Рішення

від 04.04.2017 по справі 904/2265/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.04.2017 Справа № 904/2265/17

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс", м. Синельникове Дніпропетровської області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Алюр", м. Дніпро Дніпропетровської області

про стягнення 8 518,38 грн. заборгованості за поставлений товар, 1 465,62 грн. пені, 152,00 грн. 3% річних, 928,62 грн. інфляційних втрат

Суддя Бондарєв Е.М.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність №53/16-Д від 15.12.2016 року, представник

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Алюр" заборгованості на загальну суму 11 064,62 грн., з яких:

- 8 518,38 грн. заборгованість за поставлений товар;

- 1 465,62 грн. пеня за загальний період з 15.08.2016 року по 03.03.2017 року;

- 152,00 грн. 3% річних за загальний період з 15.08.2016 року по 03.03.2017 року;

- 928,62 грн. інфляційні втрати за загальний період з серпня 2016 року по лютий 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати за товар на загальну суму 12 689,46 грн. поставлений за видатковою накладною № 8314 від 30.06.2016 року.

Відповідач явку свого повноважених представника у судове засідання не забезпечив, хоча про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином відповідно до вимог статті 4 Господарського процесуального кодексу України за адресою, зазначеною у позові, яка збігається з адресою місцезнаходження відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 07.03.2017року.

Поштові відправлення на адресу відповідача, в якому містилися ухвали суду від 09.03.2017 року та 23.03.2017 року, не були повернуті за зворотною адресою, не повернулися також і поштові повідомлення про отримання відповідачем.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року).

Судом було здійснено відстеження поштових відправлень суду на адресу відповідача, шляхом формування витягів з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаних поштових відправлень суду, а також виготовлялись копії реєстрів № 78 від 10.03.2017 року та № 208 від 24.03.2017 року на відправку рекомендованої пошти з повідомленням по м. Дніпру, які долучені до матеріалів справи. При цьому, із вказаних доказів вбачається, що ухвала суду від 09.03.2017 року була вручена адресату особисто - 17.03.2017 року.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримані відповідачем завчасно.

Письмовий відзив на позов відповідач суду не надав. За таких обставин, а також беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Провадження у справі було порушено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2017 року з призначенням її до розгляду на 23.03.2017 року, після чого розгляд справи відкладався до 04.04.2017 року.

У судовому засіданні 04.04.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

30.03.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (далі - позивач) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Алюр" (далі - відповідач) товар на суму 12 689,46 грн., що підтверджується видатковою накладною № 8314 (а.с. 30-35 том 1) та товарно-транспортною накладною до накладної (а.с. 36 том 1).

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За приписом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За таких обставин дії позивача з передачі товару за видатковою накладною № 8314 від 30.06.2016 року на суму 12 689,46 грн. та дії відповідача щодо прийняття товару, вказаного в накладній, свідчать про те, що у відповідача виникло зобов'язання з оплати отриманого у позивача товару.

Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято відповідачем у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткових накладних, вказані накладні підписані представником відповідача.

Відповідач 19.09.2016 року частково повернув товар у сумі 4 171,08 грн.

Причиною виникнення спору є несплата відповідачем грошових коштів у сумі 8 518,38 грн. за поставлений товар.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (абз. 1 підпункту 1.7. пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Несплачена відповідачем сума складала 8 518,38 грн. (12 689,46-4 171,08 = 8 518,38), строк оплати якої відповідно до обставин справи та статті 692 Цивільного кодексу України настав, оскільки моментом прострочки в оплаті слід вважати 01.07.2016 року, тобто наступний день після поставки товару за видатковою накладною № 8314 від 30.06.2016 року.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, яка за змістом узгоджується зі статтею 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов укладеного договору.

Відповідно до вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.

З огляду на викладене, доказів сплати заборгованості за отриманий товар у сумі 8 518,38 грн. не надано, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, відповідачем не спростовані.

Таким чином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаною видатковою накладною настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині основного боргу у сумі 8 518,38 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за просторочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ч.ч. 4, 6 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Доказів узгодження сторонами конкретного розміру пені не надано, то нарахування позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України є неправомірним.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосування індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Перевіркою здійснених позивачем розрахунків 3% річних у сумі 152,00 грн. за загальний період з 15.08.2016 року по 03.03.2017 року та інфляційних втрат у сумі 928,62 грн. за загальний період з серпня 2016 року по лютий 2017 року встановлено, що вони здійснені вірно, а тому заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у загальній сумі 9 599,00 грн., з яких: 8 518,38 грн. заборгованість за поставлений товар, 152,00 грн. 3% річних, 928,62 грн. інфляційні втрат.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 388,06 грн.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Алюр" (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Шинна, буд. 2, ідентифікаційний код 39364617) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (52500, Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Космічна, буд. 1, ідентифікаційний код 30012937) 8 518,38 грн. основного боргу, 152,00 грн. 3% річних, 928,62 грн. інфляційних втрат та 1 388,06 грн. витрат зі сплати судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.04.2017.

Суддя ОСОБА_2