Рішення

від 28.03.2017 по справі 906/1290/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "28" березня 2017 р. Справа № 906/1290/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - директор; ОСОБА_2 - довіреність від 27.03.2017 вих. № 47;

від відповідача: ОСОБА_3 - довіреність від 04.01.2017 вих. № 4

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Шляхове будівельне управління №35" (м. Житомир)

до дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м. Житомир)

про стягнення 48306,28 грн

У відповідності до ст. 77 ГПК України, у судовому засіданні 23.03.2017 було оголошено перерву до 15:30 28.03.2017.

За клопотання позивача, спір розглянуто у більш тривалий строк, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України.

Позивач подав до суду позов про стягнення з відповідача 48306,28 грн заборгованості, з якої: 40379,83 грн основного боргу, 733,79 грн пені, 1377,97 грн 3% річних та 5814,69 грн інфляційних втрат.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та наданих суду письмових поясненнях від 27.03.2017 вих. № 46.

Зазначили, що підставою для подачі позову до суду стало невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 52 від 19.06.2013 в частині оплати вартості послуг з поставки товару (асфальтобетонної суміші дрібнозернистої), наданих на замовлення філії "Бердичівська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 40379,83 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 20.02.2017 вих. № 225, зокрема з тих мотивів, що позивачем невірно обраховано суму боргу по договору № 52 від 19.06.2013, яка, за даними відповідача, становить 18867,55 грн.

Відповідач вказав, що ціна за отриманий товар не відповідає ціні, вказаній в умовах договору, а також кількості товару, поставленого згідно видаткових накладних.

Вважає, що борг виник за часткову несплату за товар, отриманий по видатковій накладній № 188 від 28.10.2015 на суму 32500,00 грн та двом актам надання послуг по перевезенню вантажу № 6 від 17.11.2015 на суму 7475,00 грн і № 218 від 24.11.2015 на суму 7234,50 грн, строк давності стягнення боргу по яким сплив ще до подачі позову до суду. З огляду на викладене, відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення на користь позивача частини боргу та пені.

З метою виконання сторонами вимог щодо подачі необхідних документів, представником позивача були надані до суду копії актів надання послуг, рахунки-фактури, видаткова накладна, акти приймання виконаних будівельних робіт та видаткова відомість, що підтверджують факт існування між сторонами відносин по перевезенню товару, а відповідачем - клопотання про долучення до матеріалів справи копій правовстановлюючих документів та розшифровку податкових зобов'язань за 06.2013, 10.2014, 11.2014 та 10.2015.

Вказані документи були оглянуті судом та долучені до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

19.06.2013 між філією "Бердичівська ДЕД" дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" (покупець) та товариством з додатковою відповідальністю "Шляхове будівельне управління №35" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 52 (далі - договір, а. с. 10, 11), згідно з п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2, 3.2 договору, найменування товару: асфальтобетонна суміш дрібнозерниста. Кількість товару: 50т. Перехід права власності відбувається з моменту передачі товару, що оформляється видатковою накладною.

В розділі 4 договору сторони погодили ціну та умови оплати товару. Так, ціна за одиницю товару вказана в видатковій накладній і складає на дату укладення договору 960,00 грн. Покупець здійснює попередню оплату за товар.

У відповідності до п. 3.1 договору, продавець зобов'язаний передати товар покупцю у повному обсязі протягом 3 днів з моменту оплати замовлення.

Матеріалами справи підтверджено (а. с. 12 - 15), що позивач, через представників по довіреностях (а. с. 79, 84, 90, 94), свої зобов'язання по поставці товару (асфальтобетонної суміші дрібнозернистої) виконав у повному обсязі, що підтверджено підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними № 55 від 20.06.2013 на суму 15840,00 грн, № 139 від 22.10.2014 на суму 7236,00 грн, № 168 від 28.11.2014 на суму 19656,00 грн та № 176 від 26.10.2015 на суму 22100,00 грн.

По першій поставці у видатковій накладній сторонами було визначено ціну товару, що дорівнює зазначеній в умовах п. 4.1 договору, наступні поставки товару були здійснені позивачем по видатковим накладним за 2014 рік за ціною 1080,00 грн за тону товару, а по видатковій накладній за 2015 рік - 1300,00 грн за тону товару.

Загальна кількість поставленої відповідачу за видатковими накладними асфальтобетонної суміші дрібнозернистої склала 58,4 т, що на 8,4 т перевищила кількість обумовлену сторонами в умовах п. 2.2 договору купівлі-продажу.

В подальшому позивачем було знову поставлено, а відповідачем прийнято на підставі видаткової накладної № 188 від 28.10.2015 товару на суму 32500,00 грн за ціною 1300,00 грн (а. с. 16).

З огляду на викладене, загальна сума поставок товару за договором склала 53912,00 грн (50 т), куди увійшли поставки по видатковим накладним № 55 від 20.06.2013, № 139 від 22.10.2014, № 168 від 28.11.2014 та частково по видатковій накладній № 176 від 26.10.2015 на суму 11180,00 грн.

Поставки товару по видатковій накладній № 176 від 26.10.2015 на суму 10920,00 грн (8,4 т) та № 188 від 28.10.2015 на суму 32500,00 грн (17 т) були здійснені поза межами укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 52 від 19.06.2013 та їх загальна вартість склала 43420,00 грн.

Всього позивачем було поставлено відповідачу товару на 97332,00 грн (53912,00 + 43420,00).

Судом встановлено, що в обох випадках надання послуг по поставці товару, господарська операція була зафіксована сторонами у сформованій ними податковій звітності, доказом чого є податкові декларації відповідача за 06.2013, 10.2014, 11.2014 та 10.2015 (а. с. 125 - 137) та податкові накладні позивача (а. с. 75 - 77, 80 - 82, 85 - 87, 89, 91, 92, 95 - 97), які в сукупності з іншими документами є належними доказами підтвердження суми заборгованості за договором № 52 від 19.06.2013 та накладними, враховуючи що податкова накладна є звітним розрахунковим податковим документом, про що зазначено в Податковому кодексі України (ст. 201) та наказі Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1333/20071.

Слід вказати, що з метою підтвердження факту оподаткування операцій з надання послуг по поставці товару згідно з умов договору № 52 від 19.06.2013 та накладним № 176 від 26.10.2015 та № 188 від 28.10.2015, господарський суд ухвалою від 30.01.2017 зобов'язав Житомирську ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області надати суду письмові пояснення: "Чи підтверджується первинними документами та чи відображено ДП "Житомирський облавтодор" ПАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ 32008278) у регістрах бухгалтерського обліку, інших документах, ведення яких передбачено законодавством України, отримання товарно - матеріальних цінностей за видатковими накладними № 55 від 20.06.2013 на суму 15840,00 грн (сума без ПДВ 13200,00 грн, сума ПДВ - 2640,00 грн); №139 від 22.10.2014 на суму 7236,00 грн (сума без ПДВ 6030,00 грн, сума ПДВ 1206,00 грн); № 168 від 28.11.2014 на суму 19656,00 грн (сума без ПДВ 16380,00 грн, сума ПДВ 3276,00 грн); №176 від 26.10.2015 на суму 22100,00 грн (сума без ПДВ 18416,67 грн, сума ПДВ 3683,33 грн); № 188 від 28.10.2015 на суму 32500,00 грн (сума без ПДВ 270833,33 грн, сума ПДВ 5416,67 грн).

На виконання вимог ухвали суду, Житомирською ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області було надано господарському суду лист від 13.02.2017 (а. с. 105), в якому, зокрема, повідомлено про реєстрацію в ЄДРПН податкових накладних від 26.10.2015 на суму ПДВ 3683,33 грн та від 28.10.2015 на суму ПДВ 5416,67 грн. Згідно з інформації ОДПІ, відомості щодо податкових накладних за більш ранній період в ЄДРПН відсутня, оскільки не підлягала обов'язковій реєстрації.

Все вищенаведене є беззаперечним доказом отримання відповідачем послуг по поставці товару як за договором, так і на підставі видаткових накладних, оскільки відображення вказаної заборгованості у податковій звітності відповідачем як податкового кредиту, свідчить про визнання наявності боргу перед позивачем у заявленій ним сумі, та, відповідно, і про узгодження умов щодо ціни та кількості поставленого товару, відображених у видаткових накладних, підписаних між сторонами без застережень.

Слід зазначити, що накладні - є самостійними підставами для здійснення розрахунків за отриманий товар.

Оскільки позов подано до суду саме у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань в частині проведення розрахунків за отриманий товар, суд зазначає, що до вимог про стягнення боргу, що виник на підставі договору купівлі-продажу № 52 від 19.06.2013, слід застосовувати положення ст. 538 ЦК України про зустрічне виконання зобов'язання, а до вимог про стягнення боргу на підставі накладних - ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи, що товар було отримано позивачем окремими поставками, у відповідача виник обов'язок розрахуватися за нього згідно з підписаними видатковими накладними в такі строки:

- за видатковою накладною № 55 від 20.06.2013 на суму 15840,00 грн з 21.06.2013;

- за видатковою накладною №139 від 22.10.2014 на суму 7236,00 грн з 23.10.2014;

- за видатковою накладною № 168 від 28.11.2014 на суму 19656,00 грн з 01.12.2014;

- за видатковою накладною №176 від 26.10.2015 на суму 22100,00 грн з 27.10.2015;

- за видатковою накладною № 188 від 28.10.2015 на суму 32500,00 грн з 29.10.2015.

При обрахунку строку початку виконання зобов'язання відповідачем, суд керувався приписами ст. 253, ч. 5 ст. 254, 692 ЦК України.

Як вбачається з платіжних доручень (а. с. 98 - 100), відповідач частково розрахувався за отриману асфальтобетонну суміш за договором купівлі-продажу № 52 від 19.06.2013.

Відтак, станом на 31.10.2016 сторони погодили борг відповідача перед позивачем за поставку товару у розмірі 66913,28 грн, доказом чого є підписаний сторонами та скріплений печатками товариств акт звіряння взаємних розрахунків (а. с. 17).

Також суд встановив, що актом від 30.11.2016 (а. с. 18) сторони провели зустрічне зарахування однорідних вимог на суму 26540,45 грн та підтвердили заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 40379,83 грн (66913,28 - 26540,45).

Оскільки в акті зарахування зустрічних вимог сторони не визначили порядок погашення суми боргу в рахунок оплати поставленого товару, враховуючи підписаний між сторонами акт звіряння взаємних розрахунків від 30.11.2016 (а. с. 46), в якому вказано про списання 26540,45 грн в рахунок оплати заборгованості, що виникла перед позивачем у розмірі 66913,28 грн та є залишком боргу від оплати господарських операцій, проведених на виконання умов договору купівлі-продажу № 52 від 19.06.2013 та видаткових накладних від 26-28.10.2015, суд вважає помилковими доводи відповідача щодо правової природи залишкової суми боргового зобов'язання, оскільки зазначає, що остання є нічим іншим як боргом по поставці товару за накладними № 176 від 26.10.2015 (частково на суму 7879,83 грн) та № 188 від 28.10.2015 (на суму 32500,00 грн), а не актів по наданню послуг по перевезенню товару № 6 від 17.11.2015 та № 218 від 24.11.2015.

З пояснень, наданих позивачем у позовній заяві, вбачається, що з метою досудового врегулювання спору, позивач неодноразово усно звертався до відповідача з проханням щодо оплати заборгованості, однак останній своїми діями намір щодо оплати боргу не підтвердив.

Таким чином, станом на момент звернення до суду у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за поставлений товар, яка не погашена та складає 40379,83 грн, що підтверджено матеріалами справи та поясненнями представника позивача в засіданні суду.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

З огляду на викладене, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 40379,83 грн заборгованості за поставлений товар, що виникла на підставі неоплачених накладних за № 176 від 26.10.2015 (частково на суму 7879,83 грн) та № 188 від 28.10.2015 (на суму 32500,00 грн).

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача 3 % річних та інфляційних, господарський суд враховує, що за частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку позовних вимог (а. с. 5), позивач просить стягнути з відповідача 1377,97 грн 3% річних, нарахованих на суму поставки товару окремо за кожною неоплаченою накладною з 29.10.2015 по 21.12.2016, та 5814,69 грн інфляційних нарахувань на суму боргу у розмірі 40379,83 грн за період з листопада 2015 року по листопад 2016 року.

При перевірці розрахунку щодо обґрунтованості стягнення з відповідача 1377,97 грн 3% річних, суд встановив, що їх сума обґрунтована та вірна.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 5814,69 грн інфляційних втрат, то здійснивши їх перерахунок, виходячи з вищевказаного періоду їх нарахування, суд вважає правомірно заявленою до стягнення їх суму у розмірі 5807,23 грн. У стягненні 7,46 грн інфляційних втрат суд відмовляє, оскільки їх заявлено до стягнення безпідставно.

Водночас, за порушення строків оплати за поставку товару позивач, з посиланням на п. 6.5 договору купівлі-продажу № 52 від 19.06.2013, нарахував до стягнення з відповідача 733,79 грн пені.

Згідно з п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що розрахунок пені проведено позивачем в розрізі кожної поставки товару окремо за неоплаченими накладними, виписаними поза межами укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 52 від 19.06.2013, згідно з усною домовленістю сторін за період з 26-28.10.2015.

Разом з тим, суд зазначає, що неустойка (штраф, пеня), у відповідності до ст. 546 ЦК України, є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань, а за приписами ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки між сторонами не було укладено письмового договору щодо поставок товару за визначений позивачем до стягнення пені період, здійснення поставок на підставі накладних, в яких відсутні умови щодо розміру та бази нарахування штрафної неустойки, виключає можливість застосування до винної сторони у зобов'язанні відповідальності у вигляді пені за неоплату товару, з огляду на необхідність її закріплення в письмовому вигляді чи визначення обов'язку щодо її сплати певним законодавчим актом (пп. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача 733,79 грн пені є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що відповідач у відзиві на позовну заяву та його представник в судовому засіданні просили застосувати позовну давність щодо вимог позивача про стягнення частини основного боргу та пені за послуги, надані з поставки товару, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, суд розцінює викладені відповідачем обставини щодо пропуску позивачем строку позовної давності, як таку заяву.

Приписами ст. 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідач в обґрунтування поданої ним заяви про застосування позовної давності вказує, що до вимог, які ґрунтуються на договорі перевезення вантажу, встановлюється шестимісячний строк позовної давності, який по актам наданим послуг з перевезення № 6 від 17.11.2015 та № 218 від 24.11.2015 сплив ще 20.05.2016 та 27.05.2016 відповідно.

Враховуючи вказане, а також правову природу боргового зобов'язання, вимога щодо сплати якого була заявлена позивачем у даній справі та ґрунтується саме на договорі поставки товару (укладеному у спрощений спосіб), а не перевезення вантажу, суд вважає посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з позовом до суду в частині стягнення основного боргу у сумі 14709,50 грн безпідставними, оскільки позовну заяву, яку направлено до суду 22.12.2016, було подано позивачем в межах 3-х річного строку позовної давності.

Крім того, суд зазначає, оскільки підставою відмови у позові в частині стягнення пені є необґрунтованість позовних вимог, приписи щодо позовної давності, в даному випадку, також не впливають на результат вирішення спору.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач доказів погашення заборгованості за товар, поставлений позивачем, як станом на дату подачі позову до суду, так і станом на день вирішення спору не надав, заборгованість у заявленій до стягнення сумі боргу визнав, доказом чого є підписаний між сторонами та скріплений їх печатками акт звіряння взаєморозрахунків від 30.11.2016 на суму 40372,83 грн.

З огляду на викладене, оцінивши всі встановлені обставини справи в їх сукупності згідно поданих сторонами доказів, господарський суд дійшов висновку, що відповідач не спростував правомірність заявлених у позовній заяві вимог, натомість доводи позивача щодо обґрунтованості тверджень про наявність заборгованості суд вважає переконливими та такими, що підлягають задоволенню частково на суму 47565,03 грн, з яких: 40379,83 грн основного боргу, 1377,97 грн 3% річних та 5807,23 грн інфляційних втрат. У стягненні 7,46 грн інфляційних втрат та 733,79 грн пені суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, щодо строків розгляду спору у даній справі господарський суд вказує, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно з п. 31 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.02.2007 у справі «Макаренко проти України» суд роз'яснює, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі.

Приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

З огляду на викладене та враховуючи складність справи, суд вважає, що розгляд спору у справі № 906/844/16 у строк, що є більший, ніж передбачено ст. 69 ГПК України, є підставно обґрунтований з посиланням на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та з дотримання критеріїв розумності строку, визначених у практиці Європейського суду з прав людини.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (10003, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Перемоги, буд. 75, код ЄДРПОУ 32008278)

на користь товариства з додатковою відповідальністю "Шляхове будівельне управління №35" (10031, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Щорса, буд. 203, код ЄДРПОУ 03448540):

- 40372,83 грн основного боргу;

- 1377,97 грн 3% річних;

- 5807,23 грн інфляційних втрат;

- 1356,85 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 03.04.17

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1 - до справи