Рішення

від 05.04.2017 по справі 05042017

БОГОРОДЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ



Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №05042017

05 квітня 2017 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Битківського Л.М.,

з участю секретаря Дякун М.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Богородчани, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на ? частину житлового будинку та земельної ділянки, -

встановив:

ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до відповідача у якому поставила питання про поділ спільного майна подружжя. Зокрема просила визнати за нею право власності на житловий будинок, який розташований в с. Підгір‘я по вул. Молодіжній, 14а, Богородчанського району Івано-Франківської області, а за відповідачем право власності на дві земельні ділянки площею 0,2144 га кадастровий номер 2620487201:01:007:0002 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,3973 га кадастровий номер 2620487201:01:004:0240, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Відповідачем ОСОБА_4 подано до суду зустрічний позову з приводу поділу спільного сумісного майна подружжя у якому поставлено питання про визнання за ним права власності на ? частину житлового будинку та криниці, які розташовані за згаданою адресою, а також на ? частину земельної ділянки, кадастровий номер 2620487201:01:002:0440, загальною площею 0,1349 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на якій побудоване домоволодіння.

В ході судового розгляду ОСОБА_3 заявлені вимоги підтримала. Пояснила, що у листопаді 1996 року зареєструвала шлюб з відповідачем. У червні 2001 року вони, не розриваючи шлюбних стосунків, припинили спільне проживання і ведення спільного господарства. У грудні 2001 року її батько запропонував розпочати будівництво будинку для неї. З цією метою він та тітка ОСОБА_5 за власні кошти придбали для неї земельну ділянку площею 0,13 га у односельчанина ОСОБА_6 Придбання було оформлено на її ім‘я і вона розцінює його як особистий подарунок. У березні 2003 року її батьки власними силами і за власні кошти розпочали будівництво житлового будинку для неї, звівши фундамент. У липні 2003 року вона примирилась з відповідачем і відновила стосунки. У вересні 2003 року з цегли, яка була придбана нею разом з відповідачем, було вимурувано і накрито житловий будинок. Однак роботу майстрів, як і більшість інших робіт, які виконувались на будівництві, оплачували її батьки. За кошт її батьків були придбані також усі лісоматеріали, що використані в процесі будівництва, цемент, пісок, гіпсокартон. Її батько за власний рахунок виготовив проект на газифікацію будинку та виконав роботи по підключенні будинку до газу. Батьки відповідач у будівництві практично участі не брали. У грудні 2005 року вони разом з відповідачем вселились у будинок, де на той час було влагоджено одна кімната та спальня. Решта оздоблювальних робіт були виконані спільними силами.

За період спільного проживання ОСОБА_4 набуто у власність земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2144 га в с. Підгір‘я Богородчанського району, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ№031901 від 15.10.2003р., а також ділянку площею 0,3973 га в с. Підгір‘я Богородчанського району Івано-Франківської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, державний акт серії ЯИ №019767 від 22.10.2009 року.

Виходячи з того, що земельна ділянка площею 0,1349 га, на якій було згодом зведено житловий будинок, була придбана за рахунок коштів її тітки та батька, то вона не підлягає включенню до спільного майна подружжя, відповідно до п.3 ч.1 ст. 57 Сімейного Кодексу України і не підлягає поділу. Оскільки вкладення відповідача у будівництво житлового будинку були незначні, з нею залишився проживати їх син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який досяг повноліття, але продовжує навчання, то у суду, на її думку, є підстави відступити від засад рівності часток подружжя. Отож просила визнати за нею право власності на житловий будинок загальною площею 89,6 кв.м. в с.Підгір‘я по вул. Молодіжна, 14а, Богородчанського району Івано-Франківської області в цілому, а відповідачу виділити дві земельні ділянки: площею 0,2144 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Підгір‘я Богородчанського району та площею 0,3973 га для ведення ОСГ в с. Підгір‘я Богородчанського району Івано-Франківської області.

Представник ОСОБА_3 – ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначила, що заявлені відповідачем вимоги за зустрічним позовом є не обґрунтованими. ОСОБА_4 не довів, що брав участь у спорудженні житлового будинку. Посилання відповідача на те, що батьками йому для будівництва було передано 20 тис. шт. цегли не можуть бути взяті судом за основу, оскільки свідок ОСОБА_9, який був бригадиром будівельників, стверджував, що того ж року мурував у ОСОБА_4 ще якийсь об‘єкт, а тому документи на цеглу, які подані суду, не можуть однозначно свідчити, що ця цегла була використана при будівництві саме спірного житлового будинку. В той же час батьки позивачки навели детальні дані про матеріали та вартість робіт, які були придбані ними при спорудження житлового будинку. Тому підтримала заявлені позивачкою вимоги.

Відповідач-позивач ОСОБА_4 в судовому засіданні заявлені ОСОБА_3 вимоги не визнав. Вказав, що в 2001 році на підставі цивільно-правової угоди на ім‘я дружини було придбано земельну ділянку у ОСОБА_6 для будівництва окремого житлового будинку Не заперечував, що крім їх спільних коштів, грошовими коштами на придбання земельної ділянки допомагали родичі позивачки, з якими він разом ходив до ОСОБА_6 домовлятись про купівлю-продаж. На земельній ділянці, яка була придбана, уже були елементи фундаменту, який був залитий на рівні землі. Оскільки проект на їх будинок дещо відрізнявся, то він особисто з батьком позивачки докопували траншеї. Разом з родичами позивачки навезли на будівельний майданчик матеріали (камінь, шутер, пісок). У березні 2003 року батько позивачки домовився про зведення опалубки і організував заливку фундаменту. В той час він перебував на роботі за кордоном, передавав продукти, щоб харчувати майстрів. Його батько особистою працею брав участь у зведенні фундаменту. Після того, його батько безоплатно віддав йому виписану на підприємстві цеглу в кількості 20 тис.шт. розміром 1,25, а також причіп шлакоблоків. У вересні 2003 року, домовившись разом з батьками позивачки про роботу майстрів, і, залишивши необхідні кошти, він виїхав на роботу до Польщі. З цегли, яка була надана його батьком був вимуруваний будинок. Лісоматеріал на перекриття будинку допомогли придбати родичі позивачки. Після того більшість робіт, за винятком зовнішньої штукатурки, виконував сам особисто власною працею, разом зі своїми родичами та знайомими, які йому допомагали. Після нового року в січні 2006 року разом з дружиною перейшли проживати до будинку, де було влагоджено лише дві кімнати. Всі решта роботи зробив власними силами і своїм коштом. Не заперечив, що батьки позивачки та його батьки допомагали їх подружжю у будівництві будинку, однак позиція позивачки про те, що його участь у будівництві є незначною - безпідставна.

Представник ОСОБА_4 – ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала вимоги свого довірителя щодо визнання за ОСОБА_4 права власності на ? частину житлового будинку та земельної ділянки, на якій він побудований, без виділення його частки в натурі. Разом з тим, вважає, що не можуть бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя, та підлягають виключенню з об"єктів поділу дві земельні ділянки, оформлені на ім‘я ОСОБА_4 відповідно до державних актів серії ІФ № 031901 від 15 жовтня 2003 року та серії АИ № 019767 від 30 жовтня 2009 року. Зазначену позицію мотивувала тим, що право власності на них набуто ОСОБА_4 хоч і в період шлюбу, однак одержані ним одноосібно, як частка із земельного фонду, відповідно до норм безоплатної приватизації земельних ділянок на підставі рішень Підгірської сільської ради від 05 грудня 2002 року на ділянку площею 0,2144 га, та від 07 травня 2004 року на ділянку площею 0,3973 га.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які подані у розпорядження суду, з’ясувавши фактичні обставини справи суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, а зустрічний позов слід задовольнити.

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрований 26 листопада 1996 року в Підгірській сільській раді Богородчанського району Івано-Франківської області, актовий запис № 15.

В шлюбі народжений син ОСОБА_7, 16 грудня 1997 р.н

Рішенням Богородчанського районного суду від 28 вересня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.

В період перебування в шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 13 грудня 2001 року на ім‘я ОСОБА_3 була придбана земельна ділянка загальною площею 0,1349 га, на території Підгірської сільської ради, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Богородчанського нотаріального округу Івано-Франківської області ОСОБА_10 Відтак відповідно до ст. 22,24 КпШС України у подружжя виникла спільна сумісна власність на вказану земельну ділянку.

На зазначеній земельній ділянці в період з 2003 по грудень 2005-січень 2006 роки було споруджено житловий будинок та криницю.

18 липня 2014 року житловий будинок та криницю, по вул. Молодіжна, 14а в с. Підгір'я Богородчанського району Івано-Франківської області було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і видано свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_3

Загальна площа житлового будинку 89,6 кв.м. Будинок складається з коридору, кухні, трьох житлових кімнат, санвузла, паливної та коридору.

Таким чином, судом встановлено, що вказане майно набуте сторонами за час перебування у шлюбі, а тому відповідно до ст.60 СК України вважається об‘єктом спільної сумісної власності подружжя.

При цьому виходячи з норм ст. 60 СК України для визначення правового статусу цього майна суд бере до уваги не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти та спільна праця подружжя, а також час і мета набуття такого майна.

В судовому засіданні встановлено, що спорудження житлового будинку і придбання 13 грудня 2001 року з цією метою земельної ділянки площею 0,1349 га за договором купівлі-продажу у ОСОБА_6, було зумовлено потребою забезпечити окремим житлом подружжя позивачки та відповідача. Посилання позивачки ОСОБА_3 на те, що земельна ділянка придбалась її родичами виключно для неї особисто в період, коли вона припинила стосунки з відповідачем, суд вважає не обгрунтованим, оскільки вони суперечать як логіці подальших дій сторони, так і її поясненням в судовому засіданні про те, що в літку 2003 року нею та відповідачем за спільні кошти було придбано цеглу для будівництва спільного житлового будинку. Дійсно за матеріалами справи мав місце період, коли сторони припинили спільне проживання, однак судячи з заяв, з яким позивачка зверталась до суду (з приводу стягнення аліментів та щодо розірвання шлюбу), ці обставини мали місце протягом 2002 - липня 2003 року(а.с.166-168 т.1).

На придбаній на ім‘я ОСОБА_3 земельній ділянці в березні-квітні 2003 був залитий фундамент, а з вересня 2003 року по січень 2006 року за спільні кошти, спільною працею, та за допомоги батьків обох сторін був споруджений житловий будинок та криниця, що підтвердили в судовому засідання сторони та допитані судом свідки.

Суд критично оцінює пояснення свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які є батькам ОСОБА_3, щодо того, що житловий будинок споруджувався за їх власні кошти для дочки, практично без участі зятя та його родичів. Адже їм було відомо, що на час спорудження житлового будинку їх дочка ОСОБА_3 перебувала в шлюбі, вони допомагали їй добровільно, угоди про створення спільної власності між ними не укладено. Відтак відповідно до п.4 Постанови Пленуму ВСУ від 04.10.1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, яке регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" вони вправі вимагати лише відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 про визнання за нею права особистої приватної власності на житловий будинок по вул. Молодіжна,14а в с. Підгір'я Богородчанського району Івано-Франківської області та на земельну ділянку, площею 0,1349 га, яка є призначена для будівництва та обслуговування даного будинку – немає.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За правилами ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю та споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об’єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований.

З огляду на наведене позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню.

Оцінюючи доводи сторін, суд вважає обґрунтованою позицію ОСОБА_4 стосовно того, що набуті ним в процесі приватизації дві земельні ділянки - площею 0,2144 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та площею 0,3973 га для ОСГ не є об'єктами спільної сумісної власності подружжя. Законом України від 11 січня 2011 р. N 2913-VI "Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя", який набрав чинності 8 лютого 2011 р, статтю 61 СК України було доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації". Проте Законом від 17 травня 2012 р. N 4766-VI "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка" режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації змінено. Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 1 ст. 57 СК житло та земельна ділянка, набуті за час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Відповідно частину 5 ст. 61 СК виключено. Таким чином, норма закону, яка відносила майно, набуте в процесі приватизації до об’єктів права спільної сумісної власності, діяла лише з 08 лютого 2011 року по 16 травня 2012 року.

Отже згадні дві земельні ділянки є власністю ОСОБА_4, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки не набуті як майно, нажите подружжям у шлюбі, а одержані громадянином як частка у земельному фонді держави.

Судові витрати слід розподілити між сторонами відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. 213-215 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя шляхом визнання за нею права особистої приватної власності на житловий будинок загальною площею 89,6 кв.м. в с.Підгір‘я по вул. Молодіжна, 14а, Богородчанського району Івано-Франківської області та на земельну ділянку на які споруджено даний житловий будинок площею 0,1349 га - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 задовольнити. Визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку та криниці, які розташовані по вул. Молодіжній, 14 «а» в с.Підгір‘я Богородчанського району Івано-Франківської області та на ? частину земельної ділянки, кадастровий номер 2620487201:01:002:0440, загальною площею 0,1349 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати у розмірі 1174,69 грн. сплаченого судового збору та 5 тис. грн. понесених витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржене сторонами до апеляційного суду Івано-Франківської області через Богородчанський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з часу його проголошення.

Суддя Битківський Л.М.