Ухвала

від 05.04.2017 по справі 489/1590/17

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

05.04.2017

Справа №489/1590/17

Провадження №2/489/1386/17

УХВАЛА

іменем України

05 квітня 2017 року м. Миколаїв

Суддя Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчук Олег Ігорович, вирішуючи питання прийнятності до розгляду позову сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Златожар до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу на розроблення проекту землеустрою,

встановив:

Позивачем в порядку цивільного судочинства заявлено вимогу про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 06.05.2016 року №14-3980/14-16-СГ, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить розгляд справ фізичних та юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Верховний Суд України в постанові по справі №6-2510цс15 від 16 грудня 2015 року зробив правовий висновок, відповідно до якого рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право.

Статтею 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачені речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, згідно з якою державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною четвертою статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За правилами ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні(ч.7 ст.118 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність(ч.9 ст.118 ЗК України).

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду(ч.10 ст.118 ЗК України).

Аналіз наведених норм права у взаємозв'язку дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки надання земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 122 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень.

Верховний Суд України в постанові від 07 червня 2016 року по справі №820/3507/15 зазначив, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).

На підставі оскаржуваного позивачем наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області речове право не виникло, а тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ухвалюючи рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства відповідач здійснював владні управлінські функції.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Керуючись п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України, суддя

постановив:

Відмовити у відкриття провадження у цивільній справі.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом п'яти днів з дня отримання її копії.

Суддя