Рішення

від 30.03.2017 по справі 908/105/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

 номер провадження справи 27/14/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2017 Справа № 908/105/17

За позовом: Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (03680 м. Київ, вул. Тверська, 5) в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (49038, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108; адреса для листування: 69068, м. Запоріжжя, вул. Кругова, буд. 80 А)

до відповідача: Комунального підприємства “Новобогданівське” Новобогданівської сільської ради (72330, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Новобогданівка, вул. Леніна, буд. 137/2)

про стягнення 225 944 грн. 51 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, дов. № 2066 від 25.10.2016 р.

від відповідача: ОСОБА_2, дов. б/н від 03.01.2017 р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця”, м. Київ, в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Дніпро, звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Комунального підприємства “Новобогданівське” Новобогданівської сільської ради, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Новобогданівка, про стягнення 225 944 грн. 51 коп. заборгованості за надані послуги з водопостачання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2017 р. справу № 908/105/17 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 17.01.2017 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/105/17, присвоєно справі номер провадження 27/14/17 та призначено судове засідання на 14.02.2017 р.

У судовому засіданні 14.02.2017 р. оголошувалася перерва до 07.03.2017 р., на підставі ст. 77 ГПК України, з метою надання сторонами додаткових доказів та документів, які необхідні для повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 07.03.2017 р. представник позивача подав письмову заяву про зменшення позовних вимог. Згідно з заявою, враховуючи часткову оплату відповідачем суми боргу в розмірі 17819,91 грн., зменшує суму позовних вимог та просить стягнути з відповідача суму 208124,60 грн. боргу.

Заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду на підставі ст. 22 ГПК України, про що зазначено в ухвалі суду від 07.03.2017 р.

Ухвалою суду від 07.03.2017 р. на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України, згідно з письмовим клопотанням позивача, продовжено строк розгляду справи на 15 днів – до 31.03.2017 р., на підставі ст. 77 ГПК України, у зв’язку з необхідністю надання сторонами додаткових доказів та документів, які необхідні для всебічного, об’єктивного розгляду спору, розгляд справи відкладено на 30.03.2017 р.

У судовому засіданні 30.03.2017 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

До початку розгляду справи представники сторін заявили письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог. Обґрунтовуючи позов ст.ст. 525, 901, 903, 906 ЦК України, ст. 193 ГК України, умовами договору № 421 (ПР/БМЕС(09-713)НЮдч) від 15.04.2009 р. просить позов задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача суму 208124 грн. 60 коп. заборгованості за надані послуги з водопостачання.

Представник відповідача проти позову заперечив, зазначивши в письмовому відзиві на позовну заяву, зокрема, наступне. У період із 15.04.2009 р. по 01.02.2016 р. відповідач здійснював розрахунки з позивачем наступним чином. Знімалися щомісяця покази лічильників, встановлені на мережах водопостачання (фізичних осіб). Абонентам, які не мали засобів обліку води, нарахування проводилось на підставі існуючих норм водоспоживання, згідно кількості проживаючих. Після узгодження використаних об’ємів, між позивачем і відповідачем підписувалися акти виконаних робіт та виставлялися рахунки за фактично спожиту питну воду, за якими відповідач проводив розрахунки. Тобто, за вказаний період позивач враховував дані засобів обліку води абонентів (споживачів) відповідача. А з 01.02.2016 р. позивач перестав враховувати дані обліку, вимагаючи сплати за фактично непоставлені об’єми питної води, виходячи з встановленого в договорі ліміту водопостачання, що є втричі більше, ніж фактично споживається води. З лютого 2016 р. позивач самостійно змінив спосіб розрахунку спожитої питної води, що є безпідставним. При розрахунку суми позову позивачем не була врахована оплата відповідача в сумі 17819,91 грн. Просить відмовити в позові повністю.

23.03.2017 р. від відповідача поштою надійшло письмове доповнення до відзиву на позовну заяву. Зазначено, що позивачем не доведено, що ним щомісяця надавалися відповідачу послуги з водопостачання саме в об’ємі 3285 куб.м. Відповідачем 21.11.2016 р. отримано лист № НОМЕР_1 водних ресурсів, відповідно до якого на 2017 рік встановлений ліміт в об’ємі 15000 куб.м на підставі фактичного використання води за 2015 рік. Але рахунки виставляються, виходячи з ліміту 39417 куб.м на рік. Просить у задоволенні уточнених позовних вимог про стягнення заборгованості за водопостачання в сумі 208124,60 грн. відмовити в повному обсязі.

27.03.2017 р. від позивача надійшло письмове заперечення на відзив відповідача. Доводи відповідача про те, що позивач розрахував місячний обсяг водопостачання відповідача шляхом ділення річного ліміту 39417 куб.м на 12 місяців не відповідають дійсності. Розмір обсягу водопостачання по договору та розмір встановленого ліміту на рік для відповідача співпадають. Розрахунок щомісячного об’єму водопостачання для відповідача був здійснений не на підставі ліміту водопостачання, а на підставі узгодженого сторонами об’єму водопостачання на рік, зазначеного в п. 3.1 договору. При укладенні договору відповідач погодився з об’ємом, вказаним у п. 3.1, і з моменту укладення договору жодного разу не звертався до позивача щодо внесення змін до договору в частині зменшення обсягів водопостачання. Позивач не може враховувати покази засобів обліку абонентів відповідача, оскільки вищевказані прилади обліку встановлені не на межах балансової належності між позивачем і відповідачем та не можуть враховуватися в розрахунку водоспоживання на місяць. Позивач з даними абонентами в правовідносинах не перебуває. Наполягає на задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, оригінали яких оглядалися в судовому засіданні, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

15.04.2009 р. між Державним підприємством “Придніпровська залізниця” в особі Відособленого структурного підрозділу “Запорізьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління” (за договором – постачальник) та Комунальним підприємством “Новобогданівське” Новобогданівської сільської ради (за договором – абонент, далі – відповідач) був укладений договір про постачання води і прийом стоків № 421.

Позивач, Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця”, м. Київ (ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Дніпро, є юридичною особою (ідентифікаційний код 40081237), що підтверджено статутом, випискою з ЄДРПОУ.

Постановою Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 р. “Про утворення публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” утворено Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця”, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

Додатком 1 вказаної Постанови визначено перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", до якого ввійшло й Державне підприємство “Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України”.

Згідно Статуту Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” є юридичною особою, що утворено відповідно до Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування”, постанови КМУ від 25.06.2014 р. № 200 “Про утворення публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” та є правонаступником усіх прав і обов”язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

          Згідно предмету договору № 421 постачальник забезпечує абоненту постачання води і прийом стоків, керуючись при цьому діючими “Правилами користування системами водопроводу і каналізації на залізничному транспорті”, затвердженими Міністром транспорту України від 02.08.1999 р. № 393, “Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України” від 27.06.2008 р. № 190, “Правилами технічної експлуатації систем водопостачання і каналізації населених пунктів України”, затвердженими наказом Госжилкомхозу України від 05.06.1995 р. № 30, ГОСТом 2874-82 “Вода питна” (п. 1.1 договору).

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

          Абонент, відповідно до п. 1.2 договору забезпечує прийом води в об’ємі, передбаченому цим договором, і оплату Постачальнику за подану воду і прийом стоків.

Розділом 3 договору сторони визначили об’єми, порядок подачі і обліку води та стоків.

Постачальник проводить постачання води Абоненту в об’ємі 39417 м.куб./рік, у тому числі для населення – 39417,0 м.куб./рік (п.3.1 договору).

Облік кількості використаної води здійснюється по показниках вимірювальних приладів обліку води. В окремих випадках розрахунок витрат води з Абонентом, що не має вимірювальних приладів, за узгодженням з Постачальником, проводиться по нормах водоспоживання, затверджених місцевими органами державної виконавчої влади (п. 3.2 договору).

          Зняття показників водооблікових приладів проводиться щомісячно представником Постачальника у присутності представника Абонента з оформленням двостороннього акту (п. 3.4).

          У випадку необґрунтованої відмови представника Абонента від підписання акту споживання води або його нез’явлення – акт вважається дійсним, якщо він оформлений в односторонньому порядку представником Постачальника (п. 3.5).

Четвертим розділом договору сторони визначили порядок розрахунків.

Для здійснення розрахунків між Постачальником і Абонентом встановлені затверджені тарифи і на момент укладення договору складають без урахування ПДВ: вода для населення 3,25 грн./м3. Сума договору 153726,30 грн. у т.ч. ПДВ 25621,05 грн. У разі зміни тарифів, діючих на момент складання договору, оплата Абонентом наданих йому послуг здійснює за новими цінами без зміни інших умов договору (п. 4.1 договору).

          Пунктом 4.2 договору передбачено, що Абонент проводить планові платежі щомісячно до 5-го числа поточного місяця у розмірі 100% від фактичної вартості послуг за минулий місяць з проведенням остаточного розрахунку, не пізніше 3-х днів після отримання рахунку, на підставі показань водоміра або, у разі його відсутності, по розрахунках водоспоживання. Підставою для розрахунку є двосторонній акт.

На підставі рішення Новобогданівської сільської ради № 01 від 11.06.2008 р., відповідно до п. 4.1 договору, для здійснення розрахунків між Постачальником і Абонентом встановлений тариф, який на момент укладення договору № 421 складав (без ПДВ) – 3,25грн./куб.м.

          Відповідно до постанови НКРЕКП № 1260 від 16.04.2015 р. були встановлені нові тарифи на централізоване водопостачання Державному підприємству “Придніпровська залізниця” у сумі 11,74 грн. за 1 куб.м (без ПДВ) з 01.05.2015 р.

          Згідно п. 7.1 договору він складається терміном: з моменту підписання договору по 31.12.2009 р. і вважається продовженим на календарний рік на таких же умовах, якщо за місяць до припинення його дії не надійде заяви від однієї із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

          У підтвердження виконання умов договору з боку позивача надано акти приймання-здачі виконаних робіт та надання послуг, а саме: акт № 421 від 31.05.2016 р. на суму 46279,08 грн. та рахунок № 421 за період із 01.05.2016 р. по 31.05.2016 р., акт № 421 від 30.06.2016 р. на суму 46279,08 грн. та рахунок № 421 за період із 01.06.2016 р. по 30.06.2016 р., акт № 421 від 31.07.2016 р. у розмірі 46279,08 грн. та рахунок № 421 за період із 01.07.2016 р. по 31.07.2016 р., акт № 421 від 31.08.2016 р. на суму 46279,08 грн. та рахунок № 421 за період із 01.08.2016 р. по 31.08.2016 р., акт № 421 від 30.09.2016 р. на суму 46279,08 грн. та рахунок № 421 за період із 01.09.2016 р. по 30.09.2016 р., акт № 421 від 31.10.2016 р. на суму 46279,08 грн. та рахунок за період із 01.10.2016 р. по 31.10.2016 р., акт № 421 № 30.11.2016 р. на суму 46279,08 грн. та рахунок № 421 за період із 01.11.2016 р. по 30.11.2016 р., усього на загальну суму 323953,56 грн., які підписані та скріплені круглими печатками лише з боку позивача.

          Відповідач, згідно власних розрахунків здійснив оплату за фактично використану воду за травень 2016 р. у сумі 18626,74 грн. (платіжне доручення № 57 від 30.06.2016 р.), за червень 2016 р. у сумі 18249,15 грн. (платіжне доручення № 75 від 28.07.2016 р.), за липень 2016 р. у сумі 19819,44 грн. (платіжне доручення № 104 від 26.09.2016 р.), за серпень 2016 р. у сумі 20098,65 грн. (платіжне доручення № 109 від 03.10.2016 р.), за вересень 2016 р. у сумі 21015,07 грн. (платіжне доручення № 128 від 01.11.2016 р.), за жовтень 2016 р. у сумі 17819,91 грн. (платіжне доручення № 154 від 29.12.2016 р.). Всього відповідачем за спірний період було здійснено оплату на загальну суму 115628,96 грн.

01.11.2016 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 3579 разом із актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2016 р., в якій пропонував останньому перерахувати борг у сумі 200880,50 грн., який виник за період із травня по жовтень 2016 р.

Відповідь на зазначену претензію відповідач не надав.

У матеріалах справи мається відповідь від 14.04.2016 р. відповідача на претензію № 1018 від 30.03.2016 р. про сплату боргу, який виник станом на 01.04.2016 р. У відповіді зазначено про безпідставність вимог про сплату боргу, оскільки рахунок, виставлений за лютий 2016 р., розрахований виходячи з ліміту водопостачання води, затвердженого у п. 3.1 договору.

Враховуючи те, що відповідач у повному обсязі не сплатив направлені разом із рахунками акти приймання-здачі виконаних робіт та надання послуг за період із травня по листопад 2016 р., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 225944,51 грн. за надані послуги з водопостачання.

          Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку), зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується з вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Правовідносини сторін врегульовано договором № 421 від 15.04.2009 р. на постачання води і прийом стоків, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а відтак регулюється нормами глави 63 ЦК України “Послуги. Загальні положення”.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що Абонент проводить планові платежі щомісячно до 5-го числа поточного місяця у розмірі 100% від фактичної вартості послуг за минулий місяць з проведенням остаточного розрахунку, не пізніше 3-х днів після отримання рахунку, на підставі показань водоміра або, у разі його відсутності, по розрахунках водоспоживання. Підставою для розрахунків є двосторонній акт.

Як зазначає позивач, відповідачем не погашений борг у розмірі 208124,60 грн. за надані послуги з водопостачання (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) та просить суд стягнути з останнього вказану суму боргу.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 «Про судове рішення» у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог.

          Відповідач не визнає заборгованість за договором № 421 у розмірі 208124,60 грн. та заперечує проти наявності боргу, посилаючись на розрахунки фактично спожитої води за спірний період, зазначає про зміну позивачем, починаючи з лютого 2016 р. способу розрахунку спожитої питної води.

          Донецьким апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України при розгляду спору в справі № 908/1562/16 (постанови від 25.10.2016 р. та від 14.03.2017 р., відповідно) за позовом ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до КП «Новобогданівське» Новобогданівської сільської ради про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання за договором № 421 від 15.04.2009 р. встановлено наступне. Враховуючи відсутність у КП «Новобогданівське» вимірювальних приладів обліку води, розрахунок наданих позивачем послуг з водопостачання здійснювався виходячи з місячної норми водоспоживання, згідно з п. 3.1 договору. Доводи відповідача відносно того, що позивачем безпідставно змінений спосіб розрахунку спожитої питної води, виходячи із встановленого у договорі ліміту водопостачання, не прийнято до уваги з огляду на наступне.

          За умовами договору, а саме пунктом 3.1, встановлено, що Постачальник проводить постачання води Абоненту в об’ємі 39417м. куб./рік, у тому числі для населення – 39417 м куб./рік.

Пунктом 3.2 договору визначено, що облік кількості використаної води здійснюється по показниках вимірювальних приладів обліку води. В окремих випадках розрахунок витрати води з Абонентом, що не має вимірювальних приладів, за узгодженням з постачальником, проводиться по нормах водоспоживання, затверджених місцевими органами державної виконавчої влади.

Як вбачається з матеріалів справи, з моменту укладання договору, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою встановити вимірювальні прилади обліку води на врізках (10 шт.) у оглядових колодязях (листи відповідачу вих. № 885 від 24.03.2008 р., № 1017 від 23.04.2009 р., № 986 від 25.04.2013 р. тощо). Відповідачем ці вимоги по встановленню засобів обліку виконані не були.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У силу ч. 3 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" судові рішення Європейського суду з прав людини та зміст Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року є пріоритетним джерелом права для національного суду.

У преамбулі та ст. 6 § 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" (заява № 48553/99), рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" (заява № 28342/95), а також рішенні Європейського суду з прав людини "Ukraine-Tyumen проти України", (заява № 22603/02) встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Представники сторін у судовому засіданні повідомили, що зміни до договору на постачання води і прийом стоків № 421 від 15.04.2009 р. стосовно об’єму водопостачання сторонами не вносились.

Прилади обліку води відповідачем на водопровідних вводах на час розгляду даного спору не встановлені.

У матеріалах справи мається копія Обґрунтування потреби у воді по споживачам ВСП «Запорізьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління» ДП «Придніпровська залізниця» на 2016 р., узгоджене Запорізьким регіональним управлінням водних ресурсів, де відповідачу встановлено потребу в кількості води – 39417 м.куб.

Згідно з Дозволом на спеціальне водокористування КП «Новобогданівське» (термін дії дозволу: з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р.), об’єми води, які передаються населенню від мереж ВСП «Запорізьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління» ДП «Придніпровська залізниця» - 39.417 тис. куб.м/рік.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Приписами ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

          Позовні вимоги позивача суд вважає законним та обґрунтованими. Заперечення відповідача спростовуються судом згідно з наведеним вище. Посилання відповідача на інші документи, зокрема, на акти виконаних робіт за 2015 -2016 р.р., підписані між відповідачем та його абонентами, відомості нарахування сум та збору грошових коштів з абонентів, не спростовують висновків суду.

          Суд вважає за необхідне зазначати слідуюче.

          Як встановлено судом, позивач за період із травня по листопад 2016 р. включно виставив відповідачу акти та рахунки за договором № 421 на загальну суму 323953,56 грн. Відповідач згідно з платіжними дорученнями сплатив за вказаний період загальну суму 115628,96 грн. Таким чином, різниця складає суму 208324,60 грн. (323953,56 грн. - 115628,96 грн. = 208324,60 грн.).

          Позивач згідно з розрахунком заборгованості та заявою про зменшення розміру позовних вимог просить стягнути з відповідача суму боргу 208124,60 грн.

          Враховуючи приписи ст.ст. 22, 83 ГПК України суд не виходить за межі позовних вимог, з відповідача на користь позивача стягується сума 208124,60 грн. заборгованості за надані послуги з водопостачання.

На підставі викладеного вище, позовні вимоги задовольняються судом повністю.

Згідно з ст. 49 ГПК України судовий збір у сумі 3121,87 грн. стягується з відповідача на користь позивача.

          Оскільки позивач письмово зменшив розмір позовних вимог, згідно з Законом України «Про судовий збір» позивачу, за його клопотанням, належить повернути ухвалою суду з Державного бюджету України суму 267,29 грн. судового збору, сплаченого згідно з платіжним дорученням № 1951 від 19.12.2016 р.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 35, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Дніпро, до Комунального підприємства “Новобогданівське” Новобогданівської сільської ради, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Новобогданівка, - задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства “Новобогданівське” Новобогданівської сільської ради (вул. Леніна, буд. 137/2, с. Новобогданівка, Мелітопольський район, Запорізька область, 72330, код ЄДРПОУ 30876597) на користь Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (вул. Тверська, буд. 5, м. Київ, Київська область, 03680; код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (пр. Дмитра Яворницького, буд. 108, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 40081237) 208124 (двісті вісім тисяч сто двадцять чотири) грн. 60 коп. заборгованості за надані послуги з водопостачання, суму 3121 (три тисячі сто двадцять одна) грн. 87 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне рішення складено та підписано 04 квітня 2017 р.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через місцевий суд, який розглянув справу. У разі неподання скарги, рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання у повному обсязі.