Рішення

від 28.03.2017 по справі 917/210/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2017 р. Справа №917/210/17

За позовом Приватного підприємства "Водолій", вул.Леніна,79, Шаргородський район, Вінницька область, 23536

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛ-ПЛЮС", вул. Некрасова, 53, м. Кременчук, 39628

про стягнення 139284,68 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Суть спору: розглядається позовна заява про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки товару нафтопродуктів № ОП 1-03 від 02.03.2017 р. в розмірі 139 284,68 грн., з яких: 110 936 грн. - основна заборгованість; 18 615,98 грн. - пеня; 7 835,70 грн. - інфляційні втрати та 1 897 грн. - 3 % річних.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в засідання суду не з'явився. Ухвали суду від 15.02.2017 р. та від 02.03.2017р. направлені за адресою зазначеною в позові та на веб-сайті з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,повернулися до суду "організації немає".

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд вважає, що ним вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача у справі про дату, час та місце розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989 р.).

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України).

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, відсутність клопотання щодо продовження строку вирішення спору, суд не оцінює неявку представника відповідача у судове засідання як підставу для подальшого відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив :

між Товариством з обмеженою відповідальністю ОІЛ-ПЛЮС (далі - ТОВ ОІЛ-ПЛЮС ) та Приватним підприємством Водолій (далі - ПП Водолій ) 02 березня 2016 року було укладено Договір № ОП 1 -03 поставки товару нафтопродуктів (далі - Договір).

У відповідності до пунктів 1.1. та 1.2. Договору, Продавець (ТОВ ОІЛ-ПЛЮС ) зобов'язується передати у власність Покупця ( ПП Водолій ), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому Товар , відповідно до умов цього Договору та додатків до нього. Номенклатура, кількість, ціна Товару узгоджується та визначаються Сторонами в видаткових накладних, що є невід'ємними додатками до цього Договору (п.1.2).

Умови поставки Товару передбачені пунктом 3.1 Договору, відповідно до якого Товар поставляється Покупцеві окремими партіями у кількості та асортименті згідно з поданою ним заявкою в усній або письмовій формі.

Відповідно до пункту 3.2 Договору, Покупець надає Продавцю письмову заявку, в якій визначається найменування, кількість Товару, спосіб і місце доставки Товару. У разі вивезення Товару транспортними засобами Покупця, в заявці також вказується графік та порядок подачі транспортних засобів в межах строку поставки.

Продавець на підставі поданої Покупцем заявки оформляє рахунок-фактуру за ціною на Товар на день його виставлення та пред'являє цей рахунок-фактуру на оплату Покупцю. При цьому заявка Покупця вважається як оферта в межах цього договору, а виставлений Продавцем рахунок-фактура як акцепт (п.3.3).

На виконання умов Договору Позивач подав заявку із визначеною кількістю та найменуванням Товару, а Відповідач в свою чергу 12.07.2016 пред'явив Позивачу рахунок - фактуру № СФ-ОООООП на загальну суму 110 936 грн. ( у тому числі ПДВ), із строком сплати до 16.07.2016.

12.07.2016 та 14.07.2016 ПП Водолій на розрахунковий рахунок ТОВ ОІЛ-ПЛЮС було здійснено оплату за Товар (нафтопродукти - бензин ) шляхом перерахування коштів у сумі 50 000 грн. та 60 936 грн., про що свідчить виписка банківського звіту по операціях по рахунку ПП Водолій в період з 11.07.2016 по 17.07.2016. (а.с.16)

Відповідно до пункту 4.3. Договору, Покупець зобов'язується здійснити оплату за Товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця на підставі виставленого Продавцем рахунку не пізніше наступного банківського дня з дати виставлення рахунку, або оплачує вартість поставленого Товару в терміни, погоджені Сторонами в додаткових угодах, згідно п. 3.5 даного Договору.

Відповідач в свою чергу не виконав покладених на нього зобов'язань відповідно до умов Договору щодо поставки Товару.

Зокрема Пунктом 3.4 Договору визначено, що поставка здійснюється Продавцем протягом 2 робочих днів з моменту подачі Покупцем відповідної заявки.

Відповідач покладених на нього зобов'язань відповідно до умов Договору щодо поставки Товару не виконав.

25 серпня 2016р. ПП Водолій на адресу ТОВ ОІЛ-ПЛЮС надіслано претензію за №73, в якій виставлялась вимога щодо необхідності виконання зобов'язання з поставки паливно-мастильних матеріалів (бензину автомобільного А-92 та А-95) і повернення оплати в розмірі 110 936 грн. та штрафних санкцій відповідно до умов Договору.

Претензія 29.07.2016 була отримана Відповідачем, про що свідчить повідомлення про вручення поштового рекомендованого листа, однак залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення ПП Водолій до суду про стягнення з ТОВ ОІЛ-ПЛЮС 110 936,00 грн.

Крім того, на підставі п.5.2 Договору та ст.625 ЦК України, Позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 18 615,98 грн., інфляційні втрати - 7 835,70 грн. та 3% річних в розмірі 1897,00 грн.

При вирішенні спору суд виходить з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Відповідачем не спростовані обставини, на які посилається позивач, доказів сплати заборгованості не наданою.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 110 936,00 грн. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Відповідно до п. 5.2 Договору, у випадку порушення строків поставки товару Продавець оплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленої (не вчасно поставленої) партії Товару за кожен день прострочення поставки Товару і, на вимогу Покупця, провадить повернення авансового платежу.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку пеню нараховано за період з 15.07.2016р. по 08.02.2017р., що порушує вимоги ст. 232 ГК України.

Судом перевірено методику розрахунку пені з використанням калькулятора ІПС "Ліга". За результатами проведеного перерахунку, з використанням калькулятора ІПС "Ліга", суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 16 613,12 грн. пені, в іншій частині стягнення пені - відмовляє.

Відповідно до ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

На підставі вищевикладеного, позивачем нараховано відповідачу до стягнення за період з 15.07.2016р. по 08.02.2017р. 3% річних в розмірі 1897,00 грн. та 550,63 грн. інфляційних втрат.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних, суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню в межах заявлених сум. Правильність розрахунку перевірено судом.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об"єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛ-ПЛЮС" (вул. Некрасова, 53, м. Кременчук, 39628, код ЄДРПОУ 31913739) на користь Приватного підприємства "Водолій" (вул.Леніна,79, Шаргородський район, Вінницька область, 23536, код ЄДРПОУ 30355390) заборгованість у розмірі 137281,82 грн. та витрати на сплату судового збору в розмірі 2059,22 грн.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03.04.2017 року

Суддя Гетя Н.Г.