Рішення

від 03.04.2017 по справі 904/1235/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.04.17р. Справа № 904/1235/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромост-ЛС" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "М'ясна Традиція" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу пального № 01/09/16-2 від 01.09.2016 у загальному розмірі 6 499 грн. 47 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 03.04.2017)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 1/08 від 01.08.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромост-ЛС" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "М'ясна Традиція" (далі - відповідач) заборгованість за договором купівлі-продажу пального № 01/09/16-2 від 01.09.2016 у загальному розмірі 47 826 грн. 73 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 42 151 грн. 82 коп. - основний борг;

- 2 764 грн. 70 коп. - пеня;

- 2 910 грн. 21 коп. - 30 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу пального № 01/09/16-2 від 01.09.2016 в частині повної та своєчасної оплати переданого позивачем 31.10.2016 товару (електронних карток на пальне - газ вуглеводний скраплений "LPG Mustang") та, відповідно, наявністю боргу у сумі 42 151 грн. 82 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 9.1. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.10.2016 по 29.12.2016 в сумі 2 764 грн. 70 коп. Відповідно до пункту 9.3. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 30% річних за загальний період прострочення з 06.10.2016 по 29.12.2016 в сумі 2 910 грн. 21 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 22.02.2017.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 10868/17 від 21.02.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість подання у вказане судове засідання відзиву на позовну заяву, оскільки ним не було отримано позовну заяву.

Представник позивача у судове засідання 22.02.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребувані судом документи не надав.

У судове засідання 22.02.2017 представник відповідача також не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 22.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 13.03.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 14023/17 від 09.03.2017), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що основний боргу в сумі 42 151 грн. 82 коп. станом на 03.03.2017 погашений відповідачем у повному обсязі. Крім того, навіть на момент порушення провадження у даній справі заборгованість становила лише 9 154 грн. 32 коп. Відповідач також посилався на те, що між сторонами склалися такі правовідносини, за якими звітним був не тиждень, як було визначено договором, а календарний місяць. Отже, протягом місяця позивач передавав відповідачу пальне, а за підсумками кожного календарного місяця між сторонами складалася та підписувалася видаткова накладна та позивачем виставлявся рахунок на оплату. Так, відповідач наголошує на тому, що позивач неправомірно вказав датою рахунку за жовтень 2016 року - 01.10.2016, оскільки видаткова накладна за підсумками жовтня 2016 року була складена лише 31.10.2016, отже, визначення датою оплати переданого у жовтні 2016 року пального - 05.10.2016, є неправомірним та таким, що не відповідає умовам договору та фактичним обставинам справи. У зв'язку з викладеним, у відзиві на позовну заяву відповідача наголошує на неправомірності заявлених до стягнення пені та 30% річних, у зв'язку з неправильним визначенням позивачем періоду прострочення. Крім того, відповідач вказує на те, що взагалі не отримував рахунок на оплату переданого у жовтні 2016 року пального на суму 42 151 грн. 82 коп., а оплату здійснив після досягнутої 17.01.2017 між керівниками підприємств домовленості та на підставі видаткової накладної від 31.10.2016. Також відповідач зазначає, що пункт 7.1. договору не містить умов щодо початку строку нарахування пені.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 14024/17 від 09.03.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість явки у судове засідання його представника, у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 14717/17 від 13.03.2017), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази.

У судове засідання 13.03.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 13.03.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 13.03.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 03.04.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки сторін до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 18801/17 від 31.03.2017), в яких він підтвердив доводи відповідача щодо розміру заборгованості станом на момент порушення провадження у даній справі, а саме: 9 154 грн. 32 коп. Також, позивач у письмових поясненнях наголошував на правомірності визначеного ним періоду прострочення, оскільки рахунок на суму 42 151 грн. 82 коп. вважається врученим відповідачу - 07.10.2016 у відповідності до умов пункту 7.1. договору, отже, прострочення виникло 12.10.2017, у зв'язку з чим, позивач навів у поясненнях уточнений розрахунок пені та 30% річних.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 18802/17 від 31.03.2017), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази.

Від позивача надійшла позовна заява (нова редакція) (вх.суду 18863/17 від 03.04.2017), в якій він просив суд стягнути заборгованість за договором купівлі-продажу пального № 01/09/16-2 від 01.09.2016 у загальному розмірі 6 499 грн. 47 коп., яка складається з наступних сум:

- 3 138 грн. 87 коп. - пеня;

- 3 360 грн. 60 коп. - 30 % річних.

Так, відповідно до пункту 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як : подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву позивача, судом визначено, що позивачем, фактично, збільшено заявлені до стягнення пеню та 30% річних, у зв'язку із здійсненням їх розрахунку за більш тривалий період, а також виключені із позовних вимог вимоги про стягнення основного боргу, у зв'язку з його повним погашенням відповідачем. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

В той же час, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 6 499 грн. 47 коп., виходячи з якої й вирішується спір .

Від позивача надійшла заява (вх.суду 18864/17 від 03.04.2017), в якій він просив суд розглянути справу без участі його представника, у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі, а також задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

У судове засідання 03.04.2017 з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 03.04.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про розгляд справи без участі його представник за наявними у справі доказами, яке було задоволено судом.

У судовому засіданні 03.04.2017 представник відповідача виклав зміст відзиву на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у вказаному відзиві.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представником відповідача у судовому засіданні 03.04.2017 наголошено на тому, що ним долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромост-ЛС" (далі по тексту - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "М'ясна Традиція" (далі по тексту - покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу пального № 01/09/16-2 (далі по тексту - договір, а.с.14-18), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати певну кількість товару у власність покупця в асортименті, кількості і за цінами, визначеними в договорі, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму на умовах договору (пункт 2.1. договору).

У пункті 11.1. договору сторони узгодили, що договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами та є чинним до 01.09.2017.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм параграфу 1 глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 2.2. договору сторони визначили, що передача (відпуск) пального продавцем та його приймання (заправка) покупцем здійснюються партіями відповідно до обраного покупцем згідно з умовами договору способу отримання товару за бланками-дозволу або за електронними картками (далі по тексту - ЕК). Передача та приймання пального здійснюється при пред'явленні покупцем, або уповноваженим ним держателем електронної картки або карток, або Бланку-дозволу на автозаправних станціях, що входять у систему безготівкових розрахунків, список яких повідомляється продавцем.

До договору сторонами було підписано акт приймання-передачі смарт-карток № 39 від 21.09.2016 (а.с.20).

Згідно з приписами частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

У розділі 3 договору сторони визначали умови щодо ціни товару, а саме:

- ціна на товар є договірною, встановлюється в національній валюті України за 1 літр, включає податок на додану вартість і визначається наступним чином: для товару, що продається покупцю за бланками-дозволу виходячи з поточної ціни продавця на момент оформлення видаткової накладної; для товару, що продається покупцю за ЕК ціна формується на момент відпуску покупцю пального по ЕК і дорівнює поточній роздрібній ціні товару на АЗС на відповідну марку палива, на якому проводиться відпуск товару. Ціни на види та марки товару установлюються та привселюдно оголошуються на ціновому табло АЗС (пункт 3.1. договору);

- ціна, асортимент та загальна вартість товару зазначається у рахунках, що надаються продавцем покупцю, а також відображаються у видаткових накладних на товар (видаткові накладні) (пункт 3.2. договору);

- ціна товару під час дії договору є змінною та нетвердою: збільшується або зменшується у зв'язку з загальним подорожчанням/здешевленням товару на ринку палива (пункт 3.3. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пунктів 2.3., 4.1. та 4.4. договору:

- право власності на певну кількість пального і ризик його випадкової загибелі переходить до покупця в момент передачі пального. Момент передачі пального підтверджується видатковими документами; чеками терміналів, що формуються безпосередньо в момент фактичного отримання пального з АЗС; Бланками-дозволами, що передані на АЗС при одержанні палива; у випадку відсутності вище перелічених документів - Операційним звітом електронної системи обробки та обліку даних про здійснення операцій із використанням ЕК та розрахунків за такими операціями (пункт 2.3. договору);

- приймання товару по кількості і якості проводиться покупцем в особі держателя ЕК при одержанні товару на АЗС (пункт 4.1. договору);

- товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем до кількості на підставі показника індикаційного табло паливного стовпчика у момент заправлення та даним чека торгівельного терміналу, видаваного держателю ЕК. Держатель ЕК зобов'язаний перевірити правильність оформлення проведеної операції (пункт 4.4. договору).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору протягом жовтня 2016 року передав відповідачу товар , а саме: за електронними картками на пальне - газ вуглеводний скраплений "LPG Mustang" на загальну суму 42 151 грн. 82 коп. , що підтверджується видатковою накладною № РН-0001200 від 31.10.2016 (а.с.23).

Факт отримання товару на суму 42 151 грн. 82 коп. за вказаною накладною визнається як позивачем так і відповідачем.

При цьому, товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень.

Також, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам передачі товару, в порядку, передбаченому пунктами 4.7. та 4.8. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

З огляду на зазначене, прийняття відповідачем товару на суму 42 151 грн. 82 коп. породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у розділі 7 договору сторони погодили умови щодо розрахунків за договором, а саме:

- розрахунки за договором відбуваються наступним чином:

а) рахунок за частину звітного (розрахункового) періоду продавець направляє, а покупець отримує щотижня, кожного вівторка, за допомогою факсу або електронною поштою. У разі не отримання покупцем щотижневого рахунку у порядку, передбаченому цим пунктом, покупець зобов'язаний письмово звернутися до продавця з повідомленням про це, та вимогою про надання щотижневого рахунку, в строк до закінчення тижня, в якому покупець його (рахунку) не отримав. Звернення покупця має відбутися відповідно до 7-го, 14-го, 21-го та 28-го числа поточного місяця, в залежності від того, в якій частині розрахункового періоду покупець не отримав рахунок;

б) сторони дійшли згоди, що за відсутності письмового звернення покупця з приводу не отримання щотижневого рахунку, за частину звітного періоду вважається відповідно 7-ме, 14-те, 21-ше та 28-ме число поточного місяця;

в) у разі якщо покупець не виконує вимоги підпункту а) пункту 7.1. договору, стосовно письмового звернення до продавця, то він (покупець) позбавляється права, у разі несвоєчасної сплати, або неповної сплати, посилатися на неотримання ним рахунку продавця. Не отримання рахунку не є підставою для несплати за поставлений товар;

г) покупець зобов'язаний здійснити розрахунки за поставлений протягом частини звітного (розрахункового) періоду товар, протягом двох робочих днів, від дати отримання щотижневого рахунку згідно з умовами підпункту б) пункту 7.1. договору;

д) видаткова накладна в цілому за звітний (розрахунковий) період виписуються в останній день звітного (розрахункового) періоду. Покупець отримує видаткову накладну від продавця за допомогою факсимільного зв'язку або врученням на руки представникові покупця (про що робиться відповідний запис в книзі реєстрації вихідної документації) або поштовим відправленням (пункт 7.1. договору);

- якщо протягом 10 календарних днів з моменту вручення представникові покупця, або направлення поштового відправлення документів, що зазначені в підпункті д) пункту 7.1. договору продавцеві документи не повернуті, підписані з боку покупця, й продавцем не отримана мотивована відмова від їхнього підписання, видаткова накладна, вважається підписаною та повністю прийнятою покупцем, а розмір заборгованості покупця підтвердженим. Продавець має право підписати видаткову накладну в односторонньому порядку, а в графі де має бути розміщений особистий підпис повноважного представника покупця та його печатка (у разі використання печатки) покупець вказує фразу "від підпису відмовився". Таким чином оформлений документ є належним доказом настання наступних юридичних фактів, у зв'язку з якими у покупця настає обов'язок сплатити за поставлений товар: факт поставки товару продавцем покупцеві у повному обсязі, у вказаному у накладній кількості та асортименті, без зауважень щодо кількості та якості поставленого товару; факт виникнення у покупця обов'язку сплатити за поставлений товар у розмірі вказаному в накладній (пункт 7.2. договору).

Крім того, додатковою угодою № 1 від 30.09.2016 сторони доповнили пункт 6.3. договору реченням наступного змісту: "Продавець може передавати ЕК у власність покупцю, а останній зобов'язаний сплатити їх вартість, вказану в видаткових накладних." (а.с.19).

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що між сторонами склалися такі правовідносини, за якими звітним був не тиждень, як було визначено договором, а календарний місяць. Отже, протягом місяця позивач передавав відповідачу пальне, а за підсумками кожного календарного місяця між сторонами складалася та підписувалася видаткова накладна та позивачем виставлявся рахунок на оплату. Так, відповідач наголошував на тому, що позивач неправомірно вказав датою рахунку за жовтень 2016 року - 01.10.2016, оскільки видаткова накладна за підсумками жовтня 2016 року була складена лише 31.10.2016, отже, визначення датою оплати переданого у жовтні 2016 року пального - 05.10.2016, є неправомірним та таким, що не відповідає умовам договору та фактичним обставинам справи.

Здійснивши системний аналіз матеріалів справи, умов договору купівлі-продажу пального № 01/09/16-2 від 01.09.2016 у його системному зв'язку з наявними у справі доказами, суд приходить до висновку, що в спірний період між сторонами існували відносини зі звітним періодом не тиждень, як було визначено у пункті 7.1. договору, а календарний місяць. Вказане також підтверджується наявними у справі видатковими накладними від 30.09.2016. При цьому, фактично, у позивача відсутня можливість виставити рахунок на оплату 7-го, 14-го, 21-го та 28-го числа поточного місяця, оскільки видаткова накладна складалася сторонами лише наприкінці місяці, а враховуючи, що ціна у відповідності до умов пункту 3.3. договору є змінною та нетвердою - збільшується або зменшується у зв'язку з загальним подорожчанням/здешевленням товару на ринку палива, то визначити вартість поставленого товару (навіть у випадку чітко запланованого обсягу на календарний місяць) можливо лише за наслідками фактичного передання товару, а отже, наприкінці місяця.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З цього приводу в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" в пункті 1.7. зазначено: "Якщо в договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання ; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього ; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару , якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України".

Враховуючи викладене, загальні положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Отже, суд приходить до висновку, що товар, поставлений відповідно до видаткової накладної № РН-0001200 від 31.10.2016 на суму 42 151 грн. 82 коп., мав бути оплачений 31.10.2016.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідач вказаний товар оплатив наступним чином :

- 18.01.2017 в сумі 11 293 грн. 50 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 9286 від 18.01.2017 (а.с.56);

- 19.01.2017 в сумі 10 704 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 9292 від 19.01.2017 (а.с.57);

- 24.01.2017 в сумі 4 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 9344 від 24.01.2017 (а.с.58);

- 26.01.2017 в сумі 7 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 9365 від 26.01.2017 (а.с.59);

- 10.02.2017 в сумі 2 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 9546 від 10.02.2017 (а.с.60);

- 17.02.2017 в сумі 2 800 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 9627 від 17.02.2017 (а.с.61);

- 03.03.2017 в сумі 4 354 грн. 32 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1316 від 03.03.2017 (а.с.62).

Отже, отриманий відповідно до видаткової накладної № РН-0001200 від 31.10.2016 на суму 42 151 грн. 82 коп. товар відповідачем був оплачений із порушенням строку, визначеного частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, що є підставою для нарахування пені та 30% річних за період прострочення оплати. Вказані суми позивач і просить стягнути з відповідача, що є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 9.1. договору сторони погодили, що в разі несвоєчасної сплати або несплати вартості товару, у відповідно до умов договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період часу, за який нараховується пеня від несвоєчасно сплаченої або несплаченої суми - вартості товару, що зазначена у відповідних рахунках та видаткових накладних, або від суми, що встановлюється на підставі квитанцій терміналів та чеків АЗС, що формуються безпосередньо в момент фактичного отримання товару з АЗС, або вказані в операційному звіті (вираховані на підставі операційного звіту), за кожний день такої несвоєчасної сплати або несплати по дату виконання грошових обов'язків (згідно з пунктом 7.8. договору) включно. Пеня нараховується від дати наступної після закінчення строку, протягом якого покупець мав сплатити за поставлений товар (підпункт д) пункту 7.1. договору) по дату повного погашення заборгованості .

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача в частині того, що пункт 7.1. договору не містить умов щодо початку строку нарахування пені, оскільки вказаний довід викликаний невірним тлумаченням відповідачем змісту пункту 9.1. договору, а також норм законодавства щодо застосування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання.

Так, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 9.1. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.10.2016 по 17.01.2017 в сумі 3 138 грн. 87 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, що наведений в заяві про зменшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що у вказаному розрахунку позивачем невірно визначено період прострочення, оскільки судом було визначено іншу дату оплати за спірною видатковою накладною, а саме: 31.10.2016.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаним періодом, судом визначено, що пеня за період прострочення з 01.11.2016 по 17.01.2017 складає 2 516 грн. 79 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 516 грн. 79 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

Так, у пункті 9.3. договору сторони визначили, що у разі несвоєчасної сплати або несплати вартості товару, у відповідності до умов договору покупець зобов'язаний сплатити 30% річних від суми заборгованості, починаючи від дати виникнення заборгованості по дату її погашення включно з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 7.8. договору.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар, позивач нарахував та просив суд стягнути 30% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 12.10.2016 по 18.01.2017 в сумі 3 360 грн. 60 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 30% річних, що наведений в заяві про зменшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що у вказаному розрахунку позивачем невірно визначено період прострочення, оскільки судом було визначено іншу дату оплати за спірною видатковою накладною, а саме: 31.10.2016.

Отже, розрахунок 30% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 30% річних за вказаним періодом, судом визначено, що 30% річних за період прострочення з 01.11.2016 по 18.01.2017 складає 2 731 грн. 21 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення 30% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 2 731 грн. 21 коп.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "М'ясна Традиція" (49000, м. Дніпро, вулиця Робоча, будинок 23-В, кімната 209; ідентифікаційний код 38753898) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромост-ЛС" (49005, м. Дніпро, вулиця Запорізьке шосе, будинок 38, приміщення 9; ідентифікаційний код 34513865) - 2 516 грн. 79 коп. - пені, 2 731 грн. 21 коп. - 30% річних, 1 291 грн. 92 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2