Рішення

від 03.04.2017 по справі 904/2235/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.04.2017 Справа № 904/2235/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромшина", м. Київ

до Комунального виробничого підприємства Кам'янської міської ради "Міськводоканал", м. Кам'янське, Дніпропетровська область

про стягнення 38 493,46 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 01-09/2196 від 19.10.16р.)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромшина" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального виробничого підприємства Кам'янської міської ради "Міськводоканал" про стягнення 38 493,46 грн. заборгованості за договором №240/16 про закупівлю товару через систему електронних закупівель від 12.07.2016, з яких: 34346,00 грн. основного боргу, 2552,97 грн. пені, 273,52 грн. 3% річних, 1320,97 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №240/16 про закупівлю товару через систему електронних закупівель від 12.07.2016, в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2017, порушено провадження у справі, а її розгляд призначено на 03.04.2017.

24.03.2017 позивач подав до суду клопотання в якому просив суд долучити до матеріалів справи належним чином засвідчену копію статуту позивача та довідку. Крім того, позивач просив суд розглядати справу за відсутності його представника.

Одночасно з цим, позивачем було подано до канцелярії суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми, що належать відповідачу та знаходяться на розрахунковому рахунку №26007050272226 в ПАТ КБ "ПриватБанк", МФО 305299.

31.03.2017 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якій вказав, що не погоджується з позовною заявою частково, а саме в частині визначення розміру інфляційних втрат. Позивач зазначає, що позивачем було невірно визначено розмір інфляційних втрат за період з листопада 2016 по лютий 2017, за розрахунком відповідача інфляційні втрати повинні розраховуватись за період з грудня 2016 по лютий 2017, а сума інфляційних, розрахованих за цей період, становить 1040,68 грн. Крім того, у своєму відзиві на позов відповідач просив суд про надання розстрочки виконання рішення суду на 3 місяці зі сплатою заборгованості рівними частинами.

Також, відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому позивач просив суд про зменшення розміру пені, нарахованої позивачем, на 50 %.

Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 03.04.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

12.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромшина" (постачальник - позивач) та Комунальним виробничим підприємством Кам'янської міської ради "Міськводоканал" було укладено договір №240/16 про закупівлю товару через систему електронних закупівель (а.с. 10-14).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується у 2016 році в порядку та на умовах, визначених договором поставити і передати у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити товари у наступному асортименті, кількості та за ціною: шини 11L-16SL10PRIM05 у кількості 2 шт., загальною вартістю 10600,00 грн.; шини 18,4-26 R-1 QH611 (pr12) TT (Forerunner) у кількості 2 шт., загальною вартістю 23746,00 грн. Разом загальна вартість товару складає 34346,00 грн.

У п. 3.2. договору встановлено, що ціни за одиницю товару, визначаються постачальником на момент постачання товару і вказуються у специфікаціях до договору, які після підписання сторонами є його невід'ємною частиною, але не повинні перевищувати розміру цін за одиницю товару, вказаних у п. 1.1. договору.

На виконання умов укладеного договору, позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв без заперечень товар загальною вартістю 34346,00 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи видаткова накладна №561 від 15.07.2016 (а.с. 15).

Розрахунки за цим договором проводяться покупцем на підставі рахунку-фактури постачальника, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника вказаний у цьому договорі (п. 4.1 договору).

Розрахунки за кожну поставлену партію товару згідно специфікації, здійснюється покупцем протягом 90 банківських днів з моменту отримання товару (п. 4.3. договору).

Відповідач отриманий товар за видатковою накладною №561 від 15.07.2016 не сплатив.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №67/01 від 30.01.2017, в якій просив відповідача сплатити заборгованість у розмірі 34346,00 грн. (а.с.16). Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, товар на суму 34346,00 грн. залишився неоплаченим відповідачем, що і є причиною виникнення цього спору.

Приймаючи рішення, господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковою накладною №561 від 15.07.2016 (а.с.15).

З огляду на умови п. 4.3. договору, строк оплати товару є таким, що настав.

Доказів повної оплати поставленого позивачем товару, матеріали справи не містять.

Відповідач проти наявності заборгованості у розмірі 34346,00 грн. не заперечував.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 34346,00 грн. підлягають задоволенню.

Також, на підставі ст. 625 ЦК України, за неналежне виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 23.11.2016 по 28.02.2017 у розмірі 273,52 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1320,97 грн. за період з листопада 2016 по січень 2017 включно.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

У п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року вказано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат (а.с.5), судом встановлено, що позивачем було невірно встановлено період нарахування інфляційних втрат (листопад 2016 - січень 2017). Враховуючи, що прострочення оплати товару починається з 28.11.2016, інфляційні втрати повинні нараховуватись починаючи з наступного місяця за місяцем прострочення, тобто з грудня 2016 по січень 2017.

За розрахунком суду, обґрунтованим розміром інфляційних втрат є 690,32 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних (а.с.5), судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 273,52 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 2552,97 грн. за період з 23.11.2016 по 28.02.2017. З цього приводу суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п. 7.3. договору, за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за поставлений товар, за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок пені (а.с.4), судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у сумі 2552,97 грн. є обґрунтованими.

Одночасно з цим суд приймає до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50 %.

У цьому клопотанні відповідач зазначає, що КВП Кам'янської міської ради "Міськводоканал" є стратегічно значущим підприємством в життєдіяльності міста Кам'янське, що полягає у забезпеченні потреб населення та інших споживачів послугами водопостачання та водовідведення задля збереження санітарних норм та вимог. Відповідач є єдиним виконавцем цих послуг на території м. Кам'янське. Обґрунтовуючи своє клопотання про зменшення розміру пені на 50% відповідач зазначає, що фактично єдиним прибутком відповідача є оплата споживачами послуг централізованого водопостачання та водовідведення. Станом на 01.12.2016 заборгованість споживачів становила 84 491 929,37 грн. В той же час, загальний розмір заборгованості споживачів перед відповідачем станом на 01.03.2017 складає 92 203 463,70 грн. Посилаючись на вищевказані обставини, відповідач просить суд про зменшення пені на 50%.

Згідно з частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При прийнятті судом рішення щодо зменшення розміру пені, судом враховано той факт, що позивачем не надано доказів того, що він зазнав будь-яких збитків в наслідок неналежного виконання відповідачем умов договору. З матеріалів справи вбачається, що відповідач заборгованість визнає.

На підставі вищевикладеного, господарський суд вважає за можливе на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, зменшити розмір пені на 50% від належної до стягнення суми, що буде становити суму пені - 1276,49 грн.

Крім того, від представника відповідача надійшло клопотання про розстрочку виконання рішення суду на 3 місяці зі сплатою боргу рівними частинами.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Клопотання відповідача щодо розстрочки виконання рішення мотивоване тяжким матеріальним становищем, відповідач зазначає, що негайне виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості у повному обсязі, може призвести до неможливості проведення сплати першочергових платежів - податків, зборів, заробітної плати, унеможливить належне утримання комунальних споруд, мереж, устаткування, що може призвести до катастроф, оскільки значна кількість об'єктів підприємства має підвищений рівень безпеки.

Згідно п. 7.1.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012, розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів").

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження тих обставин винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання відстрочки виконання рішення суду. Також судом враховано, що умовами п. 4.3 договору, відповідачу вже було надано відстрочення платежу у 3 місяці від дати поставки товару.

В обґрунтування заяви про розстрочку виконання рішення суду відповідач у справі послався на обставини, які є звичайними обставинами при веденні господарської діяльності відповідачем, яку він здійснює на свій ризик. Позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні своєї господарської діяльності. Розстрочка виконання рішення суду призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав, також й з врахуванням зменшення розміру пені на 50%.

Також, суд зазначає, що у випадку наявності підстав, що унеможливлюють виконання рішення суду відповідач не позбавлений права звернутись до суду з заявою про надання розстрочки/ відстрочки виконання рішення суду, в порядку ст. 121 ГПК України.

Щодо заяви представника позивача про забезпечення позову, суд приходить до наступних висновків.

Заява позивача обґрунтована тим, що відповідач знаходиться у скрутному фінансовому становищі, не бажає повертати борг, в зв'язку з чим у позивача є підстави вважати, що відповідач намагатиметься перевести кошти зі свого розрахункового рахунку, що зробить неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. (п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати її. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що позивач не надав жодних доказів в підтвердження своїх доводів, а також через відсутність доказів, щодо реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позову, суд не знаходить підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню пропорційно розміру задоволеним вимогам від суми, яка підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32, 33, 36, 43, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково .

Стягнути з Комунального виробничого підприємства Кам'янської міської ради "Міськводоканал" (51931, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Широка, 16, код 33855098) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромшина" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 102, код 39627979) 34346,00 грн. основного боргу, 1276,49 грн. пені, 273,52 грн. 3% річних, 690,32 грн. інфляційних втрат та суму судового збору у розмірі 1573,79 грн., про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.04.2017

Суддя ОСОБА_2