Рішення

від 03.04.2017 по справі 920/105/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.04.2017 Справа № 920/105/17 Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/105/17

за позовом - заступника керівника Роменської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивача - Лебединської міської ради Сумської області, м. Лебедин Сумської області,

до відповідача - Публічного акціонерного товариства Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод Темп , м. Лебедин Сумської області,

про стягнення 530603,16 грн.

за участю представників:

прокурора - Вортоломея М.Ф.,

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився.

Суть спору: прокурор у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на користь Лебединської міської ради Сумської області заборгованість з орендної плати за землю в сумі 530603,16 грн. за період з 01.08.2015 року по 24.01.2017 року, відповідно до договору оренди землі від 30.01.2012 року, укладеного між сторонами.

03.04.2017 року до суду від заступника керівника Роменської місцевої прокуратури надійшло клопотання № 77-2026вих-17 від 31.03.2017 року, в якому просить суд долучити до матеріалів даної справи акт звірки заборгованості з орендної плати за період з 01.08.2015 року по 24.01.2017 року, підписаний та скріплений печатками сторін у справі.

Виконавчий комітет Лебединської міської ради разом із супровідним листом від 28.02.2017 року за № 02-17/299 надав суду для долучення до матеріалів справи розрахунок заборгованості з орендної плати за період з 01.08.2015 року по 24.01.2017 року з помісячною розбивкою нарахованих сум.

Відповідач свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав, про час, дату та місце судового слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ф. 107, яке повернуте на адресу Господарського суду Сумської області відділенням поштового зв'язку.

У відповідності до абзацу 2 пункту 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 року, у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 статті 80 1 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Відповідно до пункту 3.9.2 згаданої постанови, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 4 3 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Статтею 121 Конституції України визначено, що прокуратура становить єдину систему, на яку покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини 2 статті 2 та частини 2 статті 29 Господарського процесуального Кодексу України в редакції Закону України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 36-1 Закону України Про прокуратуру , представництво інтересів держави у суді полягає у здійсненні прокурором від її імені процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Конституційний суд України в рішенні від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту.

У будь - якому випадку додержання законів, прийнятих єдиним законодавчим органом України, беззаперечно становить державний інтерес, а порушення, допущені у сфері земельних відносин посягають на встановлений законодавством порядок щодо охорони та використання земель як основного національного багатства.

Відповідно до частини другої статті 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Таким чином, прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Як передбачено у статтях 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на статті 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового, у тому числі договірного, врегулювання, що виключає невизначеність у правовідносинах сторін, безгосподарське використання землі, безпосередньо належить до інтересів держави.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 року категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес .

Власником земельної ділянки по вул. Першогвардійська, 86, м. Лебедин Сумської області є територіальна громада м. Лебедин, яка здійснює відповідні повноваження через обраний нею орган місцевого самоврядування - Лебединську міську раду.

Отже, саме Лебединська міська рада є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах щодо земельної ділянки, яка перебуває в оренді відповідача.

Крім того, кошти які спрямовані на наповнення місцевого бюджету Лебединської міської ради від орендаря земельної ділянки не надходять, що в свою чергу ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, в значній мірі стримує наповнення місцевого бюджету, що позбавляє можливості здійснювати благоустрій, використовувати кошти на інші необхідні потреби міста.

Водночас заборгованість за оренду земельної ділянки комунальної власності рахується за відповідачем більше року, однак Лебединською міською радою жодних заходів на усунення вищенаведених порушень чинного законодавства під час користування землями комунальної власності не вжито.

За таких обставин наявні підстави для представництва Роменською місцевою прокуратурою інтересів держави та звернення з позовною заявою до суду.

Рішенням дванадцятої сесії шостого скликання Лебединської міської ради Сумської області від 28.10.2011 року Про надання земельних ділянок в оренду вирішено надати в оренду Публічному акціонерному товариству Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод Темп земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Лебедин, вул. Першогвардійська, 86, загальною площею 5,9562 га для промислового використання.

Між Лебединською міською радою Сумської області (орендодавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод Темп (орендар, відповідач) укладено договір оренди землі від 30.01.2012 року (далі - договір), зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Лебедин, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17.02.2012 року за № 591050004000050.

Відповідно до умов договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться в м. Лебедин по вул. Першогвардійська, 86. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,9562 га для промислового використання.

Відповідно до пунктів 3, 5 договору, на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, а також інші об'єкти інфраструктури виробничі приміщення. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 4685146,92 грн. (пункт 5 договору).

Згідно пункту 8 договору, договір укладено на 49 (сорок дев'ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктами 9, 10 договору передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної власності в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок у грошовій формі розмір якої складає 234257,35 грн. в рік, по 19521,45 грн. щомісячно з врахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Пунктом 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно рівними частками не пізніше 30 числа, наступного за звітним місяця.

Відповідно до пункту 38 договору дія договору припиняється шляхом розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Прокурор в обгрунтування своїх позовних вимог зазначає, що орендодавцем на виконання умов договору передано орендарю (відповідачу) земельну ділянку, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки (а.с. 14), а відповідач (орендар) ухиляється від виконання зобов'язань за договором щодо внесення орендної плати в сумі 530603,16 грн. за період з 01.08.2015 року по 24.01.2017 року.

Згідно листа Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головною управління Державної фіскальної служби в Сумській області № 152/9/18-08-15-068 від 06.02.2017 сума боргу відповідача зі сплати орендної плати за землю за період з 01.08.2015 року по 24.01.2017 року становить 530603,16 грн.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Згідно статті 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно статті 13 згаданого Закону, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі , передбачено, що однією з істотних умов договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 21 згаданого Закону визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно статті 24 Закону України Про оренду землі , орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Пунктом 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

У відповідності до статті 41 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби є контролюючим органом щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Відповідно до статей 287, 288 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, а також орендна плата, визначені у податковій декларації на поточний рік, сплачуються рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем І власником) і орендарем.

Відповідно до статей 526, 629 Цивільного кодексу України, пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У порушення умов договору оренди землі від 30.01.2012 року, відповідач має заборгованість зі сплати орендної плати за користування землею комунальної власності за період з 01.08.2015 року по 24.01.2017 року в сумі 530603,16 грн., що підтверджується довідкою Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Сумській області № 152/9/18-08-15-068 від 06.02.2017, розрахунком заборгованості з орендної плати за період з 01.08.2015 року по 24.01.2017 року та актом звірки за період з 01.08.2015 року по 24.01.2017 року , тому суд вважає позовні вимоги прокурора щодо стягнення з відповідача на користь Лебединської міської ради Сумської області заборгованості з орендної плати за період з 01.08.2015 року по 24.01.2017 року в сумі 530603,16 грн. правомірними, обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 цього ж Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 7959,05 грн. покладаються на відповідача.

Враховуючи усе вищевикладене, керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод Темп (42221, Сумська область, м. Лебедин, вул. Першотравнева, буд. 86 ідентифікаційний код 02971676) на користь Лебединської міської ради Сумської області (42000, Сумська область, м. Лебедин, вул. Пушкіна, буд 2; р/р 33211812700010 в ГУ ДКСУ в Сумській області, код ЗКПО 18010600, МФО 837013, ідентифікаційний код 23636456) заборгованість з орендної плати за землю в сумі 530603,16 грн.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод Темп (42221, Сумська область, м. Лебедин, вул. Першотравнева, буд. 86 ідентифікаційний код 02971676) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 79; отримувач - Прокуратура Сумської області, код 03527891, р/р 35214005002983, МФО 820172, Державна казначейська служба України м. Київ) витрати по сплаті судового збору в сумі 7959,05 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.04.2017.

Суддя ОСОБА_1