Постанова

від 10.04.2017 по справі 815/4429/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/4429/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гусева О.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Одесатрубпласт» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень від 18.10.2013 року №0004552201, №0004562201, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулось Приватне підприємство «Одесатрубпласт» до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 18.10.2013 року №0004552201, №0004562201.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що операції по поставці позивачу товарів та послуг з боку контрагентів підтверджені первинними бухгалтерськими документами та мали фактичний характер, а тому вони правомірно сформували суми валових витрат та податкового кредиту у податкових періодах на підставі факту проведення оплати вартості товарів та послуг, в тому числі ПДВ, та отримали від постачальника податкові накладні на відповідні суми.

Справа була розглянута у порядку письмового провадження на підставі ст. 128 КАС України.

Так на підставі наказу керівника ДПІ від 04.09.2013 року №355 та направлення від 04.09.2013 року №263 посадовими особами відповідача, згідно з вимогами пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), в період з 04.09.2013 року по 10.09.2013 року була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Будрай» за період серпень, вересень, листопад, грудень 2012 року, ТОВ «Теренс Груп» за період вересень, жовтень, листопад 2012 року, ТОВ «ВТЛ Трейд Сервіс» за період грудень 2012 року, ТОВ «Гант Лідер» за період квітень 2013 року, ТОВ «Клуб С» за період липень, серпень, вересень 2012 року, ПП «Інфініті Центр» за період липень, серпень 2012 року, ТОВ «Ентхілл» за період травень 2013 року.

Перевірка проводилась з 04.09.2013 року по 10.09.2013 року на підставі податкової інформація, яка свідчила про можливі порушення позивачем податкового законодавства, а саме:

- Акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ ОСОБА_1 у м. Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будрай» від 21.06.2013 року №162/22-90/38260798;

- Акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ ОСОБА_1 у м. Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Теренс Груп» від 21.06.2013 року № 186/22-20/37932081;

- Акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ ОСОБА_1 у м. Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гант Лідер» від 20.06.2013 року № 137/22-90/38261278;

- Акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ ОСОБА_1 у м. Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Клуб С» 24.07.2013 року № 481/22-90/36352656;

- Акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ ОСОБА_1 у м. Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інфініті Центр» 21.06.2013 року №154/22-40/37354591;

- Акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ ОСОБА_1 у м. Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВТЛ Трейд Сервіс» від 21.06.2013 року, №157/224038261236.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт №000076/15-52-22-03/33507096/26/343 від 06.09.2013 року, на підставі якого було встановлено завищення валових витрат позивача, в результаті чого встановлено, що було підприємством занижений податок на прибуток за 2012 рік у розмірі 1979275 грн., а також встановлено заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму -1947522 грн., у зв'язку із порушенням позивачем положень п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139 ст.139, п.п.198.1, 198.3 ст.198, Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 18.10.2013 року були винесені податкові повідомлення-рішення: №0004552201 про нарахування позивачу податкового зобов'язання з ПДВ на суму 1977522 грн. та штрафних санкцій в розмірі 486881 грн. та №0001792260 про нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1979275 грн., штрафних санкцій на суму - 494819 грн.

Розглянувши оскаржені акти суб'єкту владних повноважень, суд виходячи з положень ч.3 ст.2 КАС України, проходить до висновку, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам закону, виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так відповідно до п.4.4 Порядку № 236 Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок передбачено, що у разі встановлення фактів, які не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою) відповідний підрозділ не пізніше двох днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від підписання Довідки про результати зустрічної звірки) та вживає відповідні заходи передбачені актами ДПС України.

Разом з тим безпосередньо форма актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, не передбачає формулювання в ньому яких-небудь висновків щодо порушення контрагентами позивача вимог діючого законодавства, оскільки зустрічна звірка за своєю юридичною природою не носить характер перевірки господарської діяльності суб'єкта господарювання, а тому не можуть містити аналізу господарської діяльності контрагентів позивача, а лише по суті констатує факт неможливості проведення зустрічної звірки.

Також як вбачається з акту перевірки відповідача останнім на підставі вищевказаних актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача було зроблено висновок про недійсність угод укладених між позивачем по справі та його контрагентами.

Однак відповідно до ст.234 ЦК України укладання угоди без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є ознакою фіктивного правочину, який не є нікчемним, а відповідно до цієї статті такий правочин може бути визнаний недійсним лише в судовому порядку.

При цьому в акті перевірки відсутні будь-які посилання на докази щодо визнання вказаних угод між ПП Одесатрубопласт та його контрагентами у встановленому законом порядку недійсними.

При цьому, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того суд звертає увагу, що матеріали справи містять докази того, що фактично розрахунки між позивачем та його контрагентами проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківської документацією, яка свідчить про рух коштів по банківським рахункам, що свідчить по реальність господарських операцій між позивачем тай його контрагентами.

Також слід зазначити, що ДПА України неодноразово у своїх роз'ясненнях від 29.09.2010 року № 20289/7/16-1617 та листі від 15.04.2011 року № 10864/7/23-2017 пояснювало, що не можна визнавати угоди нікчемними в актах перевірок, з огляду на очевидну протиправність таких дій.

Так згідно позиції Верховного суду України викладеної у Постанові від 08.09.2009 року № 21-737во09, надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

• неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матepiaльних pecypciв, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

• відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

• облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

• здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі зазначеному платником податків у документах обліку.

Однак на адресу суду представником відповідача не було надано додаткових доказів, які б спростовували або ставили під сумнів надані представником позивача первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, в зв'язку із чим, слід погодитися з позицією представника позивача про те, що надані ним письмові докази є достатніми для доведення факту придбання товарів та надання послуг його контрагентам, а тому висновок податкового органу про безтоварність таких угод на думку суду є помилковим.

Також відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до п.п.139.1.9 п.139 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Якщо платник податку не надасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, не підтверджені відповідними документами витрати не включаються до витрат за податковий звітний період та розрахунку об'єкта оподаткування, і на суму недосплаченого податку нараховується пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Також під час з'ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував валові витрати та податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та контрагентами: ТОВ «Будрай» , ТОВ «Теренс Груп» , ТОВ «ВТЛ Трейд Сервіс» , ТОВ «Гант Лідер» , ТОВ «Клуб С» , ПП «Інфініті Центр» були укладені наступні договори: поставки матеріалів, купівлі-продажу матеріалів, субпідряду, про відступлення прав вимоги. Фактичне виконання даних договорів підтверджується наступними документами первинного бухгалтерського обліку позивача: видатковими накладними, рахунками-фактурами, актами здачі прийому, рахунками-фактурами, податковим накладними, актами виконаних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, договірною вартістю, актами прийому виконаних робіт, договорами про закупівлю за державні кошти, договорами про виконання робіт за державні кошти.

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дослідженні документи первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України.

Окрім того, як вже було зазначено вище представником позивача були надані до суду первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують подальшу реалізацію придбаних у контрагентів товарів (послуг) та використання їх.

А тому не можна прийняти до уваги посилання податкового органу у Акті перевірки на відсутність реальності господарських операцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Крім того, з листів Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11, № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року та № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року вбачається, що саме до компетенції судів віднесено дослідження та встановлення факту реальності здійснення господарської операції та руху активів у процесі господарської діяльності.

Також під час дослідження господарських операцій позивача із його контрагентами було встановлено факт реального здійснення господарських операцій і не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряємий період.

При цьому у разі наявності інформації про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, податкові органи можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань, такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, у справі «ІНТЕРСПЛАВ» проти України» (заява № 803/02).

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами або в залежність від наявності чи відсутності контрагента позивача за своїм місцезнаходженням після здійснення господарської операції.

При цьому, слід зазначити, що ні чинний Податковий кодекс України, ні Бюджетний кодекс України, не ставлять в залежність право платника податку на податковий кредит, формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання товару/послуг.

Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09 та постанові 14.11.2012 р. № К/9991/50772/12.

Також у ОСОБА_1 України від 27.05.2013 № 3642/6/99-99-19-04-01-15 щодо порушення податкового законодавства третіми особами, а не самими підприємствами, що перевіряються, зазначено, що згідно з положеннями Податкового кодексу України право суб'єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ), безперечно, залежить від сплати вказаного податку у ціні придбання товару, використання придбаного товару у господарській діяльності та підтвердження вказаної операції відповідними первинними документами. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи, визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р.(«Булвес «АД проти Болгарії» ) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит, є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникла у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час, коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» , стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також, обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» , практика Європейського Суду з прав людини, є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб, при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України» ).

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В ході розгляду справи представник відповідача не надав суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову та доказів, які б спростовували обставини зазначені позивачем.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.

Керуючись ст., ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 128,159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Задовольнити адміністративний позов приватного підприємства «Одесатрубпласт» до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень від 18.10.2013 року №0004552201, №0004562201 - у повному обсязі.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ОСОБА_1 в Одеській області від 18.10.2013 року №0004552201, №0004562201.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області на користь приватного підприємства «Одесатрубпласт» судовий збір у розмірі - 1378 гривень 00 коп.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя: О.Г. Гусев

.