Рішення

від 31.03.2017 по справі 695/2127/15-ц

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/2127/15-ц

номер провадження 2/695/23/17

31 березня 2017 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Середи Л.В.

при секретарі - Оніщенко Н.В.

за участю прокурора - Іванової О.О. та

представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Золотоноша цивільну справу за позовом керівника Золотоніської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в якості позивача, до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Черкаській області, ОСОБА_3, державного реєстратора Золотоніської районної державної адміністрації про визнання недійсним правових актів органу державної влади, визнання недійсним правочину та повернення об'єкту оренди, -

В С Т А Н О В И В :

Керівник Золотоніської місцевої прокуратери звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_3, державного реєстратора Золотоніської районної державної адміністрації про визнання недійсним правових актів органу державної влади, визнання недійсним правочину та повернення об'єкту оренди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що наказом ОСОБА_2 управління Держземагенства у Черкаській області від 04.03.2014 № ЧК/7121583500:12:001/00002448 ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, які розташовані в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.

У подальшому 05.06.2014 наказом ОСОБА_2 управління Держземагентства у Черкаській області № 23-1447/14-14-СГ було затверджено розроблений на замовлення ОСОБА_3 проект землеустрою та згідно з договором оренди землі від 05.06.2014 року земельна ділянка, площею 4,5488 га, кадастровий №7121583500:12:001:0512, що знаходиться в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, передана їй в оренду терміном на 21 рік, тобто до 05.06.2035 року.

На думку позивача при прийнятті вказаних наказів ОСОБА_2 управлінням Держземагенства у Черкаській області допущено порушення вимог діючого законодавства, а тому є всі підстави для визнання вказаних наказів та укладеного на підставі них договору оренди землі недійсними.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказаними вище наказами та договором оренди землі відповідачі допустили незаконну зміну виду використання спірної земельної ділянки. Так зі змісту оскаржуваного договору оренди землі та довідок форми - 6 ЗЕМ, орендована ОСОБА_3 земельна ділянка відноситься до пасовищ, тобто призначена для випасання худоби. Разом з тим, спірна земельна ділянка, надана ОСОБА_3 не для випасання худоби, як того вимагає закон, а для ведення фермерського господарства, яке відповідно до вимог ст. 20 та ст. 31 ЗК України є іншим, окремим видом цільового використання землі. Таким чином, на думку позивача відбулася зміна цільового виду використання землі, хоча жодного рішення уповноваженим органом щодо зміни виду використання спірної земельної ділянки не приймалось та відповідна землевпорядна документація не розроблялась.

Окрім вказаного, ОСОБА_3, у відповідності до вимог ЗУ Про оренду землі та ЗУ Про фермерське господарство подано заяву на отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Однак ЗУ Про фермерське господарство передбачено, що громадянин у своїй заяві зобов'язаний вказати кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Проте, у наведених заявах відсутні відомості про кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Разом з тим, у землевпорядній документації відсутні дані, які б вказували на можливість ОСОБА_3 самостійно обробляти вказану земельну ділянку, тобто не зазначені перспективи діяльності господарства.

Прокурор вважає, що невідповідність заяви громадянина зазначеним вимогам є підставою для відмови у її задоволенні. А тому при прийнятті спірних наказів та укладенні договору оренди землі відповідачами були допущені порушення вимог ст., ст. 20, 31, 34 ЗК України та ЗУ Про фермерське господарство , що, на думку позивача, не лише порушує вимоги закону, а також порушує цивільні права держави на законне розпорядження її землями у визначеному нею порядку.

Відповідачі по справі допустивши порушення вимог закону під час прийняття спірних наказів так само допустили порушення вимог закону під час укладення спірного договору оренди землі та проведення державної реєстрації такої оренди у встановленому законом порядку. Таким чином, на думку позивача, визнаючи договір оренди землі недійсним скасуванню також підлягає і рішення про державну реєстрацію ОСОБА_3 права користування вказаною землею.

За таких обставин прокурор звернувся до суду з даним позовом.

У судовому засіданні прокурор Іванова О.О. підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні у повному обсязі, посилаючись на доводи, вказані у позовній заяві, при цьому пояснила суду, що прокуратурою було виявлено факт порушення вимог земельного законодавства під час передачі в оренду земельної ділянки державної власності, що полягає у незаконній зміні цільового виду використання земельної ділянки, а також недодержання вимог чинного законодавства щодо подання заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, та надала пояснення аналогічні поясненням викладеним в позовній заяві. На задоволенні позовних вимог наполягала у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала у повному обсязі, надала суду письмові заперечення на позовні вимоги прокурора. Відповідно до вказаних заперечень відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_1 вважають висновки прокурора, викладені в позовній заяві надуманими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, оскільки, як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_3 від 28.02.2014р., остання просила надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Золотоніського району, орієнтовною площею 4,5488 га., а не про отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства, як зазначено позивачем.

Вказана заява відповідача, її форма і зміст, на думку відповідача, повністю відповідає вимогам Закону України Про фермерське господарство .

На думку відповідача з доданих прокурором до матеріалів справи документів не вбачається наявності актів перевірок, приписів, протоколів про адміністративні правопорушень, розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок, використання їх не за цільовим призначенням чи будь-яких документів контролюючого органу (Держсільгоспінспекції), які б підтверджували факт використання землі не за цільовим призначенням, а отже, відповідач вважає, що доводи прокурора стосовно нецільового використання спірної земельної ділянки не підтверджено жодними доказами.

Відповідач наполягав, що з огляду на те, що ОСОБА_3 надала повний пакет документів, необхідних для проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки, реєстрація права оренди на вищезгаданий об'єкт була вчинена державним реєстратором реєстраційної служби Золотоніського міськрайонного управління юстиції в законний спосіб з дотриманням всіх вимог чинного законодавства України, а тому в задоволенні вказаних позовних вимог просили суд відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Черкаській області в судове засідання не з`явився, направивши до суду письмові заперечення, згідноз якими відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню. На думку відповідача аналіз норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що види використання земельної ділянки, встановлені статтями 31, 33-37 ЗК не слід ототожнювати з видами земельних угідь. Отже, надання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства не виключає можливості, згідно норм чинного законодавства, використання земельної ділянки з видом сільськогосподарських угідь - пасовища та не є тотожним з наданням земельної ділянки громадянам в оренду для сінокосіння та випасання худоби. Представник вказаного відповідача вважає твердження позивача щодо порушення вимог діючого законодавства, а саме незаконної зміни використання земельної ділянки безпідставним, адже фактично зміни цільового використання земельної ділянки не відбулися, а земельна ділянка була надана для ведення фермерського господарства, а не для сінокосіння та випасання худоби. Стосовно обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, то на думку відповідача, законодавство не визначає ступінь повноти такого обґрунтування, а перекладає такі обов'язки на розпорядника у відповідності до вимог чинного законодавства. Перелік документів, які подаються при поданні такої заяви чітко визначений чинним законодавством. А тому, на думку відповідача, порядок надання заяви та документів для неї та отримання земельної ділянки як відповідачем ОСОБА_3 так і ОСОБА_2 управлінням дотриманий, а тому у задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити повністю.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду від 16.06.2016 року відповідач по вказаній справі Реєстраційна служба Золотоніського міськрайонного управління юстиції Черкаської області замінена на належного відповідача ОСОБА_4 державної реєстрації Золотоніської районної державної адміністрації, яка в подальшому була замінена на державного реєстратора Золотоніської районної державної адміністрації.

У судове засідання державний реєстратор ОСОБА_5 не з`явилась, хоча про дату, час та місце судового розгляду ставилась до чідому належним чином.

Суд заслухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення із наступних підстав.

Відповідно до ст. 114 ЦПК України, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини.

Судом встановлено, що відповідно до наказу ОСОБА_2 управління Держземагенства у Черкаській області від 04.03.2014 року №ЧК/7121583500:12:001/00002448 ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 4.5488 га, з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства (код КВ ЦПЗ - секція А, підрозділ - 01.02).

Наказом ОСОБА_2 управління Держземагенства у Черкаській області від 05.06.2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 4,5488 га, в оренду ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства та надано вказану земельну ділянку , кадастровий номер 7121583500:12:001:0512 в оренду терміном на 21 рік для ведення фермерського господарства (код КВ ЦПЗ - секція А, підрозділ - 01.02) в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту.

Зі змісту п. 2 договору оренди земельної ділянки від 05.06.2014 року та довідки форми 6 ЗЕМ, вбачається, що орендована ОСОБА_3 земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 7121583500:12:001:0512, площею 4,5488 га, відноситься до сільськогосподарських угідь - пасовищ.

Згідно з актом приймання-передачі об'єкта оренди орендодавець передав, а орендар прийняв у своє користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, площею 4,5488 га, з кадастровим номером 7121583500:12:001:0512, яка надається саме для ведення фермерського господарства.

Суд бере до уваги, що згідно із ст. 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЗУ Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Суд зважає, що діючим законодавством орган, який мав би повноваження звернутися до суду із позовними вимогами вказаної категорії, для захисту державних інтересів, не визначений, а тому прокурор у даній справі виступає в якості позивача задля захисту інтересів держави, яке полягає у відновленні порушених прав держави на розпорядження земельною ділянкою у відповідності до вимог закону, дотримання принципу раціонального використання землі та відновлення безпідставно зміненого юридичного статусу земельної ділянки.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю реалізується виключно відповідно до закону.

З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Згідно з ч. 5 ст. 20 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою ст. 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, ст. 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України Законом України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 року № 973-ІV та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 Законом України «Про фермерське господарство» ). У таких правовідносинах Закон № 973-ІV від 19.06.2003 є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України № 973-ІV від 19.06.2003 фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом № 973-ІV від 19.06.2003 .

Так, згідно з абзацом 1 частини 1 статті 7 Закону № 973-ІV від 19.06.2003 для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абзац 2 частини першої статті 7 Закону № 973-ІV від 19.06.2003).

Частинами другою та четвертою статті 7 Закон № 973-ІV від 19.06.2003 передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, спеціальний Закон № 973-ІV від 19.06.2003 визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-ІV від 19.06.2003).

Крім того, Закон № 973-ІV від 19.06.2003 передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону № 973-ІV від 19.06.2003 не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в своїй постанові у справі №6-2902цс15 від 03 лютого 2016 року за змістом ст., ст. 1,7,8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених ч. 1 ст. 7 Закону № 973-IV умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті , орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду: виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки , формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Суд вивчивши матеріали справи та заяву ОСОБА_3 про надання їй в оренду земельної ділянки вбачає, що остання містить лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але не містять обґрунтування розмірів земельної ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Такий висновок буде відповідати правовій позиції Верховного Суду України, постановленій у справі №6-2902цс15 від 03 лютого 2016 року.

Частинами 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини 1статті 19 цього Кодексу землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно із частинами 1, 2, 3 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Землями сільськогосподарського призначення згідно з частиною першою статті 22 ЗК України визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

У свою чергу відповідно до частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, зокрема, можуть передаватися у власність та надаватися у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтями 31, 33-37 цього Кодексу встановлений правовий режим видів використання сільськогосподарських земель.

Так, згідно із ст. 33 ЗК України громадяни можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства.

Натомість, правовий режим земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначається статтею 31 ЗК України, відповідно до частини першої якої встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Відповідно до частини другої цієї статті громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Різний правовий режим земель, що відводяться для ведення особистого селянського господарства (ведення товарного сільськогосподарського виробництва), та земель, що відводяться для фермерського господарства, додатково підтверджується положеннями ст. 122 ЗК України, якою встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, які також обумовлені особливостями кожного виду використання земельної ділянки.

При цьому абзац другий частини п'ятої статті 20 ЗК України встановлює обов'язок власників використовувати землі зазначеної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Стаття перша Закону України Про землеустрій містить визначення поняття цільове призначення земельної ділянки , згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою. З цією метою до форми бланків зазначених державних актів, затверджених постановою КМУ від 02.04.2002 року № 449 Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою введена графа цільове призначення .

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений.

Виходячи з принципу ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

Земельний кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів для ведення фермерського господарства.

Згідно з частиною третьою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється згідно з Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2008 року № 502 та за ініціативою власників.

Обов'язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень (ст.21 ЗК України).

Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного Порядком.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 5 березня 2013 року в справі № 21-417а 12.

Зі змісту оскаржуваного договору оренди землі (пункт 2 об'єкт оренди ) та довідок форми - 6 ЗЕМ, орендована ОСОБА_3 земельна ділянка відносяться до пасовища. Разом з тим ця земельна ділянка надана в оренду не для випасання худоби, як того вимагає Закон, а для ведення фермерського господарства, тобто відбулась зміна цільового виду використання землі, фактично спірними наказами та договором оренди поєднано два види використання землі - для пасовища та ведення фермерського господарства.

У порядку передбаченим чинним законодавством зміна цільового призначення землі з пасовища на ведення фермерського господарства не відбулась.

Із вивченої в судовому засіданні розробленої землевпорядної документації та договору оренди землі вбачається, що спірна земельна ділянка продовжує відноситись до пасовища, тобто призначена для випасання худоби, та відповідно має використовуватись саме для її призначення.

Однак ч. 2 ст. 2 ЗУ Про фермерське господарство , який встановлює право отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства, містить застереження, що дія цього закону не розповсюджується на осіб, які займаються, зокрема, сінокосінням та випасанням худоби.

Зазначена норма також дає підстави вважати, що фермерське господарство, як вид господарської діяльності, не включає в себе таку господарську діяльність, як випасання худоби.

Так, види цільового призначення земель визначено Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548.

Відповідно до п. 1.4 такої класифікації КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистем ними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Враховуючи вищезазначене, зміна цільового призначення земельної ділянки відповідачами без зміни Класифікації видів цільового призначення земель здійснена без проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та без його погодження та затверджена в установленому порядку з класифікації 01.08- для сінокосіння та випасання худоби на 01.01-для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Суд приходить до висновку, що факт такої зміни цільового використання підтверджується умовами п. 1, 2, 14, 15 договору оренди землі від 05.06.2014 року, за яким сільськогосподарські угіддя - пасовища, передано для ведення фермерського господарства.

Доводи відповідачів про те, що землі сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та для ведення фермерського господарства відносяться до однієї категорії земель, а тому надання земельних ділянок в межах однієї категорії не потребує розробки проекту відведення земельної ділянки по зміні її цільового призначення, є помилковим та таким, що не ґрунтується на законі.

Правовим наслідком прийняття правового акту, що суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси , відповідно до ст. 21 ЦК України є скасування та визнання такого акту незаконним в судовому порядку.

Згідно з вимогами ст. 6 ЗУ Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 16 ЗУ Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

Із вказаних норм слідує, що укладення договору оренди державних земель є похідним від правового акту, на підставі якого він укладається.

Згідно із ст. 6 ЗУ Про оренду землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Однак враховуючи обставини викладені вище та з урахуванням вимог ст., ст. 203, 216 ЦК України та ст. 152 ЗК України вбачається наявність достатніх підстав для визнання такого договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки державі.

Правові наслідки визнання правочину недійсним визначені ст. 216 ЦК України згідно якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вбачається із статей 1212, 1213 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно із ст. 21 ЗУ Про оренду землі у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Таким чином, наслідком визнання вказаного вище договору оренди землі недійсним є те, що ОСОБА_3 зобов'язана повернути державі, а Головне управління Держземагенства у Черкаській області прийняти за актом приймання-передачі земельну ділянку 4,1910 га.

Аналогічний висновок щодо застосування закону вказаний в постанові та правовій позиції Верховного Суду України у справі від 22.05.2014 року за №6-11цс13.

Суд бере до уваги, що відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, Головне управління Держземагенства у Черкаській області реорганізоване в Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області та є його правонаступником.

Окрім того, вказані вище обставини вказують на незаконну реєстрацію права користування спірною земельною ділянкою, здійснену до її реформування Реєстраційною службою Золотоніського міськрайонного управління юстиції на підставі рішення про державну реєстрацію від 25.06.2014 №14039407, що підтверджується відповідним витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У подальшому на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року №99 Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції.

А у відповідності до вказаної постанови та ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень функції Золотоніського міськрайонного управління юстиції в частині здійснення реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень покладено зокрема на державних реєстраторів, які працюють при виконавчих органах сільських, селищних та міських рад, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях, нотаріусів та державних виконавців.

Таким чином, державний реєстратор Золотоніської РДА на даний час уповноважений виконувати функції щодо проведення державної реєстрації прав чи їх скасування.

Оскільки суд визнає договір оренди землі недійсним, скасуванню також підлягає рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права користування цією земельною ділянкою.

Суд, розподіляючи судові витрати, бере до уваги, що позивач при поданні позовної заяви судовий збір не сплачував у відповідності до вимог п. 11 ч. 1 ст. 5 ЗУ Про судовий збір , та враховуючи, що відповідачі є державними установами, а ОСОБА_6, подаючи відповідні заяви про надання їй в оренду земельної ділянки діяла добросовісно та правомірно, відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України, відносить судовий збір, який станом на дату подання вказаного позову становить 243 грн. 60 коп., за рахунок держави.

Керуючись ЗУ Про фермерське господарство , ЗУ Про оренду землі , ст. 20,

ст.,ст. 31, 93, 123, 124, 153 Земельного кодексу України, ст.,ст. 5-8, 10-15, 60, ст.,ст. 61, 107, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву керівника Золотоніської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в якості позивача, до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в Черкаській області, ОСОБА_3, державного реєстратора Золотоніської районної державної адміністрації про визнання недійсним правових актів органу державної влади, визнання недійсним правочину та повернення об'єкту оренди - задовольнити повністю.

Визнати недійсним наказ ОСОБА_2 управління Держземагенства у Черкаській області від 04.03.2014 № ЧК/7121583500:12:001/00002448.

Визнати недійсним наказ ОСОБА_2 управління Держземагенства у Черкаській області від 05.06.2014 № 23-1447/14-14СГ.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 4,5488 га, (кадастровий номер 7121583500:12:001:0512), укладений між ОСОБА_2 управлінням Держземагенства в Черкаській області та ОСОБА_3 05 червня 2014 року.

Зобов'язати ОСОБА_3 повернути державі, а Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області прийняти за актом приймання-передачі земельну ділянку, площею 4,5488 га, (кадастровий номер 7121583500:12:001:0512).

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.06.2014 року, індексний номер 14038275 Реєстраційної служби Золотоніського міськрайонного управління юстиції Черкаської області.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області через Золотоніський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Середа Л.В.

Повний текст рішення виготовлено та підписано головуючим 05 квітня 2017 року.