Рішення

від 27.03.2017 по справі 911/416/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2017 р. Справа № 911/416/17

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Медичний центр М.Т.К.

до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Титан

про стягнення 121 204,94 грн.

за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1, предст. за дов. № МТК00632 від 01.02.2017;

відповідач - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Медичний центр М.Т.К. (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Титан (відповідач) про стягнення 121 204,94 грн., які складаються 103 400,00 грн. попередньої оплати за договором поставки №1904/16 від 19.04.2016 року, 15 668,35 грн. пені та 2 136,59 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.02.2017 у справі №911/416/17 було порушено провадження та призначено до розгляду на 06.03.2017 року.

Ухвалою суду від 06.03.2017 розгляд справи було відкладено 27.03.2017, у зв'язку з неявкою представника відповідача та неподання ним доказів.

В судове засідання 27.03.2017 року відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника, хоча про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення № 08342 0005260 7, 08342 0005250 0.

З даного приводу суд зазначає, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» .

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, а також зважаючи на строки, передбачені ст. 69 ГПК України щодо терміну розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України за відсутності представника відповідача.

Присутній в судовому засіданні представник позивача озвучив позовні вимоги та просив суд їх задовольнити в повному обсязі

Відповідно до частини 2 статті 82 ГПК України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті, в судовому засіданні 27.03.2017 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд,-

встановив:

19 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Медичний центр М.Т.К. (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Завод Титан (постачальник) було укладено Договір поставки № 1904/16, відповідно до умов якого в порядку та на умовах визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити покупцю, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти й оплатити причепи вантажні КНОТТ категорії 0 2 для транспортування дизель генераторних установок (продукція).

У відповідності до п. 2.1. загальна вартість продукції становить 103 400,00 гривень (сто три тисячі чотириста грн. 00 коп.) в тому числі ПДВ 20% 17 233,33 грн.

Пунктом 2. 2 визначено, що покупець вносить на поточний рахунок постачальника передоплату за продукцію в розмірі 100 відсотків її вартості, згідно рахунку-фактури, протягом 5 банківських днів.

Як свідчать матеріали справи, позивач, у період дії Договору, здійснив 100 % передоплату за Договором, перерахувавши вартість продукції зазначеної в п. 2.1. Договору відповідачу, що підтверджується платіжним дорученням №1222007741 від 27.04.2016 року.

Згідно п. 4. 1 договору, продукція повинна бути поставлена покупцю в строк до 30 календарних днів, з моменту отримання оплати, передбаченої п. 2.2 договору. Тобто, з урахуванням здійсненої оплати 27.04.2016, товар мав надійти від продавця в строк до 27.05.2016 (включно).

Однак, як зазначив позивач, відповідач свої зобов'язання згідно пп. 1.1., 4.1., 8.1., 8.2. Договору не виконав та товар на суму 103 400,00 грн. покупцю не поставив.

У відповідності до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зважаючи на викладене, а також з метою досудового врегулювання спору, позивач 16 вересня 2016 року направив відповідачеві претензію з вимогою повернути здійснену попередню оплату за договором.

Відповідач у відповідь на претензію за №110 від 25.11.2016, повідомив, що визнає несвоєчасність поставки продукції та зобов'язується поставити продукцію до 12 грудня 2016 року та у разі не виконання умов договору поставки повернути грошові кошти в сумі 103 400,00 гривень на протязі 3-ох банківських днів, тобто до 15 грудня 2016 р.

Однак, станом на дату подачі позовної заяви, відповідач продукцію на вказану суму не поставив та кошти не повернув.

У зв'язку з тим, що відповідач свого обов'язку стосовно передачі оплаченого товару не виконав, та, разом з тим, не надав доказів повернення коштів за непоставлений товар, суд прийшов до висновку, що вимога позивача про повернення грошових коштів у розмірі 103 400,00 грн. є правомірною.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 15 668,35 грн. пені (з 28.05.2016 -03.02.2017), нарахованої у відповідності до п. 5.2 Договору, згідно якого встановлено, що у разі невчасної поставки продукції постачальник виплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості недопоставленої продукції за кожен день прострочення.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено умовами Договору та про що зазначалось вище, строк виконання зобов'язань зазначений в п. 4.1 Договору та передбачає поставку товару в строк до 30 календарних днів з моменту оплати, тобто до 27.05.2016 (включно), таким чином прострочення виконання зобов'язання наступає з наступного дня - 28.05.2016, що визначено позивачем вірно.

Однак, позивачем не враховано, що відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши правильність зазначених позивачем періодів та розрахунків, за допомогою калькулятора штрафів системи Ліга-Закон , суд встановив, що застосування пені на суму боргу 103 400,00 грн. є правомірним саме за період з 28.05.2016 по 28.11.2016 та за підрахунком суду становить 8 195,72 грн. Таким чином, заявлена до стягнення пеня в розмірі 15 668, 35 грн. підлягає частковому задоволенню в сумі 8 195, 72 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення 2 136, 59 грн. 3% річних.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд звертає увагу позивача на те, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст.625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань та постановах Верховного суду України від 15.10.2013 № 3-30гс-13 та від 16 вересня 2014 року №3-90гс14.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму попередньої оплати є безпідставними та не підлягають задоволенню.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 103 400,00 грн. основного боргу та 8 195, 72 грн. пені. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Завод Титан (08342, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Ревне, вул. Бориспільська, 9, код ЄДРПОУ 33483992) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Медичний центр М.Т.К. (03141, м. Київ, вул. Амосова, 10, код ЄДРПОУ 21633086) - 103 400 (сто три тисячі чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 8 195 (вісім тисяч сто дев'яносто п'ять) грн.72 коп. пені та 1 673 (одну тисячу шістсот сімдесят три) грн. 93 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення 05.04.2017

Суддя О.В. Щоткін