Рішення

від 03.04.2017 по справі 916/313/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" квітня 2017 р.Справа № 916/313/17

За позовом Комунальне підприємство "Чорноморськтеплоенерго" Чорноморської міської ради Одеської області;

до відповідача ОСОБА_1 співвласників багатоквартирного будинку "БУДИНКИ АББО"

про стягнення 97801,27грн.

Суддя Гуляк Г.І.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 - за дорученням;

Від відповідача: ОСОБА_3 - голова;

Суть спору: Комунальне підприємство „Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 співвласників багатоквартирного будинку „Будинки АББО» про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію згідно договору № 371-Ж409 від 24.01.2012 р. в загальній сумі 97801,27 грн., у т.ч. 92770,54 грн. - основного боргу, 3646,49 грн. - пені, 993,49 грн. - інфляційних втрат, 390,75 грн. - 3% річних.

Ухвалою суду від 07.02.2017 року порушено провадження у справі №916/313/17 та призначено засідання суду на 06.03.2017 року.

Представник позивача у судовому засіданні 06.03.2017 року надав до суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно якої просить суд стягнути з відповідача 3646,49 грн. - пені, 993,49 грн. - інфляційних втрат, 390,75 грн. - 3% річних та судовий збір в сумі 1600 гривень, зазначивши при цьому, що сума основного боргу погашена повністю. Вказана заява судом прийнята до розгляду.

У судовому засідання представник відповідача 06.03.2017 року надав відзив на позовну заяву, в якому вимоги позивача не визнає та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю, вказаний відзив залучено до матеріалів справи.

Представник відповідача 27.03.2017 року надав відзив на зменшення позовних вимог, в якому просить суд не стягувати штрафні санкції, оскільки на підприємстві скрутне фінансове становище.

Представник позивача 03.04.2017 року надав до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача лише штрафні санкції 3646,49 грн. - пені, 993,49 грн. - інфляційних втрат, 390,75 грн. - 3% річних, оскільки відповідачем було сплачено судовий збір у добровільному порядку, заява судом прийнята до розгляду.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

24 січня 2012 року між Комунального підприємства „Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області (постачальник) та ОСББ „Будинки АББО» (споживач) укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 371-Ж409, відповідно до п. 1.1 якого енергопостачальна організація зобов'язується постачати споживачеві вчасно та відповідної якості теплову енергію на опалення та гаряче водопостачання в обсягах відповідно до договору, а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 1.2 договору у ході виконання умов цього договору сторони керуються Законом України „Про теплопостачання» № 2633-ІV від 02.06.2005 р., Законом України „Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 р., „Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» , затвердженими постановою КМУ № 630 від 21.07.2005 р., Законом України „Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» № 686-ХIV від 20.05.1999 р., Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/96 від 22.11.1996 р.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору на такі потреби:

• опалення - в період опалювального сезону (який встановлюється місцевими державними адміністраціями або органами місцевого самоврядування);

• гаряче водопостачання - в період, який встановлюється місцевими державними адміністраціями або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 5.1 договору облік споживання теплової енергії проводиться: по об'єктах, на яких встановлені прилади обліку теплової енергії - по цим приладам обліку, по об'єктах, які не мають приладів обліку - розрахунковим способом.

Згідно п. 6.1 договору тарифи за надані послуги на момент укладення договору з урахуванням ПДВ становлять: абонентна плата за 100 Ккал/год. приєднаного навантаження - 1,27 грн. нараховується щомісяця протягом року (п. 6.1.1); плата за спожиту теплову енергію - 167,03 грн. за 1 Гкал. нараховується за фактичне споживання теплової енергії у кожному місяці (п. 6.1.2.).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що розмір плати за послуги може бути змінено в односторонньому порядку, на підставі рішення Іллічівської міської ради.

Відповідно до п. 6.3 договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів (цін).

Згідно п. 6.4 договору розрахунковим періодом щодо сплати споживачем ціни наданих послуг за цим договором є календарний місяць.

Пунктом 6.5 договору передбачено, що сплата за теплову енергію споживачем здійснюється щомісячно по рахунку енергопостачальної організації протягом 3 банківських днів від часу отримання рахунку.

Пунктом 10.1 договору встановлено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 23.01.2013 р. Договір вважається пролонгованим на той самий строк, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

Згідно п. 10.3 договору припинення останнього не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії та відповідальності, встановленої цим договором.

Додатком 1 до договору № 371-Ж409 від 24.01.2012 року. передбачена вартість послуг з теплопостачання.

Також судом з'ясовано, що жодна із сторін не зверталась з відповідною заявою про припинення дії договору № 371-Ж409 від 24.01.2012 р., у зв'язку з чим вказаний договір є діючим.

Таким чином, відповідач є споживачем послуг з теплопостачання, що надаються позивачем на підставі вказаного договору. В свою чергу укладений між сторонами договір на постачання теплової енергії є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В свою чергу згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Із змісту ч. 3 ст. 24, ч. 2, ст. 25 Закону України „Про теплопостачання» випливає, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач, на виконання умов вказаного договору в період з жовтня 2016 р. по грудень 2016 р. включно КП «ЧТЕ» надавалися послуги по теплопостачанню ОСББ „Будинки АББО» , що підтверджується актом про включення систем опалення.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Зокрема, відповідно до п. 4.2.1 договору позивач зобов'язаний забезпечувати постачання теплової енергії відповідачу, а відповідач згідно п. 3.2.2 договору зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії.

Отже, прийняття відповідачем теплової енергії від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити спожиту теплову енергію відповідно до умов договору № 371-Ж409 від 24.01.2012 р. та чинного законодавства.

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р. визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Розрахунки за поставлену теплову енергію були проведені на підставі тарифів, встановлених для КП "ЧТЕ» постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (НКРЕКП) № 955 від 09.06.2016 р.

Так, п. 6.2. договору передбачено, що плату за послуги по теплопостачанню може бути змінено в односторонньому порядку на підставі рішення відповідних органів. Як зазначає позивач, про зміну тарифів на підставі Постанови НКРЕКП від 09.06.2016 р. № 955 відповідач був повідомлений, що підтверджується копією повідомлення щодо встановлення тарифів від 11.07.2016р. №01.-05.1/778, від 04.11.2016р. №01-05.1/1174, від 14.11.2016р. №01-05.1/1205.

Пунктом 6.5 договору передбачено, що сплата за теплову енергію споживачем здійснюється щомісячно по рахунку енергопостачальної організації протягом 3 банківських днів від часу отримання рахунку.

Як з'ясовано судом, на виконання умов зазначеного договору № 371-Ж409 від 24.01.2012 р. позивачем за спожиту відповідачем теплову енергію були виставлені рахунки на оплату за період з жовтеня 2016 р. по грудень 2016 р.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Між тим в ході розгляду справи відповідачем було у повному обсязі сплачено заявлену до стягнення суму основного боргу, у зв'язку з чим позивачем було зменшено розмір позовних вимог та просить суд стягнути 3646,49 грн пені, 993,49 грн. інфляційні втрати та 390,75 грн - 3% річних.

Вказану суму штрафних санкцій, заявлену позивачем до стягнення, відповідач не спростував, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наразі у зв'язку з неналежним виконанням, щодо строків оплати за договором № 371-Ж409 від 24.01.2012 відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленої теплової енергії не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем всієї вартості поставленої теплової енергії) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2.3 договору від у разі несвоєчасного виконання споживачем розрахунків за теплову енергію зі споживача стягується пеня у розмірі 1% належної до сплати суми за кожний день прострочення, якщо споживач є суб'єктом підприємницької діяльності або у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України - для інших споживачів.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який підлягає застосуванню сторонами під час виконання договору згідно п. 1.2, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

До того ж Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", який також підлягає застосуванню сторонами під час виконання договору згідно п. 1.2 та є спеціальним у сфері комунальних послуг, встановлено, що за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати за спожиту теплову енергію позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (для споживача, який не є суб'єктом підприємницької діяльності), розрахунок якої додано до позову.

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов'язання за договором № 371-Ж409 від 24.01.2012. щодо здійснення оплати за теплову енергію, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу на підставі п. 7.2.3 вказаного договору пеню в загальній сумі 3646,49 грн. виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України (для відповідача як споживача, який не є суб'єктом підприємницької діяльності), що діяла у розрахунковий період, та існуючої суми боргу у вказаному періоді, розрахунок якої додано до позову. При цьому слід зазначити, що відповідачем не оспорено здійснений позивачем розрахунок нарахованої пені.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 390,75 грн. та інфляційних втрат в сумі 993,49 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих йому позивачем послуг з теплопостачання не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі № 371-Ж409 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленої йому теплової енергії за договором № 371-Ж409, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних в загальній сумі 390,75 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в сумі 993,49 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з обранням відповідного індексу інфляції у обраному періоді прострочення на існуючу суму боргу, а тому є цілком обґрунтованим.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час розгляду справи відповідачем не було належним чином доведено суду та доказано виконання своїх зобов'язань.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Враховуючи вищезазначені обставини справи та перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків сум заявлених до стягнення, позовні Комунального підприємства „Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області до ОСОБА_1 співвласників багатоквартирного будинку „Будинки АББО» є обґрунтованими, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 співвласників багатоквартирного будинку „Будинки АББО» (68003, м. Чорноморськ, вул.. 1 Травня, буд.. 6, корп. Б, ЄДРПОУ 34490251) на користь Комунального підприємства „Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області (68002, м. Чорноморськ, вул.. Торгова, 2-а, ЄДРПОУ 31619819 р/р 26039303166558 в філії Одеського обласного управління ПАТ „Державний ощадний банк України» МФО 328845) пеню в розмірі 3646 (три тисячі шістсот сорок шість) гривень 49 копійок, інфляційні в розмірі 993(дев'ятьсот дев'яносто три) гривні 49 копійок та три відсотки річних в розмірі 390 (триста дев'яносто) гривень 75 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05 квітня 2017 р.

Суддя Г.І. Гуляк