Постанова

від 04.04.2017 по справі 805/213/17-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2017 р. Справа №805/213/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 14год. 37хв. 14год.37хв.

ухвалено у нарадчій кімнаті

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Троянової О.В.

секретаря Кудрі В.Г.,

представник позивача Малушко Г.Ю.,

представник відповідача Колеснікової О.М., Кравченка В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Мединський і К"

до Державної податкової інспекції у м. Дружківці з Головного управління ДФС у Донецькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.12.2016 №0000681400,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.12.2016 №0000681400/том 1 а.с.4-12/.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що Державною податковою інспекцією у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ Мединський і К код за ЄДРПОУ 32276975 з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податкових зобов'язань і податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за січень 2016 року з урахуванням виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях щодо відносин з ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ (код за ЄДРПОУ 39928653) за період з 01.01.2016 по 31.01.2016, за результатами якої складено акт № 385/05-10-12/32276975 від 14.11.2016.

В акті перевірки, відповідач дійшов до висновку про порушення ТОВ "Мединський і К" п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 та п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в декларації за січень 2016 року в сумі 500 269 грн., що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Дружківці ГУ ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000681400 від 05.12.2016, яким ТОВ "Мединський і К" зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ за січень 2016 року в сумі 500 269 грн.

Вважає прийняте податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що висновки податкового органу не відповідають фактичним обставинам та Податковому кодексу України.

Відповідно до додаткових пояснень зазначив, що 03 серпня 2016 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20.07.2016 в рамках проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню №32016100100000092 (в минулому №32016100100000061) проведено обшук у приміщеннях Бізнес-центру Карнегі Центр за адресою: М.Київ, Кловський узвіз, 7А, поверх №9). Під час проведення обшуку було вилучено документи, що належать ТОВ Мединський і К , в тому числі договір поставки нафтопродуктів №Дт0110 від 29.01.2016. Службові особі ТОВ Мединський і К допитувались у вказаному кримінальному провадженні як свідки /том 1 а.с.121/.

Просить суд, скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області від 05 грудня 2016 року форми В4 № 0000681400, яким ТОВ "Мединський і К" зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ по декларації за січень 2016 року в сумі 500269грн./том 1 а.с.10/.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та додаткових поясненнях, просив суд задовольнити позов.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав наведених у письмових запереченнях, в яких зазначили, що з урахуванням податкової інформації стосовно ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ , у податкового органу є сумніви, щодо реальності господарських операцій з постачання дизельного палива від ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ , що призвело до порушення ТОВ "Мединський і К" п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 та п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в декларації за січень 2016 року в сумі 500 269 грн., що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Крім того, звертав увагу суду на порушене кримінальне провадження , за ознаками кримінального правопорушення за ч.2 ст.205 КК України, а саме щодо встановлення фактів використання підприємств з ознаками фіктивності та факти ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ . Відповідно до додаткових пояснень до заперечень зазначали, що підприємством не було надано до перевірки акти прийняття ПММ матеріально-відповідальною особою, журналу реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою № 7-НП, книги кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою №31-НП; журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою № 6-НП/том 2 а.с.14-15/.

Просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі /том 1 а.с.89-91/.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" зареєстроване в статусі юридичної особи, включене до ЄДРПОУ за номером 32276975 та перебуває на обліку платників податків в Державній податковій інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області. ТОВ "Мединський і К" здійснює господарську діяльність відповідно до свого Статуту затвердженого в новій редакції. Позивач є платником податку на додану вартість /том1 а.с.11-12/.

Відповідач - Державна податкова інспекція у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області діє на підставі положення про Державну фіскальну службу та керуючись Податковим кодексом України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Так судом встановлено, що на підставі наказу Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області від 07.11.2016 № 336 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Мединський і К", за результатами якої складений акт №385/05-10-12/32276975 від 14.11.2016 "Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ Мединський і К код за ЄДРПОУ 32276975 з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податкових зобов'язань і податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за січень 2016 року з урахуванням виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях щодо відносин з ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ (код за ЄДРПОУ 39928653) за період з 01.01.2016 по 31.01.2016/том 1 а.с.13,14-40/.

На підставі акту перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме:

- ТОВ Мединський і К по відображеним в бухгалтерському та податковому обліку підприємства за період з 01.01.2016 по 31.01.2016 операціях придбання товарів від контрагента ТОВ ЛОДКОМ ІНВЕСТ (код ЄДРПОУ 39928653) встановлено обрив ланцюга постачання зазначених товарів, по яким відсутнє реальне (законне) джерело їх походження (відсутність в ланцюгу постачання фактичного виробника, імпортера чи посередника), транспортування і використання у власній господарській діяльності Мединський і К , внаслідок чого встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підлягають під визначення пп.14.1.36, пп.14.1.191, п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, пп. а)в) п.186.1 ст.186 Податкового кодексу України по яким покупцю ТОВ Мединський і К були сформовані податкові зобов'язання контрагентом ТОВ ЛОДКОМ ІНВЕСТ (код ЄДРПОУ 39928653);

- ТОВ "Мединський і К" п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 та п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в декларації за січень 2016 року в сумі 500 269 грн., що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду /том 1 а.с.39/.

05 грудня 2016 року Державною податковою інспекцією у м. Дружківці ГУ ДФС у Донецькій області на підставі висновків акту перевірки №385/05-10-12/32276975 від 14.11.2016, за порушення ТОВ Мединський і К п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 та п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- форми В4 №0000681400, ТОВ "Мединський і К" зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ по декларації за січень 2016 року в сумі 500269(п'ятсот тисяч двісті шістдесят дев'ять гривень)грн./том 1 а.с.41/.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 05 грудня 2016 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків(пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України).

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту; платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом; платником податків подано контролюючому органу уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся контролюючим органом; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

На підставі Наказу начальника Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області від 07.11.2016 №336 відповідно до пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, призначено проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ Мединський і К код за ЄДРПОУ 32276975 з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податкових зобов'язань і податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за січень 2016 року з урахуванням виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях щодо відносин з ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ (код за ЄДРПОУ 39928653) за період з 01.01.2016 по 31.01.2016/том 1 а.с.13/.

Як вбачається з акту перевірки №385/05-10-12/32276975 від 14.11.2016, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 та п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в декларації за січень 2016 року в сумі 500 269 грн., що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду/том 1 а.с.39/.

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу, з таких підстав.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю Мединський і К з його контрагентом, мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції та наявність умислу.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність це - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України зазначено, що постачання товарів це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до підпункту 14.1.231 Кодексу вбачається, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з абзацом другим пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Так, 29 січня 2016 року між ТОВ "Мединський і К" (Покупець) з ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ (Постачальник) був укладений договір поставки нафтопродуктів №Дт0110. Відповідно п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а Покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти, іменовані в договорі товар , найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару /том 1 а.с.43-46/.

Відповідно до додатку № 1 до вказаного договору ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ повинно поставити позивачу у січні 2016 року на умовах DAP (Інкотермс-2010) м. Маріуполь, склад покупця дизельне паливо на загальну суму 3 001 613,16 грн., у т.ч. ПДВ - 500 268,86 грн./а.с.47/

На виконання умов укладеного договору протягом січня 2016 року від ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ отримано дизельне паливо на загальну суму 3 001 613,16 грн., у т.ч. ПДВ - 500 268,86 грн., що підтверджується видатковою накладною № 41 від 31.01.2016 /том 1 а.с.48/.

Отримання придбаного дизельного палива здійснювалося у м. Маріуполь, де позивачем надаються транспортні послуги та розташовані орендовані ємкості для зберігання нафтопродуктів.

Оплата за поставлене дизельне паливо, здійснена відповідно до прав вимоги (цесії) контрагентом ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ - ТОВ ТРЕНОС . 22 лютого 2016 року між ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ (Первинний кредитор), ТОВ ТРЕНОС (Новий кредитор) та ТОВ "Мединський і К" (Боржник) укладено договір №22/02 про відступлення права вимоги за договором №2510Дт від 25.10.20145 та Договором №Дт0110 від 29.01.2016/том 2 а.с.23-24/. Платіжними дорученнями від 24.02.2016 на суму 2000000грн., від 25.02.2016 №733 на суму 2094311,36грн., від 26.02.2016 №742 на суму 1677835,06грн. підтверджується виконання даного договору/том 2 а.с.35-37/.

Вищенаведений договір поставки є чинним, не був визнаний судом недійсним та був діючими на момент, виниклих правовідносин.

Знаходження в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ за юридичною адресою, станом на час вчинення правочину, про що зазначено у відомостях з Єдиного державного реєстру, безоплатний доступ до яких забезпечується на підставі "Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України "Про деякі питання надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" № 466/5 від 31.03.2015р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 березня 2015р. за № 349/26794 /том 1 а.юс.169-175/.

На підтвердження виконання договору поставки ПММ, позивачем надано наступні документи: договір поставки нафтопродуктів №Дт0110 від 29.01.2016, додаток до договору №1, видаткова накладна № 41 від 31.01.2016 на загальну суму 3 001 613,16 грн., у т.ч. ПДВ - 500 268,86 грн., платіжні доручення від 24.02.2016 на суму 2000000грн., від 25.02.2016 №733 на суму 2094311,36грн., від 26.02.2016 №742 на суму 1677835,06грн./том 1 а.с. 43-49, том 2 а.с.35-37/.

За наслідками господарської операції ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ виписана податкова накладна № 41 від 31.01.2016, на загальну суму ПДВ в розмірі 500 268,86 грн., яка зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчить відповідний витяг, що міститься в матеріалах справи /том 1 а.с.49, том 1 а.с.242/.

Суму податку на додану вартість згідно вказаних податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту січня 2016 року, що відобразив у відповідних податкових деклараціях в розрізі контрагентів, які подано до податкового органу, де в Додатку №5 до декларації , в розділі ІІ Податковий кредит визначено контрагента ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ /том 1 76-82/.

Так, в обґрунтування ведення своєї господарської діяльності позивачем надано наступні документи.

Договір оренди № 3 від 03 вересня 2015 року, укладеного між ТОВ Маріупольська автобаза та позивачем, відповідно до якого, орендар приймає в строкове платне володіння та користування складські приміщення,цех для ремонту агрегатів, обладнану ремонтну зону з оглядовими канавами, павільйон, побутове та службове приміщення, площадка, мета використання стоянка автотранспорту, проведення технічного обслуговування та ремонту, підготовка к експлуатації за адресою : м. Маріуполь, вул. Воїнів - Визволителів , 1 / том 1 а.с.179-181/

Договір оренди № 3 автозаправочной станції від 05 червня 2015 року, укладеного між ПрАТ Будмеханізація-1 та позивачем, відповідно до якого орендар приймає в строкове платне володіння та користування АЗС для зберігання дизельного палива, до складу входять: 2 цистерни для палива, колонка, приміщення, за адресою : м. Маріуполь, вул. Таганрозська , 40.

Договір № 11/15 оренди транспортних засобів від 01.11.2015 року, укладений між ТОВ ДІПІ ЕЙР ГАЗ та ТОВ Мединскій і К про передання у тимчасове оплатне користування спеціалізованого транспортного засобу - напівпричепу паливо цистерни/том 1 а.с.114-117/.

Договір №21/10 оренди резервуару від 01.10.2015, укладеного між ТОВ ЛИНКОЛЬН і позивачем, відповідно до якого орендар приймає у тимчасове платне користування резервуар - Цистерна тип 82 / том 1 а. с. 237-240/.

Штатний розклад ТОВ Мединскій і К від 01.11.2016 /том 1 а.с.176-178/.

Відповідно до статті 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності. Так, відповідно до п.44.1 для цілей оподатковування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподатковування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення ); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку ); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, зв'язаних з вирахуванням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

Згідно п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України визначено, що платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності..

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Згідно ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, визначає, що первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, визначені п. 2.4 Положення: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства; зміст і обсяг господарської операції, одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Форми облікових регістрів, порядок записів у них, обробка і використання необхідної інформації визначаються відповідними нормативними документами про порядок їх застосування.

Відповідно до п. 3.7 Положення інформація про господарські операції підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься в згрупованому вигляді в бухгалтерські звіти, порядок складання яких установлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні фінансова звітність підприємства складається на підставі даних бухгалтерського обліку і підписується керівником і бухгалтером підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ і суб'єктів малого підприємництва) складається з: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не спростоване відповідачем, в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ позивачем надані до матеріалів справи документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме, договір поставки укладений з ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ , договори поставки, договори оренди та надання транспортних послуг, видаткові накладні, податкові накладні, акти списання придбаного дизельного палива, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, платіжні доручення, що є підтвердженням реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ.

Надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарської операцій за договором поставки із ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ відповідають наведеним вище вимогам до первинних документів згідно Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Позивачем до перевірки надавались всі вищенаведені документі, про що також свідчить зміст Акту перевірки, проте зазначені документи не взяті до уваги при формуванні висновків Акту перевірки.

Як з'ясовано в судовому засіданні у представників позивача, ТОВ Мединський і К є транспортним підприємство, яке надає відповідні послуги з перевезення, має власні виробничі потужності, орендовану автобазу, власний автомобільний транспорт.

Тобто, саме для використання у виробничому процесі було придбано паливно-мастильні матеріали у контрагента - ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ .

Відсутність певних документів щодо якості товару, його технічних характеристик тощо не може свідчити про нереальність господарських операцій та нівелювати право платника податків на формування податкового кредиту, оскільки таке право у ТОВ Мединський і К виникло відповідно до абзацу 2 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України - дата отримання платником податку товарів/послуг.

Щодо паспортів якості паливно-мастильних матеріалів, суд зазначає, що позивач є кінцевим споживачем придбаного дизельного палива. Під час прийняття дизельного палива постачальниками надавалися копії паспортів якості дизельного палива.

Чинним законодавством для споживача не встановлено обов'язку зберігати паспорти якості придбаного дизельного палива, яке він використовує для власних потреб, оскільки паспорт якості не є документом, з яким пов'язаний бухгалтерський або податковий обліки. В свою чергу, предметом доказування в цій справі є обставина правильності ведення позивачем податкового обліку.

Стосовно зауваження податкового органу, щодо відсутності актів прийняття ПММ матеріально-відповідальною особою, журналу реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою № 7-НП, книги кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою №31-НП; журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою № 6-НП суд зазначає наступне.

Так, Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 р. № 281/171/578/155 затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція № 281/171/578/155).

Згідно з розділом 1 вказаної інструкції її вимоги є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 р. № 457 затверджений Національний класифікатор України Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 (далі - КВЕД 2010).

У розділі 4 КВЕД 2010 дані наступні визначення: економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів та послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництво, процесом виробництва та випуском продукції;

виробництво - це економічна діяльність, результатом якої є продукція. Це поняття використовують для позначення всіх видів економічної діяльності.

Термін "виробництво" призначено не тільки стосовно сільського господарства, добувної або переробної промисловості. Його використовують також стосовно сфери послуг. Для позначення виробництва можуть використовувати і точніші терміни: надання послуг, оброблення, перероблення тощо залежно від сфери діяльності. Обсяг виробництва вимірюють за допомогою різних методів у натуральному чи вартісному вираженні.

В свою чергу, економічна діяльність позивача полягає у наданні послуг вантажного автомобільного транспорту, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зазначений факт не заперечувався відповідачем в судовому засіданні.

Позивач є кінцевим споживачем дизельного палива, і як наслідок не здійснює економічну діяльність із закупівлі, транспортування, зберігання і реалізації нафти і нафтопродуктів. Позивач не здійснює надання послуг третім особам щодо закупівлі, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів.

Внаслідок чого, вимоги Інструкції № 281/171/578/155 щодо складання документів фіксуючих зберігання дизельного палива за формами, встановленими вказаною Інструкцією, на поширюється на позивача як кінцевого споживача.

Така позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України викладеній в ухвалі від 01.03.2016 у справі К/800/26615/15.

Так, ВАСУ зазначив, що Інструкція № 281/171/578/155 визначає певні спеціальні правила здійснення господарської діяльності та ведення бухгалтерського обліку суб'єктами господарювання, які займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України, недотримання вимог якої може стати підставою для притягнення до відповідальності за порушення ведення бухгалтерського обліку, проте жодним чином не може свідчити про безтоварність господарської операції з контрагентами-постачальниками.

Щодо не надання підприємством доказів на підтвердження якості поставленого товару, як на підставу для визнання господарських операцій безтоварними, слід зазначити, що сертифікати якості видаються безпосередньо виробником товару (продукції) на підтвердження відповідності продукції певним нормативним вимогам і стандартам якості. Такі документи не можуть вважатися первинними в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та бути підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Позивач здійснював транспортування придбаного палива як власними транспортними засобами, так і орендованими, що підтверджується відповідними документами, що містяться в матеріалах справи.

Враховуючи викладене та наявність у документообігу ТОВ Мединський і К наданих до перевірки товарно-транспортних накладних, за наявності інших документів, якими підтверджено факт приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання підприємством у конкретного контрагента товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Правочин із зазначеним контрагентом ТОВ Мединський і К укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, не суперечать закону, їх предметами є речі, що не обмежені в цивільному обороті, а сторони під час здійснення господарських операцій мали правовий статус платників ПДВ, що зокрема підтверджується даними, розміщеними на офіційному сайті ДФС України Електронний кабінет платника податків : https://cabinet.sfs.gov.ua/cabinet/faces/public/ reestr.jspx

Згідно із ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 зазначеного Закону визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику та державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, забезпечує передачу до Єдиного державного реєстру таких відомостей, як, зокрема, про відсутність (наявність) заборгованості із сплати податків і зборів тощо.

В свою чергу, статтею 10 цього Закону визначено, що якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. А частина 3 цієї статті визначає, якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

До того ж, адміністративна та судова практика за даними питаннями виходить з презумпції добросовісності платника, яка підтримує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Тобто, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (чинна назва Реєстру - Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Відповідачем не надано відомостей щодо наявності відомостей про скасування свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість підприємства-контрагента ТОВ Мединський і К чи визнання його недійсним за рішенням суду на момент укладання чи виконання відповідного договору.

Суд звертає увагу на те, що станом на дату укладення і виконання угоди з контрагентом, цей суб'єкт господарювання був зареєстрован у передбаченому законодавством порядку і був платником ПДВ, тобто він мав спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність.

Окрім того, відповідно до правової позицій Вищого адміністративного суду України, викладеного в ухвалі від 03.05.2012 по справі № К/9991/11271/12, наявність реєстрації контрагента на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом, контрагент позивача та позивач, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Крім того, пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення Цивільного кодексу України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про не реальність вчинення господарських операцій - правочину - договору поставки укладеного позивачем із ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ .

Суд звертає увагу,що вказаний правочин не визнавався недійсним у судовому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про недійсність правочину укладеного між позивачем - ТОВ Мединський і К та ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ . Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню експедиторських послуг за вказаним договором із його господарською діяльністю та фактичне використання їх у власній господарській діяльності.

Отже, суд вважає, що у даному випадку позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат оплати вартості придбаних у ЛАДКОМ ІНВЕСТ товарно-матеріальних цінностей із господарською діяльністю ТОВ Мединський і К .

Згідно пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Стосовно правомірності формування позивачем податкового кредиту податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Відповідно п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит-сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного ( податкового) періоду, визначена згідно з розділом п'ять цього Кодексу.

Згідно вимог п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до статті 201 Податкового Кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктами 201.4, 201.7 ст.201 Податкового Кодексу України визначено, що податкова накладна складається в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця; покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця. У разі якщо станом на дату складення зазначених податкових накладних сума коштів, що надійшла на поточний рахунок продавця як оплата (передоплата) за товари/послуги, перевищує вартість поставлених товарів/послуг протягом місяця, таке перевищення вважається попередньою оплатою (авансом), на суму якої складається податкова накладна у загальному порядку не пізніше останнього дня такого місяця.

Для цілей цього пункту ритмічним характером постачання вважається постачання товарів/послуг одному покупцю два та більше разів на місяць. Податкова накладна може бути складена за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була складена на ці операції) у разі: здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проводяться через касу/реєстратори розрахункових операцій або через банківську установу чи платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок постачальника); виписки транспортних квитків, готельних рахунків або рахунків, які виставляються платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер постачальника (продавця), крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; надання платнику податку касових чеків, що містять суму поставлених товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до пункту 201.10 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю Мединський і К права на формування податкового кредиту у січні 2016 року, за наслідками господарських операцій з ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ підтверджено відповідними податковими накладними. Податкові накладні позивач включив до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних за січень 2016 року. В акті перевірки немає жодного зауваження податкового органу щодо правильності оформлення податкових накладних.

Тобто, чинним законодавством України, зокрема, Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов'язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника; за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Крім того, відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України , підставою для висновку про неправомірне формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат може слугувати встановлення податковим органом факту узгодженості дій платника податків із недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів , а саме побудови таким платником фінансово - господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договорів з фіктивним підприємствами з метою перенесення податкового навантаження, наявності замкнутої схеми руху грошових коштів між платником та його контрагентами.

Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини у рішеннях, позицій Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, викладених в Інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби , наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв'язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників. Відповідно, Суд констатував факт порушення статті 1 Протоколу №1, якою гарантується право на мирне володіння майном. Право на податковий кредит фактично прирівнюється до права власності на майно платника податків, відшкодування якого останній правомірно очікує від податкового органу.

Таким чином, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак в порушення вимог чинного законодавства, податковою інспекцією таких доказів не наведено та не представлено, а реальність виконання господарських операцій, на підставі яких підприємством сформовано податковий кредит, не спростовано.

Отже, формування податкового кредиту з ПДВ платником податків обумовлено фактичним здійсненням операцій з придбання товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку, і реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів та в обов'язковому порядку податкових накладних.

Факт здійснення господарських операцій з контрагентом підтверджується вищенаведеними первинними документами позивача. Суд зазначає, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність первинних документів чи їх відповідність вимогам чинного законодавства, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, про що відповідачем в акті перевірки не зазначається.

В діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за зазначеними обставинами, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, в зв'язку з чим, можливо зробити висновок про необґрунтованість завищення відповідачем податкового кредиту, що призвело до заниження податку на додану вартість за січень 2016 року.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідальність за наслідками неналежного виконання контрагентами позивача своїх обов'язків щодо несвоєчасного виконання власних податкових зобов'язань перед бюджетом не повинна бути покладена на добропорядних платників податку та не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Доказів на підтвердження того, що позивач або контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

У свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що в провадженні слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС в м. Києві перебуває кримінальне провадження №32016100100000092 (раніше - №32016100100000061) від 23.09.2016, порушена за фактом скоєння злочину передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України/том 1 а. с. 122/.

Як з'ясовано в судовому засіданні у представника позивача при проведені перевірки контролюючий орган не повідомляв про порушене кримінальне провадження, а сама позапланова перевірка призначена на підставі Наказу начальника Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області від 07.11.2016 № 336 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" код за ЄДРПОУ 32276975 з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податкових зобов'язань і податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за січень 2016 року з урахуванням виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях щодо відносин з ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ (код за ЄДРПОУ 39928653) за період з 01.01.2016 по 31.01.2016/а.с.13/.

Однак, суд звертає увагу, що за відсутності відповідного вироку суду по кримінального провадження № 32016100100000092 (раніше - №32016100100000061) за фактом скоєння злочину передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України та без наведення доказів суперечності відповідних правочинів інтересам держави, суд не бере до уваги зазначену інформацію. Крім того, з наданої Слідчим управлінням фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС в м. Києві інформації вбачається, що службові особи ТОВ Мединський і К були допитані в якості свідків / том 1 а.с.122/.

Також, доказів на підтвердження того, що в кримінальному провадженні № 32016100100000092 існує рішення суду, яке набрало законної сили, відповідачем до суду не надано.

Суд критично оцінює наявний в матеріалах протокол допиту свідка від 04.03.2016 Рой О.О., допитаного в підтвердження факту відношення до ТОВ ЛАДКОМ ІНВЕСТ в рамках матеріалів досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 32015100100000088 від 13.08.2015 та звертає увагу, що за цим кримінальним провадженням також відсутній обвинувальний вирок /том 2 а.с.4-7/.

У відповідності до практики Верховного суду України позивачем доведено в судовому засіданні зв'язок зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цих операцій, а податковим органом навпаки не доведено умислу та факту фіктивного підприємництва позивача.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України , в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст.79 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із наступного.

Частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки прийняте рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує Товариству з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" судові витрати у сумі 7504,03грн.(сім тисяч п'ятсот чотири гривні три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.12.2016 №0000681400 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області від 05 грудня 2016 року форми В4 № 0000681400, яким ТОВ "Мединський і К" зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ по декларації за січень 2016 року в сумі 500269грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" судові витрати у сумі 7504,03грн.(сім тисяч п'ятсот чотири гривні три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивні частини у судовому засіданні 04 квітня 2017 року.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 10 квітня 2017 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Троянова О.В.