Рішення

від 04.04.2017 по справі 530/1391/16-ц

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1391/16-ц

Номер провадження 2/530/36/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 сільської ради Зіньківського району Полтавської області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та про визнання права приватної власності на земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, ОСОБА_1, звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 сільської ради Зіньківського району Полтавської області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та про визнання права приватної власності на земельну ділянку.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1, не з явилися, направивши до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримання позовних вимог.

Відповідач, ОСОБА_2 в судове засідання не з явилася, але направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та визнання позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_3 сільської ради Зіньківського району Полтавської області в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі і просив розгляд справи провести без його участі.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.197 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 ЦПК України , суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» .

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 114 ЦПК України: «Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини» , враховуючи місцезнаходження, позов пред'являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, помер 13.07.2014 року, свідоцтво про смерть серїі І-ВЛ № 450739 (а.с.8).

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області по цивільній справі № 530/679/16-ц від 01.06.2016 року встановлено факт, що ОСОБА_4 є двоюрідним братом позивачки ОСОБА_1 (а.с.7).

ОСОБА_4 мав у приватній власності земельну ділянку площею 3,08 га, кадастровий № 5321381700:00:004:0210, розташовану на території ОСОБА_3 сільської ради з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка на підставі державного акту серії ЯГ № 347843, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів 27.03.2006 року за № 010655500034 (а.с.9).

Окрім зазначеної земельної ділянки до спадкової маси ОСОБА_4 входить і інше нерухоме майно та грошові вклади, які прийняла, відповідно до спадкової справи № 34/2014, заведеної приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5, прийняла ОСОБА_2 (а.с.89).

Відповідно до вимог ст.1297 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

На звернення позивачки до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5В по питанню видачі свідоцтва про право на спадщину їй було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій через відсутність правовстановлюючого документу на спадкову земельну ділянку (а.с.13).

У зазначеній постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій зазначено помилку у написанні по-батькові спадкодавця у наданому державному акті а саме : Григрович замість Григорович .

Внести зміни до державного акту, окрім звернення до суду не можливо.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім я та по батькові, що зазначені в документі не збігаються з ім ям, по батькові, прізвищем зазначеними у свідоцтві про народження або в паспорті.

Таким чином, успадкувати і належним чином зареєструвати належну ОСОБА_4 земельну ділянку позивачка ОСОБА_1 може тільки через суд.

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею...". відповідно до ст. 1218 ЦК України "До складу спадщини входять усі права та обов"язки, що належали спадкодавцеві на момент відкритя спадщини і не припинилися внаслідок його смерті".

Відповідно до ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Судом встановлено, що позивач бажає прийняти спадщину.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі ОСОБА_6 Девелопментс ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, з врахуванням визнання відповідачами позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України, суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст. ст. 376, 392 ЦК України, ст. ст. 3, 10,15,30, 57-61, 212-223 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 сільської ради Зіньківського району Полтавської області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та про визнання права приватної власності на земельну ділянку - задоволити.

Встановити, що, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 347843, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів 27.03.2006 року за № 010655500034, згідно якого ОСОБА_7 був власником земельної ділянки площею 3,08 га, кадастровий № 5321381700:00:004:0210, розташованої на території ОСОБА_3 сільської ради з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва дійсно належав ОСОБА_4, померлому 13.07.2014 року.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканкою с.Дейкалівка, вул.Лугова, 1, Зіньківського району, Полтавської області право приватної власності на земельну ділянку площею 3,08 га, кадастровий № 5321381700:00:004:0210, розташовану на території ОСОБА_3 сільської ради з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 347843, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів 27.03.2006 року за № 010655500034 належала ОСОБА_4, померлому 13.07.2014 року в порядку спадкування за законом.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту його оголошення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області ОСОБА_8