Рішення

від 04.04.2017 по справі 904/1544/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.04.2017 Справа № 904/1544/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМФАРМІНВЕСТ", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО", м. Дніпро

про стягнення 115 636,49 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Бойчук Ю.С.

Представники:

від позивача: Бондар І.В., представник за довіреністю № б/н від 16.03.2017

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХІМФАРМІНВЕСТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО" (далі - відповідач) про стягнення 115636,49 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № 25-02/13-01 від 25.02.2013, в частині розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2017 порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 04.04.2017.

04.04.2017 повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. В матеріалах справи знаходиться конверт з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2017 про порушення провадження у справі, який направлявся на адресу відповідача та був повернутий поштою з відміткою "підприємство не розшукано".

Господарським судом було зроблено Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого адреса відповідача співпадає з адресою зазначеною у позовній заяві, і на яку судом направлялась поштова кореспонденція з повідомленням про день, час та місце розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки судом було належним чином виконано вимоги ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судовому засіданні 04.04.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

25.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМФАРМІНВЕСТ" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 25-02/13-01 (далі - Договір), відповідно до умов пунктів 1.1, 1.2 якого постачальник зобов'язується постачати та передавати у власність покупцю ветеринарні препарати, іншу ветеринарну продукцію (далі - Товар) відповідної якості, у погодженому асортименті, кількості, по ціні та у строки згідно умов цього договору, а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кількість, асортимент, ціна товару, що поставляється вказуються у видаткових накладних на партію товару, складених на підставі замовлення покупця, яка є невід'ємною частиною цього договору. Накладні оформлюються на кожну партію товару.

За умовами пунктів 2.1, 2.2 Договору ціна товару включає в себе всі витрати з маркування, пакування, упаковки (тари), вартість вантажно-розвантажувальних робіт, а також ПДВ. Ціни на товар, що поставляється за цим договором, можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо ініціатором зміни цін на товар є постачальник, він повинен отримати письмову згоду покупця. Зміна ціни, кількості, асортименту товару, стосовно якого постачальником надано покупцю підтвердження прийняття замовлення не допускається.

Відповідно до п. 2.3 Договору покупець здійснює оплату на умовах відстрочення платежу 30 календарних днів з моменту передачі товару покупцю згідно видаткової накладної на товар, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума що підлягає сплаті, списана з поточного рахунку покупця на користь постачальника.

Всі розрахунки за цим договором здійснюються у національній грошовій валюті України (п. 2.4 Договору).

Згідно з п. 7.3 Договору у випадку порушення покупцем строків оплати за товар, передбачених п. 4.2 цього договору, покупець на письмову вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такої прострочки.

Відповідно до п. 9.1 Договору він вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2014 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

У випадку, якщо жодна зі сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору письмово не повідомить іншу сторону про бажання розірвати договір, то цей договір вважається пролонгованим на той же строк і на тих же умовах (п. 9.2 Договору).

На виконання умов вищезазначеного Договору позивач поставив відповідачу передбачений Договором товар на загальну суму 97 800,00 грн., що підтверджується підписаною сторонами без будь-яких заперечень та зауважень зі сторони відповідача видатковою накладною № ХФ-0000845 від 31.05.2016 на суму 97 800,00 грн. та рахунком-фактурою № ХФ-1000891 від 25.05.2016.

Позивач звертає увагу суду на те, що 14.09.2016 відповідач здійснив оплату за поставлений товар частково, в сумі 3 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою станом на 14.09.2016, тобто відповідач виконав зобов'язання несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла прострочена заборгованість перед позивачем у розмірі 94 800,00 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по Договору, в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений товар, позивачем на підставі п.7.3 Договору була нарахована пеня у розмірі 13 267,59 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 6 194,33 грн. та 3% річних у розмірі 1 374,56 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 94 800,00 грн., пеню у розмірі 13 267,59 грн., інфляційні втрати у розмірі 6 194,33 грн. та 3% річних у розмірі 1 374,56 грн., а всього 115636,49 грн.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна норма міститься у ст. 712 Цивільного кодексу України відповідно до якої, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Положеннями ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 94 800,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки:

- Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором.

- Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.

- Відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, тому що останній здійснив часткову оплату за отриманий товар.

- Відповідач з часу отримання товару не скористався правом відмовитися від товару та не надав суду доказів відмови та повернення позивачеві поставленого товару. Факт прийняття товару без будь-яких зауважень та претензій посвідчується підписом довіреної особи відповідача на видатковій накладній № ХФ-0000845 від 31.05.2016.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 6 194,33 грн. за період вересень-листопад 2016 року, розрахунок якого судом був перевірений та визнаний таким, що зроблений вірно, у зв'язку з чим підлягає задоволенню у повному обсязі.

Також позивачем були нараховані 3% річних у розмірі 1 374,56 грн., з яких:

- 602,88 грн. на суму заборгованості 97 800,00 грн. за період з 01.07.2016 по 14.09.2016 (75 днів прострочення);

- 771,68 грн. на суму заборгованості 94 800,00 грн. за період з 14.09.2016 по 19.12.2016 (96 днів прострочення).

Судом перераховано наданий позивачем розрахунок 3% річних (інформаційно-пошукова система "Законодавство") та встановлено, що сума 3% річних становить 1354,97 грн., з яких:

- 601,23 грн. на суму заборгованості 97 800,00 грн. за період з 01.07.2016 по 13.09.2016, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних (п. 1.9. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань");

- 753,74 грн. на суму заборгованості 94 800,00 грн. за період з 14.09.2016 по 19.12.2016.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 1 354,97 грн.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 7.3 Договору визначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати за товар, передбачених п. 4.2 цього договору, покупець на письмову вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такої прострочки.

На підставі п. 7.3 Договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 13 267,59 грн., розрахунок якої судом перевірений та визнаний таким, що зроблений вірно, у зв'язку з чим підлягає задоволенню у повному обсязі.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру ".

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", котра зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" зазначає представництво як один із видів адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як зазначено у п. 6.3. Постанови, Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката за договором № 44/2 від 20.05.2014 про надання правової допомоги, укладеним між позивачем та адвокатським бюро "Лихопьок Д.П.", та додатку № 3 до цього договору, у розмірі 3000,00 грн.

Виходячи з принципів розумності та справедливості, господарський суд вважає, що заявлені вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 3 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014 по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 629, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 48-49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО" (49038, м.Дніпро, вул. Узвіз Ярмарковий, буд. 25, код ЄДРПОУ 34622143) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМФАРМІНВЕСТ" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 32, код ЄДРПОУ 36460606) суму заборгованості у розмірі 94 800,00 грн. (дев'яносто чотири тисячі вісімсот грн. 00 коп.), пеню у розмірі 13 267,59 грн. (тринадцять тисяч двісті шістдесят сім грн. 59 коп.), інфляційні втрати у розмірі 6 194,33 грн. (шість тисяч сто дев'яносто чотири грн. 33 коп.), 3% річних у розмірі 1 354,97 грн. (одна тисяча триста п'ятдесят чотири грн. 97 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 734,26 грн. (одна тисяча сімсот тридцять чотири грн. 26 коп.), витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 3 000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 05.04.2017

Суддя Н.Е. Петренко