Рішення

від 29.03.2017 по справі 910/2626/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2017Справа №910/2626/17

За позовомГромадської організації "Інститут практичної філософії" до Державного підприємства "Укртранснафтопродукт " простягнення 165 000,00 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Здоренко В.Є. - представник за довіреністю № 15 від 15.02.17 від відповідача не з'явився

У судовому засіданні 29.03.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

Громадська організація "Інститут практичної філософії" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Укртранснафтопродукт" про стягнення 165 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору № 08-12/15 про надання послуг зі здавання в оренду власної нерухомості від 08.12.2015 не виконав свої зобов'язання щодо вчасної сплати орендних платежів за вересень-листопад 2016 року, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 165 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 порушено провадження у справі № 910/2626/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 29.03.2017.

У судове засідання, призначене на 29.03.2017, з'явився представник позивача, який надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, витребуваних судом документів не надав, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

13.03.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло клопотання Державного підприємства "Укртранснафтопродукт" про направлення копії позовної заяви разом з додатками на їх адресу, оскільки відповідачем станом на 06.03.2017 зазначені документи не отримувались.

Дослідивши подане клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на те, що при порушенні провадження у справі № 910/2626/17 та прийнятті позовної заяви до розгляду, судом було встановлено, що 17.02.2017 позовна заява разом із додатками була надіслана на адресу відповідача - Державного підприємства "Укртранснафтопродукт" (04070, м. Київ, вул. Фролівська, 1/6), про що свідчать наявні в матеріалах справи опис вкладення № 0103034362576 від 17.02.2017 та фіскальний чек від 17.02.2017. Крім того, суд звертає увагу відповідача, що відповідно до ст. 22 ГПК України сторони не позбавлені можливості ознайомлюватись з матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України , якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК , з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК ), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України , ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що представник відповідача в судове засідання не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

08 грудня 2015 року між Громадською організацією "Інститут практичної філософії" (далі - позивач, орендодавець) та Державним підприємством "Укртранснафтопродукт" (надалі- відповідач,орендар) було укладено договір № 08-12/15 про надання послуг зі здавання в оренду власної нерухомості, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався надати послуги зі здавання в оренду власного нерухомого майна та передати орендареві, а орендар зобов'язався прийняти у строкове платне користування нежитлове приміщення (надалі - приміщення), визначені у цьому договорі, а також зобов'язався сплачувати орендодавцеві орендну плату (п. 1.1. договору).

Згідно умов договору приміщення, що орендуються, знаходяться в нежитловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Фролівська, 1/6, загальною площею 185,9 кв.м. (п.п. 1.1.1., 1.1.2., 1.1.3. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору орендодавець 31 грудня 2015 року передає приміщення орендареві, а орендар приймає у користування приміщення. Передача-приймання приміщення оформлюється відповідним актом, який підписується сторонами та скріплюється печатками сторін (у разі наявності). В акті сторони зазначають технічний стан, якісні властивості приміщення, недоліки та інше. З моменту отримання орендарем приміщення починається обчислення строку оренди за цим договором.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.01.2016 за актом приймання-передачі приміщення до договору № 08-12/15 від 08.12.2015 орендодавець передав, а орендар прийняв у користування приміщення у нежитловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Фролівська, 1/6, загальною площею - 185,9 кв.м.

Крім того, 01.01.2016 між сторонами було також підписано акт приймання-передачі майна, що перебуває у приміщенні, яке передане орендарю відповідно до вказаного вище акту приймання-передачі приміщення.

Згідно з п. 3.4. договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Розмір щомісячної орендної плати складає: 55 000 (п'ятдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. без ПДВ (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору орендна плата сплачується орендарем не пізніше 5 (п'ятого) числа кожного наступного місяця на розрахунковий рахунок орендодавця.

Пунктом 4.4. договору сторони передбачили, що зобов'язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку у розмірі 110 000 грн.00 коп., що є сплатою за перший і останній місяць оренди приміщення.

У разі повернення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення орендодавцеві орендованого приміщення за Актом прийому-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплати заборгованості за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи передбачені договором штрафні санкції (п. 4.6. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору строк оренди приміщення встановлено до 31 грудня 2016 року. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця до закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які передбачені договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору № 08-12/15 від 08.12.2015 не виконав належним чином зобов'язання щодо оплати орендних платежів за вересень-листопад 2016 року, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 165 000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями щодо сплати заборгованості за договором № 08-12/15 від 08.12.2015, однак вимоги позивача були залишені відповідачем без задоволення, заборгованість по орендній платі не сплачена.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України , договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч. 7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач на виконання умов договору № 08-12/15 від 08.12.2015 передав, а відповідач прийняв приміщення та майно позивача, що підтверджується актами прийому-передачі приміщення та майна від 01.01.2016, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

В свою чергу, відповідач в порушення умов договору не виконав належним чином своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати орендних платежів за вересень-листопад 2016 року, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 165 000,00 грн., що підтверджується підписаним між сторонами Актом звіряння взаємних розрахунків за 2016 рік, копія якого міститься в матеріалах справи.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням вимог ст. 530 ЦК України та п. 4.2. договору строк виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати орендних платежів за договором № 08-12/15 настав.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання своїх зобов'язань щодо сплати орендних платежів за договором № 08-12/15 від 08.12.2015, не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 165 000,00 грн. є обґрунтованими, належним чином доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається при задоволенні позову на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Укртранснафтопродукт" (04070, м. Київ, вул. Фролівська, буд. 1/6, ідентифікаційний код 34355770) на користь Громадської організації "Інститут практичної філософії" (04070, м. Київ, вул. Фролівська, буд. 1/6, ідентифікаційний код 26548801) заборгованість у розмірі 165 000 (сто шістдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 475 (дві тисячі чотириста сімдесят п'ять) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.04.2017

Суддя Пукшин Л.Г.