Рішення

від 30.03.2017 по справі 906/198/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "30" березня 2017 р. Справа № 906/198/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання: Антонюк Н.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - дов. від 02.03.2017;

ОСОБА_2 - дов. від 02.03.2017;

від відповідача: ОСОБА_3 - дов.№01-27/17 від 16.02.2017.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс"

до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

про стягнення 964,89грн

В судовому засіданні 28.03.2017, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 30.03.2017.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 21000,09грн, з яких: 20035,20грн - основного боргу, 194,32грн - інфляційних нарахувань, 770,57грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару у встановлений ст.692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строк.

Представники позивача 28.03.2017 через діловодну службу суду подали заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій повідомляють, що відповідач після порушення провадження у справі, 14.03.2017 сплатив суму основного боргу у розмірі 20035,20грн, у зв'язку з чим позивач просять стягнути з відповідача 964,89грн, з яких: 770,57грн - інфляційних нарахувань, 194,32грн - 3% річних.

В судовому засіданні 28.03.2017 оголошувалась перерва до 30.03.2017 для надання можливості сторонам ознайомитись з поданими документами та подати відповідні пояснення.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог або зменшити розмір позовних вимог, а також до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення (п.3.10 №18 постанови пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Враховуючи викладене, суд прийняв до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог від 28.03.2017. Отже, спір у даній справі вирішується в межах прийнятої заяви про зменшення розміру позовних вимог, тобто про стягнення з відповідача на користь позивача 964,89грн, з яких: 770,57грн - інфляційних нарахувань, 194,32грн - 3% річних.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги з урахуванням заяви від 28.03.2017 про зменшення розміру позовних вимог, з підстав, викладених у позовній заяві та поданих додаткових поясненнях від 30.03.2017.

Представник відповідача просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вих.№01-11/1059 від 23.03.2017 та поданих додаткових поясненнях від 30.03.2017.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі видаткової накладної Приватне підприємство "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" (позивач) передало Державному підприємству "Житомирський бронетанковий завод" (відповідач) товар (ключі ріжкові, гайкові) на загальну суму 20035,20 грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною №743 від 21.10.2016 (а.с.11), а також довіреністю №1294 від 20.10.2016 на отримання цінностей (а.с.12).

18.01.2017 позивач звернувся з листом №18/01-1 до відповідача щодо узгодження питання заборгованості шляхом повернення коштів (а.с.13).

27.01.2017 позивач звернувся з вимогою №1138/01 про сплату боргу до відповідача (а.с.14). Вказана вимога отримана відповідачем 02.02.3017 (а.с. 16).

Відповідач своє зобов'язання по оплаті вартості переданого товару не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідною позовною вимогою про стягнення з відповідача 21000,09грн, з яких: 20035,20грн - основного боргу, 194,32грн - інфляційних нарахувань, 770,57грн - 3% річних.

13.03.2017 згідно платіжного доручення №7549 відповідач перерахував позивачу 20035,20грн основного боргу (а.с.43).

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та і н ш і п р а в о ч и н и.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.2 ст.202 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У частині 2 цієї статті закріплено правило про те, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Слід зазначити, що для договорів купівлі-продажу, які повністю можуть бути виконані сторонами у момент їх вчинення, закон не вимагає обов'язкової письмової форми.

Судом встановлено, що сторонами вчинено договір купівлі-продажу в усній формі, що підтверджується матеріалами справи, а саме: видатковою накладною №743 від 21.10.2016 (а.с.11), а також довіреністю №1294 від 20.10.2016 на отримання цінностей (а.с.12).

Вчинені сторонами договірні відносини з купівлі-продажу в усній формі підпадають під правове регулювання норм статей глави 54 ЦК України.

Зобов'язання за цим договорами мають двосторонній характер, тобто покладають як на позивача, так і на відповідача певні обов'язки, при цьому в зобов'язаннях за договором кожна із сторін одночасно є боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку (ч.1 ст.538 ЦК України).

Тому, за загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, не допускається, крім випадків, передбачених законом або самим договором (ст.193 ГК України, ст.525 ЦК України).

Належне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особою.

Як суд зазначав вище, між сторонами існували договірні відносини купівлі-продажу в усній формі.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилом ч.1 ст.692 ЦК України п о к у п е ц ь з о б о в ' я з а н и й о п л а т и т и т о в а р п і с л я й о г о п р и й н я т т я або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Водночас, наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч.1 ст.692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч.2 ст.530 ЦК України.

При цьому, варто зазначити, що відповідно до ст.33 ГПК України предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Правило належності доказів, закріплене ст.34 ГПК України, передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, для вирішення питання про виникнення у покупця обов'язку з оплати вартості товару мають значення належні та допустимі докази - передбачені законом документи, якими підтверджується сам факт здійснення господарської операції. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.

Відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктів 2.2, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну №88 від 24.05.1995, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

Як встановлено судом, видаткова накладна №743 від 21.10.2016 (а.с.11) містить всі необхідні реквізити, визначені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, а тому є первинним документом, який в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України є належним доказом того, що господарська операція з передачі товару від позивача до відповідача відбулась.

При цьому, слід зазначити, що підписання покупцем (відповідачем) видаткової накладної та наявність відтиску печатки товариства фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар після його приймання або приймання товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (у відповідності до вимог ст.692 ЦК України, ст.ст.1,9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 29.04.2013 №01-06/767/2013).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також положення ст.253 ЦК України, обов`язок сплати за поставлений позивачем товар у відповідача виник на другий день після його отримання.

У статті ст.629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проте, відповідач грошове зобов'язання з оплати вартості придбаного товару на суму 20035,20 грн виконав лише 13.03.2017, після порушення провадження у справі, що підтверджується відповідним платіжним дорученням №7549 (а.с.43).

Відповідно позивачем 28.03.2017 подано про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача 964,89грн, з яких: 770,57грн - інфляційних нарахувань за період з листопада 2016 року по січень 2017 року , 194,32грн - 3% річних за період з 01.11.2016 по 27.02.2017.

Відповідно д ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки позивача сум інфляційних втрат і 3% річних, суд вважає їх правильними та такими, що здійснені згідно вимог чинного законодавства.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 28.03.2017, про стягнення з відповідача 964,89грн, з яких: 770,57грн - інфляційних нарахувань, 194,32грн - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи та підлягають задоволенню.

Доводи, викладені відповідачем у письмовому відзиві на позов та поясненнях, спростовуються наявними у матеріалах справи документами та приписами чинного законодавства України, яке регулює спірні правовідносини.

Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, Житомирський район, смт.Новогуйвинське, вул. Дружби Народів, 1, ідентифікаційний код 07620094) на користь Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" (10001, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 31739051):

- 194,32грн - 3% річних;

- 770,57грн - інфляційних нарахувань;

- 1600,00грн - витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 04.04.17

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу;

2 - відповідачу (рек.з пов.)