Ухвала

від 07.04.2017 по справі 757/14876/17-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/14876/17-к

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2017 року Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за участі секретаря ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування наказу Міністра юстиції України про видачу (екстрадицію) від 06 червня 2016 року №1602/5,

В С Т А Н О В И В :

Адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді із клопотанням про поновлення строку на подання скарги на наказ міністра юстиції України про видачу (екстрадицію) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на запит Турецької Республіки №1602\5 від 06.06.2016, скасувати наказ міністра юстиції України про видачу (екстрадицію) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на запит Турецької Республіки №1602/5 від 06.06.2016.

Скарга обґрунтована наступним.

12.01.2016 р. о 22:10 за повідомленням прикордонної служби "Кучурган-Авто" співробітниками Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області в порядку ст. 208 та 582 КПК України було затримано громадянина Турецької Республіки Кутсала ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився в міжнародному розшуку з метою арешту і подальшої екстрадиції до Турецької Республіки для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину. 13.01.2016 р. слідчим суддею Роздільняньського районного суду Одеської області відносно ОСОБА_4 застосовано тимчасовий арешт строком на 40 діб.

23.02.2016 р. слідчим суддею Малиновського районного суду м. Одеси було задоволено клопотання прокурора та відносно ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою - поруки, який надалі продовжувався відповідними ухвалами слідчих суддів того ж суду. На цей час, ОСОБА_4 постійно мешкає в місті Дніпро.

01.04.2016 р. прокуратурою Одеської області було складено висновок за результатами проведення перевірки щодо можливості видачі громадянина Турецької Республіки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 до Турецької Республіки для притягнення до кримінальної відповідальності, згідно із яким така видача є можливою.

06.06.2016 р. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області ОСОБА_4 було видано довідку про звернення за захистом в Україні.

24.06.2016р. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняте рішення про відмову ОСОБА_4 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує захисту, що було оформлене наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 103 від 24.06.2016 р. та відповідним повідомленням вих. № 1201/9045 від 24.06.2016 р.

05.07.2016 р. ОСОБА_4 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу № 103 від 24.06.2016 р. (справа № 804/4189/16).

28.07.2016 р. ОСОБА_4 було вручено копію наказу міністра юстиції України про його видачу (екстрадицію) на запит Турецької Республіки № 1602/5 від 06.06.2016 р., про існування якого весь цей час нікому не було відомо, що взагалі змушує вважати, що він був винесений значно пізніше, ніж 06.06.2016 р.

Вважає наказ міністра юстиції України про видачу (екстрадицію) ОСОБА_4 на запит Турецької Республіки № 1602/5 від 06.06.2016 р. незаконним та таким, що порушує вимоги ст. З Європейської конвенції про видачу правопорушників1957 р., ст. З Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та винесеним із порушенням порядку його прийняття, передбаченого ч. 4 ст. 590 КПК України.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 3 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р., видача не здійснюється, якщо правопорушення, у зв`язку з яким вона запитується, розглядається запитуваною Стороною як політичне правопорушення або правопорушення, пов`язане з політичним правопорушенням. Таке ж правило застосовується, якщо запитувана Сторона має достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної приналежності чи політичних переконань або що становище такої особи може бути зашкоджене з будь-якої з цих причин.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 589 КПК України передбачено, що у видачі особи іноземній державі відмовляється у разі, якщо видача особи (екстрадиція) суперечить зобов`язанням України за міжнародними договорами України.

Особа, якій надано статус біженця, статус особи, яка потребує додаткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні, не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі, де її здоров`ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України, (ч. 2 ст. 589 КПК України)

Відповідно до ст. 590 КПК України після вивчення матеріалів екстрадиційної перевірки центральний орган України приймає рішення про видачу особи (екстрадицію) або відмову у видачі (екстрадиції) іноземній державі. Рішення виноситься керівником центрального органу України або уповноваженою ним особою. Про своє рішення центральний орган України повідомляє компетентний орган іноземної держави, а також особу, щодо якої воно прийнято, (ч. 2 ст. 590 КПК України). У разі прийняття рішення про видачу (екстрадицію) такій особі вручається його копія. Якщо впродовж десяти днів зазначене рішення не оскаржено до суду, організовується фактична видача цієї особи компетентним органам іноземної держави, (ч. 3 ст. 590 КПК України).

Рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо гака особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви, у порядку, встановленому законодавством України. Інформація про подання особою зазначених заяв або оскарження відповідних рішень не надається іноземній державі, що надіслала запит, (ч. 4 ст. 590 КПК України).

Відповідно до ст. 591 КПК України рішення про видачу особи (екстрадицію) може бути оскаржено особою, стосовно якої воно прийняте, її захисником чи законним представником до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається під вартою. Якщо до особи застосовано запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, скарга на рішення про видачу такої особи (екстрадицію) може бути подана до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого розташований відповідний центральний орган України.

При винесені оскаржуваного наказу міністра юстиції України № 1602/5 від 06.06.2016 р. не було враховано наявну інформацію, яка мала стати підставою для більш ретельної перевірки щодо підстав для відмови у видачі ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 є не просто громадянином Турецької Республіки, він є також особою, яка народилась на сході Туреччини (місто Рефахіе) місто та район в провінції Ерзінджан) та має приналежність до курдської національної меншини (етнічної групи), відносно представників якої на території Турецької Республіки постійно здійснюється порушення прав людини та переслідування за політичними та етнічними мотивами.

На цей час соціально-політичне становище в Туреччині змушує обґрунтовано побоюватись за життя ОСОБА_4 , у разі його видачі, оскільки в цієї державі повністю дестабілізована правоохоронна система, що також було спровоковано масовими арештами суддів прокурорів та поліцейських за підозрою в участі у терористичних угрупованнях та державному перевороті.

Всі вищевикладені обставини послугували причиною виїзду ОСОБА_4 за межі країни - Турецької Республіки.

В 2015 році ОСОБА_4 законно та безперешкодно в`їхав на територію України (Бориспіль). З того часу він мав постійне місце проживання в м. Дніпропетровську. На даний час мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 має родину: дружину ОСОБА_6 , троїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_7 (2006 р.н), ОСОБА_8 (2013 р.н), ОСОБА_9 (2011 р.н).

23.12.2015р. Дніпропетровським обласним центром зайнятості ОСОБА_4 було видано дозвіл на працевлаштування, що підтверджується витягом з наказу № 275 від 23.12.2015р. та відповідним листом. ОСОБА_4 створив та зареєстрував в Україні підприємство - ТОВ "Мачка ЛТД" код 40168600, за допомогою якого збирається здійснювати інвестиції в розвиток економіки України.

Наказ міністра юстиції України про видачу (екстрадицію) ОСОБА_4 на запит Турецької Республіки № 1602/5 від 06.06.2016 р. порушує також положення ст. З Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка є важливим елементом правової системи України, та зобов`язання по виконанню якої Україна взяла на себе ще 1997 році.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

У справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» Европейський суд з прав людини зазначив, що «Катування - це нелюдське поводження, яке здійснюється навмисно і призводить до надмірних та тяжких страждань. Нелюдське поводження чи покарання - це спричинення сильних фізичних та душевних страждань. Таке, що принижує гідність, поводження - це знущання, які мають викликати у жертви почуття страху, страждання і почуття власної неповноцінності, а також принизити її гідність, та, по можливості, зламати її фізичний і моральний опір».

Стаття 3 Конвенції покладає на Україну зобов`язання не висилати (не видавати) осіб до країн, в яких існує загроза, що вони можуть бути підданими катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Зазначена позиція повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства». У цій справі молодий громадянин Німеччини, видачі якого вимагали Сполучені Штати на підставі звинувачення у вбивстві, за яке передбачалась смертна кара, опинився перед перспективою довготривалого перебування у камері для осіб, засуджених до смертної кари. У своїх зауваженнях Уряд Сполученого Королівства стверджував, що держава, яка здійснює екстрадицію, відповідно до Конвенції не може нести відповідальність за нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, яке може бути застосоване поза юрисдикцією держави.

Тобто, за викладених обставин, соціально-політичної ситуації в Туреччині, об`єктивної інформації щодо порушення в Туреччині прав національних меншин (курдів) та тяжкі, нелюдськи умови відбування покарань у пенітенціарних установах, а також побоювання самого ОСОБА_4 щодо здійснення відносно нього розправи з боку прибічників осіб, які переслідували його на території Туреччини, виникають реальні ризики зазнання нелюдського чи такого, що принижує гідність ОСОБА_4 поводження в державі запитувача та, як наслідок порушення з боку держави - Україна ст. З Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прав ОСОБА_4 . Ця обставина повинна утримувати державні органи України в прийняття рішень (судових чи адміністративних), наслідком яких може бути видача ОСОБА_4 до держави запитувача. При цьому, посилання на вищевикладені обставини неповинні розцінюватись, як спроба уникнути відповідальності, але повинні розцінюватись як спроба отримати допомогу на території держави, яка є учасником Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Міністром юстиції України фактично було проігноровано клопотання захисника ОСОБА_4 (копія додається) щодо наявності підстав для відмови у його видачі, викладені також у цій скарзі, які не були враховані при проведені екстрадиційної перевірки.

На момент прийняття оскаржуваного наказу міністра Юстиції України, а саме 06.06.2016 р., ОСОБА_4 вже звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за захистом в Україні, що відповідно до імперативних вимог ч. 4 ст. 590 КПК України виключає можливість прийняття відповідного рішення про видачу особи на запит іноземної держави.

Таким чином, оскаржуваний наказ міністра Юстиції України було прийнято з порушенням процедури його прийняття, що також є додатковою підставою для його скасування.

Крім того, згідно із вимогами ч. 3 ст. 590 КПК України встановлюється строк на оскарження рішення про видачу особи (екстрадицію), який складає 10 днів з моменту вручення копії рішення особі.

Як вже зазначалось копію оскаржуваного наказу про видачу (екстрадицію) ОСОБА_4 отримав 28.07.2016 р. Тобто, на цей час строк оскарження рішення про видачу особи (екстрадицію) відносно ОСОБА_4 був пропущений.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 113 КПК України будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Вважаю, що строк на оскарження наказу про видачу (екстрадицію) було пропущено із поважних причин, що є підставою для його поновлення з наступних підстав:

Практика Європейського суду з прав людини, зокрема рішення по справі "Мушта проти України"(3аява N 8863/06), встановлює наступне розуміння аспекту застосування процесуальних строків:

" ... 37. Суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

38. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення у справі "Мельник проти України" ( 974 037 ) (Меіпук V. Іікгаіпе), N 23436/03, пункти 22-23, від 28 березня 2006 року)...".

З матеріалів доданих до скарги випливає, що оскаржуваний наказ про видачу (екстрадицію) було винесено 06.06.2016 р., але вручено ОСОБА_4 лише 28.07.2016 р. На час вручення зазначеного наказу ОСОБА_4 , він вже звернувся за захистом в Україні (06.06.2016 р.) та, отримавши відмову в оформлені документів для прийняття рішення про надання статусу біженця (30.06.2016 р.), звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу ЕУ ДМС України в Дніпропетровській області № 103 від 24.06.2016 р. про відмову в оформлені документів (05.07.2016 р. справа № 804/4189/16). При цьому, усі ці обставини були добре відомі прокуратурі Одеської області, яка проводила екстрадиційну перевірку та інші процедури, а також відповідному відділу Міністерства юстиції України, що підтверджується листом ЕУ ДМС України в Дніпропетровській області вих. № 1201/8713 від 17.06.2016 р.

З урахуванням того, що у разі задоволення позову ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області № 103 від 24.06.2016 р. про відмову в оформлені документів про надання захисту в Україні, оскаржуваний по цій справі наказ про видачу (екстрадицію) підлягав скасуванню, а до розгляду відповідного позову взагалі не міг бути приведений до виконання (організація фактичної видачі не могла здійснюватись), було вирішено не подавати скаргу на наказ про видачу (екстрадицію), оскільки на той час його дію було призупинено та він фактично не породжував правові наслідки, на його підставі не можна було порушити права ОСОБА_4 .

Крім того, Міністерством юстиції України було також надано відповідь на запит адвоката вих. № 27501/22724-0-33-16/12 від 08.08.2016 р., згідно із яким дію відповідного наказу про видачу було призупинено до остаточного розгляду заяви ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку встановленому законодавством України.

Станом на дату звернення з цією скаргою справа № 804/4189/16 за позовом ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області № 103 від 24.06.2016 р. про відмову в оформлені документів про надання захисту в Україні була розглянута. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 р. в задоволені позову було відмовлено в повному обсязі. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 р. рішення першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Таким чином, постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 р. набрала законної сили, що стане підставою для поновлення дії оскаржуваного наказу про видачу (екстрадицію) ОСОБА_4 і викликає необхідність в його оскаржені. Таким чином, 10-денний строк на подання скарги на наказ про видачу (екстрадицію) ОСОБА_4 було пропущено з поважних причин та він підлягає поновленню.

Під час розгляду скарги адвокат ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтримали скаргу, вказуючи на обставини наведені у ній в частині обґрунтування, звертаючи увагу на те, що центральним органом не було враховано переслідування за етнічними мотивами, враховуючи те, що вказані обставина є загальновідомою.

Представник Міністерства юстиції України ОСОБА_10 заперечувала проти задоволення скарги, вказуючи на те, що скарга адвоката не ґрунтується на фактичних обставинах справи та нормах кримінального процесуального закону та міжнародних договорів, і за цих обставин має бути відхилена у повному обсязі з огляду на такі обставини.

Щодо поновлення строків оскарження наказу Мінюсту з огляду на поважну причину їх пропущення

06.06.2016 Мін`юстом було прийнято наказ про видачу громадянина Турецької Республіки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для виконання вироку суду на підставі висновку Департаменту міжнародного права від 27.05.2016 за результатами екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі вказаної особи, проведеної прокуратурою Одеської області.

30.06.2016 копію наказу Міністерства юстиції України про видачу ОСОБА_11 до Турецької Республіки направлено до прокуратури Одеської області з проханням вручити йому під розписку копію наказу.

28.07.2016 ОСОБА_11 прокуратурою Одеської області вручено копію наказу про видачу, що підтверджується розпискою. Зазначений наказ впродовж 10 днів не було оскаржено, а отже він набрав чинності зі спливом строків на його оскарження.

Однак, зі скаргою на наказ про видачу захисник звернувся лише у березні 2017 року.

Згідно з ч.3 ст.590 КПК України у разі прийняття рішення про видачу (екстрадицію) такій особі вручається його копія. Якщо впродовж десяти днів зазначене рішення не оскаржено до суду, організовується фактична видача цієї особи компетентним органам іноземної держави.

Зверталась увага на те , що у наказі Мін`юсту міститься роз`яснення про те, що рішення про видачу (екстрадицію) може бути оскаржено Кутсалом, його захисником чи законним представником впродовж 10 днів з дня вручення копії наказу. Тобто, з 28.07.2016 року - день вручення копії наказу - протягом 10 днів, що не було зроблено причетними особами. Ствердження адвоката, що на момент вручення копії наказу вже сплинув 10 денний строк його оскарження не ґрунтується на нормах Закону.

Наразі рішення про видачу набуло чинності, оскільки не було оскаржено в строк, встановлений ч.3 ст.590 Кримінального процесуального кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, центральний орган просить відмовити у задоволенні заяви захисника в поновленні строку на оскарження наказу у зв`язку з відсутністю підстав для його поновлення, оскільки адвокатом не наведено в заяві поважних причин пропущення 10 денного строку, встановленого Законом, на оскарження наказу.

Щодо скасування наказу Мін`юсту як такого, що порушує вимоги щодо порядку його прийняття за ч.4 ст.590 КПК

06.06.2016 Мін`юстом відповідно до статей 1, 2 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року та статей 573, 574, 590 Кримінального процесуального кодексу України, враховуючи відсутність обставин, передбачених статтею 589 КПК України, які виключають видачу (екстрадицію) особи, прийнято рішення про видачу ОСОБА_11 з України в Турецьку Республіку для виконання покарання у вигляді 10 років 5 місяців позбавлення волі, призначеного вироком 11-го Вищого кримінального суду м. Стамбула. За результатами екстрадиційної перевірки, проведеної прокуратурою Одеської області, якої не було встановлено обставин, що можуть перешкоджати видачі вказаної особи до Турецької Республіки, в тому числі було встановлено, що: ОСОБА_11 , перебуваючи в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звертався, статус біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, не має; вироком 11-го Вищого кримінального суду м. Стамбула від 07.12.2011 № 2011/1249, вказану особу засуджено за сукупністю вироків судів до 10 років 5 місяців позбавлення волі за вчинення впродовж 2004 - 2009 років злочинів, передбачених статтями 53/1-2-3, 58/9, 62, ч.І ст.117 (кваліфікований грабіж, вчинений шляхом залякування силою дійсної чи уявної злочинної організації, порушення свободи бізнесу та праці, порушення закону № 6136, кваліфіковане обмеження свободи бізнесу та праці - 4 епізоди злочинів), ч. 2 ст. 220 (участь у злочинній організації) Кримінального кодексу Турецької Республіки № 5237.

Зазначені злочини не є політичними злочинами, або злочинами, пов`язаними з політичними.

Крім того, підставою для наказу Мін`юсту, прийнятого 06.06.2016, був висновок Департаменту міжнародного права від 27.05.2016, складений за результатами екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі вказаної особи, проведеної прокуратурою Одеської області (копія наказу та висновку додаються). ОСОБА_11 звернувся з заявою про статус біженця 06.06.2016.

Наразі рішення про видачу набуло чинності, оскільки не було оскаржено в строк, встановлений ч.3 ст.590 КПК України. Разом з тим, оскільки ОСОБА_11 звернувся із заявою про статус біженця фактична передача його була відстрочена до вирішення питання за його заявою. Про зазначене також було повідомлено адвокату ОСОБА_3 листом Мін`юсту від 08.08.2016 № 27501/22724-0- 33-16/12 .

Ствердження адвоката, що наказ Мін`юсту порушує вимоги статті 3 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року, статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є таким, що не ґрунтується на нормах КПК та міжнародного договору, а є лише припущенням адвоката.

Так, ствердження адвоката, що лише саме належність Кутцала до курдської етнічної групи, відносно представників якої на території Туреччини постійно здійснюються порушення прав людини та переслідування за політичними та етнічними мотивами, і посилання на висновки та доповіді Комітетів ООН з ліквідації расової дискримінації та правам людини, є загальними, і не можуть вважатися безперечними доказами порушення прав саме Куцала з огляду на його етнічну належність чи політичні переконання за ст. 3 Європейської конвенції про видачу правопорушників та ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасниками якої є як Україна так і Турецька Республіка.

Жодних конкретних даних, які б свідчили про значну загрозу життю і здоров`ю ОСОБА_12 , щодо неналежного поводження та несправедливого провадження у разі його видачі до Туреччини, під час екстрадиційної перевірки та прийняття рішення не було встановлено. Відомості про участь ОСОБА_12 у діяльності опозиційних партій (політичних рухів), а також переслідування правоохоронними або спеціальними органами Туреччини за опозиційні політичні переконання, а також про можливість застосування до нього на території Туреччини жорстокого поводження, що може призвести до порушення його прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, відсутні.

Здійснення перевірки наявності обставин щодо переслідування за політичними чи етнічними ознаками за інформацією про країну походження - інформаційними звітами про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів, відноситься до компетенції органів Державної міграційної служби згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 «Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.

У свою чергу, у своєму запиті про видачу Турецька Республіка як член Ради Європи та Сторона за Конвенцією гарантувала дотримання прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, і право і можливість особи звернутися до Європейського Суду.

Відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) «Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або Протоколах до неї. (...)». Громадянин Турецької Республіки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який наразі перебуває на території України стверджує, що у разі його видачі до Республіки Туреччини він буде підданий катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню (стаття 3 Конвенції) з огляду на соціальне-політичне становище у цій справі.

У той же час посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) варто враховувати те, що розгляд питання щодо ймовірності зазнати порушення прав, гарантованих статтею 3 Конвенції, стосується обставин конкретної справи та особи, а не загальної ситуації у країні. Твердження заявника про несприятливе загальне соціально-політичне становище у країні, куди планується видача, не можна вважати достатнім доказом. Більше того, у разі видачі особи відбувається контроль щодо дотримання країною, взятих на себе зобов`язань.

Так, у справі «Chankayev v.Azerbaijan» (№ 56688/12, від 14 листопада 2013 року) заявник стверджував, що його екстрадиція до Російської Федерації створює ризик жорстокого поводження з ним. Заявника було тимчасово екстрадовано до Російської Федерації, проте Європейським судом не було констатовано порушення статті 3 Конвенції у її матеріальному аспекті з огляду на те, що за період перебування заявника на території Російської Федерації ним не було заявлено жодної скарги на жорстоке поводження з ним.

Слід звернути увагу також на те, що Кутсал (Куцал) був присутнім при розгляді справи у суді Туреччині. Запит про видачу особи не переслідує політичних чи військових цілей - такі гарантії містяться у запиті, у екстрадиційному висновку прокуратури Одеської області, а також оскільки, органами Державної міграційної служби відхилено прохання ОСОБА_13 (Куцала) надати йому захист чи статус біженця в України - і законність такого рішення була підтверджена судом апеляційної інстанції. Ці факти додатково свідчать про відсутність політичного характеру злочину, за який вимагається його видача.

Крім того, зверталась увага на те, що особа, маючи можливість з 2015 року звернутися до органів ДМС за отриманням статусу біженця чи додаткового захисту, зробила це лише 06.06.2016 року, тобто вже після того, як екстрадиційна процедура розпочалася.

Натомість, виконуючи вимоги КПК, Мін`юст, дізнавшись про факт звернення особи до органів ДМС- вже після того, як наказ Мін`юсту був прийнятий, призупинив фактичну його реалізацію - до вирішення питання щодо статусу біженця.

Таким чином, вбачається, що подання скарги адвокатом ОСОБА_3 про поновлення строків на оскарження наказу Мін`юсту про видачу (екстрадицію) ОСОБА_11 до Турецької Республіки та про його скасування свідчить про зловживання правом на оскарження, та є спробою затягнути процес екстрадиції.

Прокурор прокуратури Одеської області ОСОБА_14 заперечувала проти задоволення скарги, вказуючи на те, що законних підстав для відмови у видачі ОСОБА_11 , встановлено не було.

Вислухавши осіб, які взяли участь в розгляді скарги, вивчивши надані ними матеріали, слід дійти наступного висновку.

Згідно ст. 589 КПК України у видачі особи іноземній державі відмовляється у разі, якщо:1) особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до законів України на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є громадянином України;2) злочин, за який запитано видачу, не передбачає покарання у виді позбавлення волі за законом України;3) закінчилися передбачені законом України строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочин, за який запитано видачу;4) компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу центрального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких неможливе прийняття рішення за запитом про видачу (екстрадицію);5) видача особи (екстрадиція) суперечить зобов`язанням України за міжнародними договорами України;6) наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України.

Встановлено, що 06 червня 2016 року було прийнято центральним органом України наказ про видачу громадянина Турецької Республіки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для виконання вироку суду на підставі висновку Департаменту міжнародного права від 27.05.2016 за результатами екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі вказаної особи, проведеної прокуратурою Одеської області.

Вказаний наказ оскаржено після того як набрала законної сили постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року, якою було відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_11 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому зазначеним рішенням надано оцінку обставинам на які ОСОБА_4 посилався обгрунтовуючи вимоги до Головного управління Держаної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує захисту, що оформлене наказом Головного управління Держаної міграційної служби України в Дніпропетровській області №103 від 24.06.2016р., та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, в обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач належить до курдської національної меншини (етнічної групи), відносно представників якої на території Туреччини постійно здійснюється порушення прав людини та переслідування за політичними та етнічними мотивами. Внаслідок таких переслідувань позивача в 2008 році звинуватили в членстві в злочинному угрупуванні, так як на той час зазначена ним особа чинив опір тодішній владі, яка намагалася незаконним шляхом заволодіти його сімейним бізнесом. До ОСОБА_11 застосовувались примуси та погрози, при розгляді обвинувачень щодо позивача органи державної влади нехтували визнаними на міжнародному рівні правами людини, тримали позивача під вартою незалежно від його фізичного стану (післяопераційних ускладнень на голові) тощо. За рішенням відповідних державних органів в будинку позивача проводилися обшуки у звязку із його відношенням до курдських політичних партій та громадських обєднань. Інформація по країні походження позивача свідчить про загальновідому ситуацію в країні щодо переслідування та утисків осіб, що мають приналежність до курдської національної меншини (етнічної групи). Всі ці обставини послугували причиною виїзду позивача за межі Туреччини. В 2015 році ОСОБА_11 безперешкодно прибув до України, має постійне місце проживання в м. Дніпропетровську, 23.12.2015р. Дніпропетровським обласним центром зайнятості позивачеві видано дозвіл на працевлаштування. В подальшому з метою отримання візи позивач виїхав до Молдови, а під час повернення до України 12.01.2016р. його було затримано поліцейськими з метою арешту і подальшої екстрадиції до Туреччини для притягнення там до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, оскільки ОСОБА_11 оголосила позивача в міжнародний розшук на підставі порушених з національних та політичних міркувань кримінальних справ. Всі ці обставини слугували підставою для звернення позивача до відповідача, однак, останній, не зважаючи на всі вищенаведені обставини та наявність в матеріалах особової справи всіх документів, що підтверджують надання ним необхідної заяви та документів, що є достатніми для підтвердження очевидної обґрунтованості підстав звернення, протиправно та безпідставно відмовив позивачеві в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує захисту, наказом від 24.06.2016р. №103. Оскаржуване рішення відповідача не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Судом зроблено висновок про невідповідність викладеним поясненням дійсним обставинам справи та було відмовлено у задоволенні вимог.

Отже слід визнати безпідставним посилання адвоката на те, що рішення центрального органу прийнято з порушенням п5 ч1 ст. 589 КПК України.

Враховуючи викладене слід визнати те, що рішення було прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, та підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2,590,591 КПК України, слідчий суддя -

У Х В А Л И В :

скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування наказу Міністра юстиції України про видачу (екстрадицію) від 06 червня 2016 року №1602/5, залишити без задоволення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1