Рішення

від 30.03.2017 по справі 909/171/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2017 р. Справа № 909/171/17

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: приватного підприємства "Проектно-виробнича будівельна компанія "Будагропроект", вул. Сірка, 7,с. Тучапи, Снятинський район, Івано-Франківська область,78357

до відповідача: Снятинської районної державної адміністрації, площа Незалежності, 1,м. Снятин,78300

про стягнення 321980,00 грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 - представник, (довіреність №б/н від 31.01.17),

від відповідача: представник не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Проектно-виробнича будівельна компанія "Будагропроект" звернулося в суд із позовом до Снятинської районної державної адміністрації про стягнення 321980,00 грн., з яких 26078,00 грн. - 3% річних та 295902,00 грн. - інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.14 у справі №909/1484/13, яким встановлено факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов"язання відповідно до умов договору №45 від 27.12.10.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задоволити.

Відповідач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзиву на позов не подав, явки в судові засідання уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив; про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, ухвалою від 14.03.17 (вих.№2658 від 15.03.17), направленою відповідачу рекомендованою кореспонденцією та отриманою останнім 18.03.17, що підтверджено наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.

Станом на 30.03.17 клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов"язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ст. 4-5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" у ст. 13 встановлює, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. У цьому аспекті преюдиційність судових рішень для господарських судів установлено ст. 35 ГПК України.

Згідно вищезазначеної статті, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 10 постанови пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.07 №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.14 у справі №909/1484/13 задоволено позов приватного підприємства "Проектно-виробнича будівельна компанія "Будагропроект" до Снятинської районної державної адміністрації про стягнення 297389,00 грн.

Вищевказане рішення набрало законної сили 28.02.14.

Даним рішенням встановлено факт неналежного виконання зобов"язань Снятинською державною адміністрацією згідно договору №45 від 27.12.10 щодо оплати виконаних підрядних робіт.

Оскільки відповідачем станом на 03.02.17 вищевказане рішення не виконано, позивач, керуючись ст.625 ЦК України, просив стягнути з відповідача 26078,00 грн. - 3% річних та 295902,00 грн. - інфляційних втрат.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно з пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом статей 598-609 ЦК України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору за весь період невиконання грошового зобов'язання.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Керуючись ст.625 ЦК України, позивачем на суму непогашеного основного боргу нараховано відповідачу за період з 2014 року - 2016 рік 295902,00 грн. - інфляційних втрат та 26078,00 грн. - 3 % річних, за період з 01.03.14 по 31.01.17.

Судом, враховуючи дату набрання рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.14 по справі №909/1484/13, перевірено правильність нарахування інфляційних втрат, які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" менші за суму заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 295835,00 грн. В решті суми нарахованих інфляційних втрат відмовити.

Відповідно до ст. 55 ГПК України, судом перевірено правильність нарахування 3% річних, які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" перевищують суму 3% річних заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення 3% річних в межах заявлених позовних вимог.

За таких обставин, позов підлягає до часткового задоволення в сумі 321913,00 грн., з яких 26078,00 грн. - 3% річних за період з 01.03.14 по 31.01.17 та 295835,00 грн. - інфляційних нарахувань за період березень 2014 - грудень 2016 року.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, судові витрати понесені позивачем в зв"язку з розглядом справи, слід покласти на сторони пропорційно задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене, у відповідності до ст.ст. 121, 124 Конституції України, ст.ст. 598-609, 614, 625 ЦК України, керуючись ст.ст.33, 43, 49, 35, 55, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов приватного підприємства "Проектно-виробнича будівельна компанія "Будагропроект" до Снятинської районної державної адміністрації про стягнення 321980,00 грн. задовольнити частково.

Стягнути із Снятинської районної державної адміністрації, площа Незалежності, 1, м. Снятин, Снятинський район, Івано-Франківська область, 78300 (код 23805410) на користь приватного підприємства "Проектно-виробнича будівельна компанія "Будагропроект", вул. Сірка, 7, с. Тучапи, Снятинський район, Івано-Франківська область, 78357 (код 37113001) - 26078,00 (двадцять шість тисяч сімдесят вісім гривень) - 3% річних, 295835,00 (двісті дев"яносто п"ять тисяч вісімсот тридцять п"ять гривень) - інфляційних втрат, а також 4828,70 (чотири тисячі вісімсот двадцять вісім гривень сімдесят копійок) - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про стягнення 67,00 (шістдесяти семи гривень) інфляційних втрат - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.04.17

Суддя Максимів Т. В.