Рішення

від 05.04.2017 по справі 904/1226/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.04.2017 Справа № 904/1226/17

За позовом Керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, м. Павлоград Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, м. Дніпро

до відповідачів:

1. Чумаківської загальноосвітньої школи I-III ступенів Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області, с. Чумаки Петропавлівського району Дніпропетровської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмаз", с. Чумаки Петропавлівського району Дніпропетровської області

про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від прокуратури Дніпропетровської області: прокурор відділу ОСОБА_1, посвідчення №044065 від 07.09.2016;

від позивача: головний спеціаліст ОСОБА_2, довіреність № 9-4-0.6-5990/2-16 від 30.05.2016;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: адвокат ОСОБА_3, довіреність від 10.01.2014.

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області (далі - заявник) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Чумаківської загальноосвітньої школи I-III ступенів Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області (далі - 1-й відповідач) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмаз" (далі - 2-й відповідач), у якому заявив вимоги про:

визнання недійсним договору про спільну діяльність, укладеного між 1-м та 2-м відповідачами 16.04.2010 разом з додатковими угодами до нього від 17.06.2010 та 23.12.2014;

зобов'язання 2-го відповідача звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 17,5 га, яку він займає на підставі договору від 16.04.2010.

Представником 2-го відповідача 16.03.2017 надано для долучення до справи копію угоди від 15.03.2017 між відповідачами про розірвання договору про спільну діяльність від 16.04.2010 та копію заяви 1-го відповідача про розгляд справи за відсутності його представника, а також заявлено усне клопотання припинити провадження у справі у зв'язку з розірванням спірного договору.

Крім того, 04.04.2017 представником 2-го відповідача для долучення до матеріалів справи надано акт приймання-передачі земельної ділянки від 15.03.2017 за підписами відповідачів.

Відзивів на позов відповідачі не надали.

При цьому, стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, представників позивача та 2-го відповідача господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

16.04.2010 між Чумаківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів (далі - сторона-1, 1-й відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алмаз" (далі - сторна-2, 2-й відповідач) укладено договір про спільну діяльність (далі - договір).

В подальшому, 17.06.2010 та 23.12.2014 сторонами було укладено додаткові угоди до даного договору.

Відповідно до п. 1.1 договору (в редакції додаткової угоди від 17.06.2010) сторони за цим договором зобов'язалися шляхом об'єднання зусиль та майна, що належить сторонам на відповідних правових підставах (право власності, господарського відання, оперативного управління, право постійного користування тощо), спільно діяти в навчальних цілях в сфері сільськогосподарського товаровиробництва без створення юридичної особи для досягнення наступних спільних цілей: - підвищення освітнього рівня школярів в сфері сільського господарства; - вирощування сільськогосподарської продукції.

Згідно п. 3.1 договору сторона-1 зобов'язалася в строк протягом 10 днів з моменту набрання чинності цим договором допустити сторону-2 до обробітку земельної ділянки, площею 17,5 га, яка знаходиться на території Дмитрівської сільської ради та перебуває у постійному користуванні сторони-1, та за можливістю надавати стороні-2 допомогу у вирощуванні та збиранні сільськогосподарських культур.

За умовами пункту 4.1 сторона-2, у свою чергу, взяла на себе зобов'язання після набрання чинності цим договором невідкладно приступити до обробітку земельної ділянки сторони-1; використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням; здійснювати всі необхідні роботи щодо належного утримання земельної ділянки та вирощування на ній сільськогосподарських культур.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що ведення спільних справ за договором здійснюється сторонами у відповідності із ст. 1135 Цивільного кодексу України.

Розділом 6 договору (в редакції додаткової угоди від 17.06.2010) визначені вклади і частки сторін:

- вклад сторони-1 - наявна земельна ділянка, що перебуває у постійному користуванні сторони-1 та знаходиться на території Дмитрівської сільської ради у розмірі 17,5 га (земельна ділянка кадастровий номер 1223881500:05:001:0996 та кадастровий номер 1223881500:05:001:0995); до земельної ділянки повинен бути наданий доступ стороні-2 для проведення обробітку та збору врожаю; сторона-1 зобов'язана надати, як вклад, вчителя чи іншого працівника, на час проведення навчальних робіт (за наявності бажаючих учнів) з ведення сільськогосподарських робіт для об'єднання зусиль в навчальному процесі для проведення лабораторних та інших практичних занять (п. 6.1);

- вклад сторони-2 - трудові ресурси, сільськогосподарська техніка, добрива, насіннєвий матеріал, сплачені рахунки, передане майно та інші цінності, ділова репутація та ділові зв'язки, а також професійні знання співробітників, що надаються для досягнення цілей спільної діяльності (п. 6.2).

У відповідності до п. 7.1 договору (в редакції додаткової угоди від 17.06.2010) внесене сторонами майно, яким вони володіли на праві власності або на підставі інших прав залишається за ними, яке тільки використовується для досягнення цілей спільної діяльності; земельна ділянка, на якій здійснюється сільськогосподарське товаровиробництво, розглядається як власний фонд для сторони-2 для цілей оподаткування.

Вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є власністю сторони-2, окрім 3500,00 грн, які повинні сплачуватись стороні-1 або на відповідну суму повинна надаватись допомога стороні-1 в еквіваленті (п. 7.2 договору в редакції додаткової угоди від 17.06.2010).

За умовами п. 8.1 договору (в редакції додаткової угоди від 17.06.2010) продукція, що є результатом спільної діяльності, буде реалізовуватись стороною-2.

Згідно з п. 8.2 договору (в редакції додаткової угоди від 17.06.2010) всі доходи, що отримуються у результаті спільної діяльності, використовуються в першу чергу на відшкодування матеріальних витрат, пов'язаних із здійсненням такої діяльності; проте, у будь-якому випадку сторона-2 зобов'язана виконати п. 7.2 договору.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за наявності) і закінчується 16.04.2020 року (п.п. 10.1, 10.2 договору).

Додатковою угодою від 17.06.2010 сторони продовжили дію договору, у зв'язку з чим змінили термін його закінчення на 16.04.2030 (п. 1.7 додаткової угоди від 17.06.2010).

Додатковою угодою від 23.12.2014 сторонами було внесено зміни до договору, зокрема, викладено пункт 7.2 договору в наступній редакції: "7.2. Вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди та доходи є власністю сторони-2. Сума у 9000,00 грн повинні перераховуватись стороні-1, як допомога. Гроші повинні бути перераховані не пізніше 31 грудня кожного календарного року за наступними реквізитами: п/р 35429303053270 Петропавлівський РВО в УДКСУ У Петропавлівському районі, МФО 805012, ЄДРПОУ 02142508, призначення платежу "благодійний внески Чумаківської ЗОШ згідно договору від 16.04.2014 р.".

Жодного документа на оплату зазначених внесків на користь школи до справи не надано.

Позовні вимоги керівника Павлоградської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до відповідачів про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 16.04.2010 обґрунтовані тим, що при укладенні цього договору сторонами було порушено приписи статей 31, 92, 93, 95, 96 Земельного кодексу України, статей 1130-1132 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), наслідком чого стало незаконне набуття ТОВ "Алмаз" права користування земельною ділянкою навчального закладу. Тому прокурор просить визнати вищезазначений договір про спільну діяльність та додаткові угоди до нього недійсними на підставі частин 1, 2, 5 статей 203, 215 ЦК України та зобов'язати 2-го відповідача звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 17,5 га. В обґрунтування підстав для здійснення представництва інтересів держави заявник зазначає, що уповноважені органи у сфері земельних відносин - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області протягом тривалого часу не здійснюють захист інтересів Держави та реалізацію наданих законом повноважень щодо визнання недійсним договору про спільну діяльність, який укладено з порушенням вимог чинного законодавства, що призводить до порушення майнових інтересів держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Досліджуючи надані по справі докази, оцінюючи їх в сукупності, до уваги приймається таке.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 626, 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

У відповідності до ст. 1131 цього Кодексу умовами договору про спільну діяльність, який укладається у письмовій формі, визначається координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статут виділеного для спільної діяльності майна, їх участь у результатах спільних дій (в тому числі в розподіленні прибутку, отриманого в результаті такої діяльності та інше.

Статтею 1132 ЦК України передбачено, що за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

За приписами частини 1 статті 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі, грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Отже, суд, виходячи з аналізу вищенаведених положень чинного законодавства та умов спірного договору, доходить висновку, що цей договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність у формі простого товариства. З огляду на що судом не можуть бути прийняті до уваги доводи заявника щодо удаваності спірного правочину.

Предметом даного позову є, зокрема, недійсність договору про спільну діяльність.

Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається зі змісту пунктів 1.1, 1.3 Статуту 1-го відповідача, Чумаківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Петропавловської районної ради Дніпропетровської області є юридичною особою, що належить до спільної власності територіальних громад Петропавлівського району.

Відповідно до п. 1.4 Статуту 1-го відповідача, засновником (власником) навчального закладу є Петропавловська районна рада; органом, уповноваженим на управління закладом, є відділ освіти Петропавловської районної державної адміністрації.

Згідно із ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Частиною 1 статті цього Закону передбачено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що Чумаківській ЗОШ на підставі державних актів на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №044256 та серії ЯЯ №044257, виданих на виконання розпоряджень Петропавловської районної державної адміністрації №12-р-10 та №5-р-10 від 14.01.2010, належить право постійного користування земельними ділянками площею 9,2936 га (кадастровий номер 1223881500050010996) та 8,2064 га (кадастровий номер1223881500050010995) на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району для ведення дослідних і навчальних цілей.

Відповідно до довідок Держгеокадастру у Петропавлівському районі Дніпропетровської області (а.с. 48-49), згідно з обліковими даними державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями вищезазначені земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Статтею 92 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, а також врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб'єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, вищі навчальні заклади незалежно від форми власності.

Відповідно у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності.

Статтею 318 ЦК України передбачено, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи), держава Україна, ОСОБА_4 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст .2 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами (ст. 326 ЦК України).

Правові основи управління об'єктами державної власності відповідно до Конституції України визначені Законом України "Про управління об'єктами державної власності". Управління об'єктами державної власності в розумінні даного Закону є здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Об'єктами управління державної власності є, зокрема, державне майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям (ст. 3 цього Закону), а суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України тощо (ст. 4 цього Закону).

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів.

Згідно зі ст. 5 цього Закону Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності; встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управління, визначеним цим Законом; визначає порядок відчуження та списання об'єктів державної власності, порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1 даного Порядку його положення визначають механізм укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків (далі - суб'єкт господарювання), договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Таким чином, вказаним Порядком встановлено обов'язкову вимогу про погодження договору про спільну діяльність державним навчальним закладом (установою) з Кабінетом Міністрів України та центральним органом виконавчої влади, у сфері управління якого знаходиться державна установа (Міністерство освіти і науки України).

Суб'єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому суб'єкту управління об'єктами державної власності, зокрема, Національній або галузевій академії наук, звернення щодо погодження укладення договору разом з документами, обов'язків перелік яких міститься в п. 2 вказаного Порядку, в тому числі попередньо погоджений сторонами проект договору.

Орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб'єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін'юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України.

Зазначений проект повинен, зокрема, містити істотні умови договору, укладення якого пропонується погодити, щодо забезпечення підвищення ефективності використання державного майна, захисту майнових інтересів держави, унеможливлення відчуження державного майна, а також залежно від виду договору - розмір часток учасників, строк дії договору, порядок розподілу прибутку, покриття витрат та внесення додаткових вкладів.

У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб'єктом господарювання відповідно до вимог законодавства (п. 5 Порядку).

Згідно ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Отже, погодження Кабінету Міністрів України в розумінні наведеної статті є документом дозвільного характеру.

Як вбачається, спірний договір фактично наділяє 2-го відповідача правом користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, що належить до державної власності і перебувають у фактичному користуванні 1-го відповідача як державного навчального закладу.

Право розпорядження вказаними земельними ділянками належить власнику - державі в особі Кабінету Міністрів України через уповноважений орган управління - Міністерство освіти і науки України.

Проте, спірний договір погоджений з Кабінетом Міністрів України не був, тобто 1-й відповідач фактично самостійно розпорядився земельними ділянками державної форми власності, передавши їх у користування іншій особі, як внесок в майно учасників за договором про спільну діяльність. Доказів прийняття будь-якого рішення Міністерством освіти і науки України щодо розпорядження цими земельними ділянками, які перебувають у постійному користуванні Чумаківської ЗОШ, матеріали справи також не містять.

Таким чином, сторони уклали спірний договір, не маючи необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо земельних ділянок державної форми власності.

Частиною 1 статті 321 ЦК України задекларовано непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарського договору).

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Як передбачено ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Тож, з огляду на те, що 1-м відповідачем не було отримано згоди Міністерства освіти і науки України та Кабінету Міністрів України на укладення договору про спільну діяльність, у нього були відсутні правові підстави для укладення цього договору та фактичного передання в користування 2-го відповідача державного майна.

Враховуючи відсутність у сторін договору про спільну діяльність від 16.04.2010 повного обсягу цивільної дієздатності на його укладення, позовна вимога керівника Павлоградської місцевої прокуратури про визнанням цього договору недійсним та додаткових угод до нього є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно усної заяви 2-го відповідача, наданої у судовому засіданні 23.02.2017, про застосування строку позовної давності та клопотання про припинення провадження у справі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність у три роки, передбачена статтею 257 ЦК України.

Згідно зі ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України) (п. 2.3 наведеної постанови).

Відповідачем у судовому засіданні 23.02.2017 наведено усні доводи щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про визнання спірного договору недійсним.

У пункті 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Позивач у судовому засіданні 04.04.2017, що зафіксовано в протоколі судового засідання, повідомив, що угода про спільну діяльність не була жодним чином зареєстрована, і про факт її існування на дату подачі позову позивачу не було відомо.

З огляду на те, що позивач дізнався про порушення свого права безпосередньо після пред'явлення позову прокурором, суд вважає, що строк позовної давності стосовно вимоги про визнання договору недійсним пропущено не було, а тому підстави для його застосування в даному випадку відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення.

Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Тому укладення відповідачами у процесі розгляду справи угоди від 15.03.2017 про розірвання договору про спірну діяльність від 16.04.2010 не є підставою для припинення провадження у справі в частині вимог про визнання цього договору недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, земельні ділянки площею 9,2936 га (кадастровий номер 1223881500050010996) та 8,2064 га (кадастровий номер1223881500050010995), що знаходяться на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, підлягають поверненню 1-му відповідачу.

2-й відповідач 04.04.2017 надав до справи копію акту приймання-передачі від 15.03.2017, з якого слідує, що зазначені земельні ділянки після порушення провадження у справі Товариством з обмеженою відповідальністю "Алмаз" було повернено Чумаківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Петропавловської районної ради Дніпропетровської області. Інші дані щодо того, у чиєму фактичному користуванні перебувають на цей час земельні ділянки, відсутні, тому провадження у справі в цій частині вимог підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмета спору.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги керівника Павлоградської місцевої прокуратури підлягають частковому задоволенню шляхом визнання недійсним договору про спільну діяльність від 16.04.2010 та додаткових угод до нього, укладених між 1-м та 2-м відповідачами.

Відповідно до п. 2.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними")

частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

В даному випадку договір визнається недійсним з моменту укладення та припиняється на майбутнє без застосування передбачених ст. 216 ЦК України наслідків недійсності правочину, але враховуючи наявність угоди від 15.03.2017 про розірвання договору про спірну діяльність від 16.04.2010, якою договір припинено, суд не вбачає підстав для зазначення про це в резолютивній частині рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

У пункті 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну.

Прокурором в позові заявлено дві вимоги немайнового характеру, тому судовий збір складає 3200,00 грн. Враховуючи викладене та беручи до уваги, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів, суд вважає за необхідне судові витрати покласти на 1-го та 2-го відповідачів по 50 % судового збору на кожного, що дорівнює сумі 1600,00 грн, зі стягненням на користь платника.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 16.04.2010, укладений між Чумаківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Петропавловської районної ради Дніпропетровської області (ідентифікаційний код 33385029) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Алмаз" (ідентифікаційний код 31049271) , та додаткові угоди до нього від 17.06.2010 та від 23.12.2014.

3. В частині вимог про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмаз" звільнити займані ним земельні ділянки державної форми власності загальною площею 17,5 га (кадастрові номери №№1223881500:05:001:0996, 1223881500:05:001:0995) провадження по справі припинити.

4. Стягнути з Чумаківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Петропавловської районної ради Дніпропетровської області (52747, Дніпропетровська область, Петропавлівський район, с. Чумаки, вул. Центральна, 48; ідентифікаційний код 33385029) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38; р/р 35217020000291 в Державній казначейській службі України в м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909938; код класифікації видатків бюджету 2800) 1600,00 грн витрат по сплаті судового збору , видати прокурору наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмаз" (52743, Дніпропетровська область, Петропавлівський район, с. Чумаки, вул. Центральна, 48; ідентифікаційний код 31049271) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38; р/р 35217020000291 в Державній казначейській службі України в м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909938; код класифікації видатків бюджету 2800) 1600,00 грн витрат по сплаті судового збору , видати прокурору наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В судовому засідання відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 10.04.2017 .

Суддя В.Д. Воронько