Рішення

від 28.03.2017 по справі 916/318/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" березня 2017 р.Справа № 916/318/17

Позивач: приватне підприємство "Стратегічні рішення"

Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1

про стягнення 10 616,53 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: позивач, приватне підприємство "Стратегічні рішення", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в якій просить суд стягнути фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 10 616,53 грн., де 8 343,76 грн. - заборгованість по сплаті суборендної плати за договором суборенди №06/08 від 13.08.2013р., 1 257,66 грн. - пеня, 1 015,11 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.02.2017р. позовну заяву (вх.№335/17) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/318/16 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 28.03.2017р. не з'явився, подав до суду клопотання (вх.№4514/17) про розгляд справи без участі представника позивача, яке судом було задоволено.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 28.03.2017р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належим чином, заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні, подав до суду заяву (вх.№2-1708/17) про застосування строків позовної давності, яка судом врахована при прийнятті рішення.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

13 серпня 2013р. між приватним підприємством "Стратегічні рішення" (Орендар) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Суборендар) було укладено договір суборенди №06/08, згідно умов п.1.1. якого, Орендар зобов'язується передати, а Суборендар зобов'язується прийняти у строкове платне суборендне користування об'єкт суборенди, а саме:

- Торгову площу (приміщення) в розмірі 133,5 м 2 , яким Орендар користується згідно умов Договору оренди, укладеного між ТОВ "Марком-Захід" (Орендодавець) та ПП "Стратегічні рішення". Об'єкт суборенди розташований на першому поверсі Торгового Центру "Марк" (за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, 95) під умовними внутрішніми номерами НОМЕР_2, НОМЕР_3 (надалі - Об'єкт суборенди). (Розташування об'єкту суборенди в торговому центрі "Марк", зображено на плані схемі (надалі - Плані) відповідно поверху Торгового центру (Додаток №1 до Договору суборенди) суборенди (майна) складає 1 816 740,00 гривень. Вартість об'єкта суборенди індексується відповідно до коефіцієнту інфляції (офіційного показника індексу інфляції), розрахованого та встановленого Міністерством статистики України за попередній календарний місяць. Об'єкт суборенди належить Орендодавцеві на праві приватної власності на підставі Свідоцтва на право власності на будівлю від 14 червня 2007 року, виданого Франківською районною державною адміністрацією Львівської міської ради та зареєстроване в БТІ 19.06.2007р. за №19276956.

Відповідно до п.3.1. Договору, Орендар повинен звільнити об'єкт суборенди та підготувати його для передачі Суборендарю у термін не пізніше 01 вересня 2013 року.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що об'єкт суборенди, повинен бути переданий Орендарем та прийнятий Суборендарем не пізніше 01 вересня 2013 року.

Зі змісту п.4.1. Договору вбачається, що даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Умовами п.5.2. Договору, суборенда плата сплачується шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендаря щомісячно, до 5 числа поточного місяця суборенди. Суборендна плата нараховується та підлягає до сплати з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі Об'єкта суборенди.

У відповідності до п.8.3. Договору несвоєчасної сплати суборендної плати згідно п.п.5.2. Орендар може вимагати від Суборендаря, а Суборендар в такому випадку зобов'язаний сплатити на користь Орендаря пеню у розмірі 0,6% від розміру місячної суборендної плати (за місяць в якому повинна була бути здійснена така оплата) за кожний день такого протермінування, при цьому максимальний розмір пені, визначений в даному пункті Договору не повинен бути більшим розміру суборендної плати, що підлягає до сплати за останній місяць суборенди згідно строку дії Договору, а також штраф у розмірі 1% від розміру місячної суборендної плати, за місяць в якому повинна була бути здійснена така оплата.

Протоколом погодження договірної ціни на суборендну плату, сторонами було погоджено розмір суборендної плати.

На виконання вищенаведеного договору суборенди, позивачем відповідачу за актом приймання-передачі від 01.09.2013р. було передано у тимчасове платне користування об'єкт суборенди.

Відповідачем на виконання договірних зобов'язань було сплачено 114 810,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Під час дії вищенаведеного договору, відповідачем договірні зобов'язання в частині здійснення суборендних платежів виконувались неналежним чином, внаслідок чого, за ним утворилась заборгованість по суборендним платежам в сумі 8 343,75 грн.

07.02.2014р. між приватним підприємством "Стратегічні рішення" (Орендар) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Суборендар) було укладено угоду про припинення чинності договору суборенди №06/08 від 13.08.2013р., згідно умов п.1. якої, сторони домовились про припинення чинності Договору суборенди №06/08 від 13.08.2013р. (надалі Договір суборенди) 07 лютого 2014 року.

За приписами п.2. Угоди, у зв'язку з припиненням чинності Договору суборенди Суборендар гарантує оплату всіх платежів, передбачених Договором суборенди в повному обсязі.

07.02.2014р. за актом приймання-передачі (повернення) об'єкта суборенди відповідачем було повернути вищенаведений об'єкт суборенди.

З підстав неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором суборенди №06/08 в частині здійснення суборендних платежів, позивач був вимушений звернутись до господарського суду Одеської області за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних правових підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частинами 1, 3 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Отже, відповідно ч.6 ст.762 ЦК України визначальною умовою звільнення від орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Обставини, що є причиною неможливості використовувати орендоване майно наймачем можуть бути пов'язані як з діяльності наймодавця, так із певними об'єктивними обставинами (проведення ремонту майна внаслідок його пошкодження третіми особами, заборона використання внаслідок прийняття органами влади відповідного рішення тощо).

Визначальною умовою звільнення від орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Стаття 774 ЦК України встановлено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, відповідачем в порушення вищезазначених приписів закону та договору суборенди, договірні зобов'язання щодо оплати суборендних платежів не виконані належним чином, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість встановлена судом в розмірі 7 533,24 грн., з огляду на наступне:

Умовами протоколу погодження договірної ціни на суборенду плату встановлено, що

- протягом вересня, жовтня, листопада 2013р. розмір суборендної плати складає 24 030,00 грн. з ПДВ;

- протягом грудня 2013, січня, лютого 2014р. розмір суборендної плати складає 22 695,00 грн. з ПДВ.

Таким чином загальний розмір суборенди з весь час користування відповідачем приміщенням складає 122 343,24 грн. згідно наступного розрахунку:

24 030,00 грн. (за вересень 2013р.) + 24 030,00 грн. (за жовтень 2013р.) + 24 030,00 грн. (за листопад 2013р.) + 22 695,00 грн. (за грудень 2013р.) + 22 695,00 грн. за січень 2014р., + 4 863,24 грн. (за 6 днів користування у лютому 2014р., з урахуванням повернення приміщення 07.02.2014р.) = 122 343,24 грн.

При цьому матеріалами справи встановлено та сторонами не заперечувалось, що на виконання умов договору відповідачем було сплачено 114 810,00 грн. суборенди.

Отже, 122 343,24 грн. - 114 810,00 грн. = 7 533,24 грн.

З врахуванням наведеного, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості за суборендними платежами в розмірі 7 533,24 грн.

Крім того, позивачем заявленого до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 015,11 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором суборенди.

Пунктом 2 угоди від 07.02.2014р. про припинення чинності договору суборенди №06/08 від 13.08.2013р. встановлено, що у зв'язку з припиненням чинності договору суборенди суборендар гарантує оплату всіх платежів, передбачених договором суборенди в повному обсязі.

Однак, зазначеною угодою не визначено строк, в межах якого, відповідач мав сплатити всі платежі, передбачені договором суборенди.

Частиною другою ст.530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту претензії №38/05 від 29.05.2014р., вбачається, що оплата заборгованості мала бути здійснена відповідачем до 06.06.2014р. (включно).

Отже, порушення зобов'язання відповідачем починає відлік з 07.06.2014р., а нарахування 3% річних триває до 02.02.2017р. моменту складання позивачем позовної заяви та її направлення на адресу суду за допомогою поштового зв'язку.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 1 272,07 грн., суд встановив, що здійснено без врахування, що сума основної заборгованості складає 7 533,24 грн., у зв'язку з чим, судом було самостійно розраховано суму 3% річних наступним чином:

Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 7533.24 07.06.2014 - 02.02.2017 972 3 % 601.21

Отже, за самостійним розрахунком суду, розмір 3% річних складає 601,21 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних в сумі 601,21 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 413,90 грн. суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 1 257,66 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Проте, законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За приписами п.2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р., за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Перевіривши розрахунок позивача пені судом встановлено, що здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано пеню наступним чином:

Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочки 7533.24 07.06.2014 - 16.07.2014 40 9.5000 % 0.052 %* 156.86 7533.24 17.07.2014 - 12.11.2014 119 12.5000 % 0.068 %* 614.01 7533.24 13.11.2014 - 07.12.2014 25 14.0000 % 0.077 %* 144.47

Отже, загальний розмір пені за самостійним розрахунком суду складає 915,34 грн.

Проте, зазначена позовна вимога про стягнення з відповідача пені не підлягає задоволенню судом, з огляду на наступне:

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Перебіг позовної давності відповідно до вимог ч.1 ст.261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушене, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності поважних причин її пропущення.

Згідно вимог ч.4 ст.267 ЦК України законодавцем в імперативному порядку визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що перебіг позовної давності про стягнення пені розпочався з 07.06.2014р.

28.03.2017р. відповідач звернувся до суду із заявою про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

А від так строк, у межах якого позивач мав право звернутись до суду з вимогою про стягнення пені складає до 08.06.2015р.

Таким чином, судом було встановлено, що позовна вимога про стягнення 1 257,66 грн. пені подано позивачем поза межами строку, у межах якого він міг звернутись до суду із даною вимогою.

З врахуванням наведеного, у задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1 257,66 грн. суд відмовляє.

При цьому, суд зазначає, що заява відповідача про застосування строків позовної давності не застосовується до позовних вимог позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості та 3% річних з огляду на наступне:

Відповідно до п.4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013р. із змінами та доповненнями, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором.

При цьому, пунктами 4.4., 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013р. із змінами та доповненнями визначено, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Укладаючи, 07.02.2014р., угоду про припинення чинності договору суборенди №06/08 від 13.08.2013р., якою відповідачем було гарантовано оплату всіх платежів, строк позовної давності до стягнення основної заборгованості та 3% річних за договором суборенди №06/08 від 13.08.2013р. було перервано.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 1 225,92 грн.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (65016, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь приватного підприємства "Стратегічні рішення" (81400, Львівська обл., м. Самбір, вул. Коперніка, 16в/8, код ЄДРЮОФОПГФ 35712667) заборгованість по сплаті суборендної плати за договором суборенди №06/08 від 13.08.2013р. в сумі 7 533 (сім тисяч п'ятсот тридцять три) грн. 24 коп., 3% річних в сумі 601 (шістсот одна) грн. 21 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 1 225 (одна тисяча двісті двадцять п'ять) грн. 92 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 03 квітня 2017 р.

Суддя О.В. Цісельський