним листом № 106 від 21.02.2017 року надійшли документи по справі.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання до суду не надходило.

Копія ухвали суду від 16.01.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену в позовній заяві, а саме: 02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 6К, що відповідає місцезнаходженню відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, на час проведення судового засідання 01.03.2017 року повернулась на адресу Господарського суду міста Києва з відміткою повернення за закінченням встановленого строку зберігання та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - постанова № 18) за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В судове засідання 01.03.2017 року представник відповідача не з'явився,

При цьому виходячи з приписів чинного законодавства суд доходить висновку, що про день та час розгляду справи відповідач повідомлений належним чином.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання суд не повідомлено.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Провадження у справі порушено ухвалою від 04.01.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

З огляду на вищевикладене, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 01.03.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 01.03.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Елпіс-Україна" (далі по тексту - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Долівенко" (далі по тексту - покупець) укладено Договір № 785 купівлі - продажу (далі по тексту - Договір), за умовами п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити, а покупець - прийняти та оплатити продукцію у номенклатурі і кількості, за ціною та на умовах, викладених в даному Договорі та у рахунках - фактурах і накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.2.1 Договору поставка виконується згідно одержаного продавцем замовлення покупця, яке може бути здійснене в письмовій або в усній формі на розсуд продавця.

За умовами п.п.2.2, 2.3 Договору продавець поставляє продукцію окремими партіями, днем одержання продукції вважається дата фактичного отримання товару покупцем.

Згідно п.4.1 Договору кількість і номенклатура продукції вказуються в видаткових накладних.

Відповідно до п.5.1 Договору ціна продукції вказується у відповідних рахунках - фактурах, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Як визначено п.3.2 Договору покупець зобов'язується оплатити продукцію на протязі 14 календарних днів з дня одержання продукції на суму, вказану у видатковій накладній. Строк оплати може бути змінений лише за двосторонньою угодою за наявності заяви покупця.

Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати поставленої за Договором продукції, ніж передбачено у вказаному пункті 3.2 Договору в матеріалах справи відсутні.

В свою чергу покупець зобов'язується здійснити оплату за продукцію у грошовій безготівковій формі шляхом перерахування кошті на поточний рахунок продавця, вказаний в розділі реквізити договору та підписи сторін в строки, вказані в п.3.2 Договору (п.3.3 Договору).

Загальна сума Договору, згідно п.1.2 Договору, визначається як сума вартості всіх поставлених партій.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вказаного Договору на підставі замовлення покупця № 1614 від 22.06.2016 р. позивачем на поставлено та передано у власність покупця - ТОВ Долівенко , а останнім прийнято продукцію - часник сушений гранули 8/16 на загальну суму 15000,00 грн. з ПДВ, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 1707 від 23 грудня 2015 року, копія якої міститься в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання продукції ТОВ Долівенко підтверджується засвідченим печаткою товариства підписом уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю Долівенко .

Заперечень щодо факту поставки продукції за вказаною видатковою накладною ФОП ОСОБА_1 суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки продукції у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій або актів розбіжностей щодо поставленої продукції від покупця до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Елпіс-Україна" умов Договору з боку покупця - ТОВ Долівенко відсутні.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України .

Окрім того, як встановлено судом за матеріалами справи, 01 липня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Елпіс-Україна (далі по тексту - постачальник), Товариством з обмеженою відповідальністю Долівенко (далі - первинний покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗФ (далі - новий покупець, відповідач) укладено тристоронній Договір про заміну сторони до Договору купівлі - продажу № 785 від 05 квітня 2016 року (далі - Договір про заміну сторони), згідно умов якого первинний покупець передає, а новий покупець приймає на себе всі права та обов'язки покупця за Договором купівлі - продажу № 785 від 05 квітня 2016 р.

Згідно п.2 Договору про заміну сторони постачальник підтверджує свою згоду із тим, що починаючи з 01 липня 2016 р. первинний покупець у Договорі поставки буде замінений новим покупцем.

Відповідно до п. 3 вказаного Договору первинний покупець зобов'язується в момент укладення цього Договору про заміну сторони передати Новому покупцю оригінал Договору поставки та додаткових угод до Договору поставки.

За умовами п.5 Договору про заміну сторони останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманої первісним покупцем продукції відповідно до умов Договору, обов'язок з оплати якої на підставі Договору про заміну сторони перейшов до Товариства з обмеженою відповідальністю ЗФ як до нового покупця, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 5000,00 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає з урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, що укладений між позивачем як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Долівенко як покупцем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Зокрема, обов'язок з оплати поставленої продукції передбачений умовами розділу 3 Договору.

Окрім того, зважаючи на обставини укладення між сторонами Договору про заміну сторони від 01.07.2016 суд зазначає, що відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

За умовами ст. 521 Цивільного кодексу України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, якою визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За умовами п.3 Договору про заміну сторони якщо первинний покупець не сплатив повну вартість отриманого товару на рахунок постачальника на день підписання даного Договору про заміну сторони, його обов'язок сплати боргу перед постачальником переходить до нового покупця та погашається з рахунку нового покупця.

Згідно приписів ст. 522 Цивільного кодексу України новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Як свідчать матеріали справи, з боку ТОВ ЗФ будь - які заперечення, які виникли з підстав, що існували до заміни боржника, зокрема, стосовно прострочення кредитора, недійсності правочину, пропуску строку позовної давності тощо, відсутні.

Оскільки заміна боржника у зобов'язанні не впливає на зміст зобов'язання, приймаючи до уваги, що Договір про заміну сторони від 01.07.2016 року до Договору купівлі - продажу № 785 від 05.04.2016 року підписаний уповноваженими особами ТОВ Долівенко , ТОВ Елпіс-Україна та ТОВ ЗФ , що підтверджує факт відсутності заперечень з боку Кредитора (ТОВ "Елпіс -Україна") щодо заміни боржника, отже до нового боржника перейшли всі обов'язки первісного боржника, а також всі його права щодо кредитора, тобто ТОВ ЗФ стало новим покупцем товару від постачальника ТОВ Елпіс - Україна та прийняло на себе всі права та обов'язки ТОВ Долівенко за Договором.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав у власність первісного покупця продукцію за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору та Договору про заміну сторони в обумовлений строк не сплатив на користь позивача повну вартість отриманої продукції, та має перед позивачем заборгованість з оплати останньої в розмірі 5000,00 грн.

В свою чергу у зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати поставленої за Договором продукції та з метою досудового врегулювання спору позивач звертався на адресу відповідача з претензіями № 148 від 08.11.2016 року та № 197 від 09.12.2016 року щодо сплати, зокрема, заборгованості за поставлену за Договором продукцію в сумі 5000,00 грн., факт надсилання яких підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскальних чеків № 2618 від 14.11.2016 року та № 0969 від 16.12.2016 року.

Проте, вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору купівлі - продажу № 785 від 05.04.2016 року та Договору про заміну сторони від 01.07.2016 року до Договору або їх окремих положень суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 5000,00 грн. основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості переданої за Договором продукції позивачем на підставі п.6.2 Договору, згідно якого в випадку несвоєчасної оплати за поставлену продукцію покупець сплачує: основну суму богу, штраф в розмірі 3% від несвоєчасно оплаченої суми боргу тощо, здійснено нарахування штрафу в сумі 150,00 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату поставленої продукції не здійснив належним чином, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" застосування іншого, ніж пеня, виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Також згідно правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 150,00 грн. штрафу в розмірі 3% за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленої за Договором продукції на суму 5000,00 грн., відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу підлягають задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме 150,00 грн. штрафу.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗФ (02002, м. Київ, вул. Микільсько - Слобідська, 6К; код ЄДРПОУ 40366832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Елпіс - Україна (03191, м. Київ, вул. В. Касіяна, 2/1, (поштова адреса: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7; код ЄДРПОУ 32956789) 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. - основного боргу, 150 (сто п'ятдесят) грн. 00 коп. - штрафу та 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 24.03.2017 року.