Рішення

від 04.04.2017 по справі 903/226/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 квітня 2017 р. Справа № 903/226/17

за позовом: Волинської обласної організації Українського товариства охорони природи, м. Луцьк

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 31971,27грн.

Суддя Дем'як В. М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2. - керівник

від відповідача: н/з.

Суть спору: позивач - Волинська обласна організація Українського товариства охорони природи звернувся до суду з позовом до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 31971,27грн. заборгованості.

В обґрунтування посилається на невиконання відповідачем умов договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 04.03.2015р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному об'ємі.

Представник відповідача в призначене судове засідання не прибув. 03.04.2017р. подав заяву за вх. №01-54/3488/17, в якій просить відкласти розгляд справи, у зв'язку з сімейними обставинами.

Заява відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з сімейними обставинами до задоволення не підлягає.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Вищий господарський суд у п. 3.9.2 постанови Пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зауважив, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Згідно приписів ст. 75 ГПК та п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд вважає, що неявка представника відповідача в судове засідання, не є підставою для відкладення розгляду справи, оскільки Господарський процесуальний кодекс України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи. Стаття 22 ГПК України передбачає широке коло процесуальних прав сторін, поряд із цим встановлює для сторін обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Крім того, відповідачем не надано доказів неможливості явки в судове засідання, свого представника.

Оскільки, в матеріалах справи є всі достатні документи, необхідні для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про судовий розгляд справи без участі представників відповідачів за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, встановив:

4 березня 2015 року між Волинською обласною організацією Українського товариства охорони природи та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна.

Згідно п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування індивідуально визначене майно площею 280,5кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі обласної організації Укр.ТОП. Майно передається в оренду з метою організації громадського харчування.

На виконання умов договору орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно площею 280,5кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується актом передачі- прийому нежитлових приміщень від 04.03.2015р.

Згідно п.п. 3.1, 3.2, 4.2 договору орендна орендар вносить платежі за оренду майна на місяць вперед в сумі згідно додатку № 1 від 04.03.2015р., орендар щомісячно сплачує витрати на утримання майна/опалення, водозабезпечення, світло/згідно рахунків виставлених орендодавцем.

Відповідно до п. 4.2 Договору орендар (відповідач) зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату.

Згідно повідомлення від 24.03.2016р. до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 04.03.2015р. орендна плата за користування майном скоригована і встановлена 7102,82грн. з першого березня 20016 року.

Відповідач свої зобов'язання щодо сплати орендної плати належним чином не виконував.

Разом, з тим, відповідно до рахунків позивача № 56 від 25.11.2016р. (електроенергія - 2583,26грн., опалення - 2577,51грн.), № 64 від 23.12.2016р. (оренда - 7102,82., опалення - 5257,80грн., опалення за листопад перерахунок - 637,94грн., електроенергія - 2730,28грн., вода за листопад - 50,03грн.), № 68 від 30.12.2016р. (вода за грудень - 45,37грн.), № 2 від 20.01.2017р. (оренда 5270,08грн., опалення - 4801,71грн., електроенергія - 914,47грн.), орендна плата, витрати по утриманню орендованого майна та надані комунальні послуги підприємцю ОСОБА_1 по договору оренди від 04.03.2015р. складають 31971,27грн.

За умовами п. 9.3 договору зміни і доповнення або розірвання цього договору допускається за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом 10 днів з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

10.01.2017р. відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про розірвання договору оренди з 23.01.2017р.

Представник позивача в судовому засіданні підтвердив розірвання договору з 23.01.2017р.

Дослідивши подані позивачем докази та оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позивачем належними доказами підтверджено надані відповідачу послуги по витратах на утримання орендованого майна за період з листопада 2016 року по 23.01.2017 року та несплату відповідачем оренди, а тому вимога про стягнення з відповідача 31971,27 грн. заборгованості обґрунтована та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, ст. 11 Цивільного кодексу України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності із ст.ст. 610, 611, ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00грн. відповідно до ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст.ст. 193, 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 525,526,549,629,901 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд України,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (44670, АДРЕСА_3 ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Волинської обласної організації Українського товариства охорони природи (м. Луцьк, пр. Волі 39А, код 03920296) 31971,27грн. заборгованості та 1600,00грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Повний текст рішення

складено 05.04.2017

Суддя В. М. Дем`як