Ухвала

від 05.04.2017 по справі 803/316/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2017 року м. Київ К/800/10819/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Кравцова О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Клеодора-М до Ягодинської митниці Міндоходів про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації та рішення про коригування митної вартості товарів, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Волинської митниці ДФС на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 5 березня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю Клеодора-М (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Ягодинської митниці Міндоходів (далі - Митниця) про скасування рішення про коригування митної вартості від 28 січня 2014 року №205000004/2014/000008/2 (далі - рішення від 28 січня 2014 року), картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 28 січня 2014 року № 205000004/2014/00003 (далі - картка відмови від 28 січня 2014 року) та визнання неправомірними дій відповідача щодо їх прийняття.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Митниця не мала обґрунтованих підстав для визначення іншої митної вартості (за шостим (резервним) методом), оскільки наданих для митного оформлення документів, на думку позивача, було достатньо для підтвердження задекларованої митної вартості товару.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 5 березня 2014 року позовні вимоги задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував рішення Митниці про коригування митної вартості від 21 січня 2014 року № 205000004/2014/000008/2.

Визнав протиправним та скасував картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Митниці від 28 січня 2014 року № 205000004/2014/00003.

В задоволені решти позовних вимог відмовив.

Стягнув з Державного бюджету України на користь Товариства 146,92 грн. витрат по сплаті судового збору.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 березня 2016 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі Митниця, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на умовах договору купівлі-продажу № 01-09/02 від 2 вересня 2013 року з фірмою Favor International Inc. Товариство придбало і ввезло на митну територію України кузов до легкового автомобіля BMW, модель X5, що використовувався, 2008 року випуску, номер кузова: WBAFF41090L1117621, тип кузова - універсал, чорного кольору .

Для митного оформлення цього товару Товариство 28 січня 2014 року подало через свого представника до підрозділу митного оформлення митного поста Ковель такі документи: уніфіковану митну квитанцію МД-1 серії 20502Ж № 0452587 від 28 січня 2014 року; картку обліку особи, яка здійснює операції з товарами №205/2012/0000447 від 28 листопада 2012 року; висновок експертного дослідження від 28 січня 2014 року № 107; рахунок-фактуру (інвойс) №2342К від 23 січня 2014 року; контракт № 01-09/02 від 2 вересня 2013 року; специфікацію №2341К від 23 січня 2014 року до контракту № 01-09/02 від 2 вересня 2013 року; довідку про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами від 1 жовтня 2013 року; рішення державного підприємства Волинський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (далі - ДП Волинський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації ) № 0003д/2-6 від 28 січня 2014 року; рішення ДП Волинський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації № 3449с/2-5 від 1 листопада 2013 року; інформацію про позитивні результати здійснення санітарно-епідеміологічного контролю товару від 23 січня 2014 року; інші некласифіковані документи від 28 січня 2014 року та від 6 грудня 2013 року.

У графах 12 та 45 ВМД № 205060000/2014/001367 від 28 січня 2014 року декларант зазначив митну вартість товару у розмірі 12120 євро (що в перерахунку у національну валюту становить 131033,34 грн.), яку визначено за резервним (шостим) методом.

У справі встановлено, що розрахунок митної вартості Товариства ґрунтується на інформації з каталогу SchwackeListe 2014 SPS-01/2014 стор. 314, відповідно до якого вартість автомобіля марки BMW, модель X5, 2008 року випуску становить 20150 євро, а також висновках експертного дослідження від 28 січня 2014 року № 1965, висновках експортного автотоварознавчого дослідження від 6 грудня 2013 року № 8546, висновках експертного дослідження від 28 січня 2014 року № 107, ВМД від 14 серпня 2013 року № 205060000/2013/020724, ВМД від 15 серпня 2013 року № 205060000/2013/020851, ВМД від 21 серпня 2013 року № 205060000/2013/021497, ВМД від 23 серпня 2013 року № 205060000/2013/021757.

Під час митного оформлення ввезеного товару у митного органу виникли сумніви щодо достовірності наданих декларантом відомостей, у зв'язку з чим останньому запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме: документальну інформацію щодо підтвердження числового значення складових митної вартості товару, визначеної і заявленої декларантом; копію митної декларації країни відправлення.

У відповідь на цю вимогу митного органу декларант повідомив Митницю про те, що надати декларацію країни відправлення немає можливості, а щодо документального підтвердження митної вартості зазначив про те, що серед наданих до митного оформлення документів є висновки спеціалізованих експертних установ, які підтверджують правильність її розрахунку.

Відтак на підставі частини шостої статті 54 Митного кодексу України посадова особа Митниці 28 січня 2014 року прийняла рішення про коригування митної вартості № 205000004/2014/000008/2, відповідно до якого митну вартість ввезеного позивачем товару визначено за шостим (резервним) методом на підставі Методики товарознавчої експертизи з врахуванням каталогу SchwackeListe 2014 SPS-01/2014 ст. 314 (за яким вартість автомобіля BMW, модель X5, 2008 року випуску становить 20150 євро) на суму 16120,00 євро (у національній валюті - 174278,67 грн.). Неможливість визнання задекларованої позивачем митної вартості мотивовано наявністю численних неточностей у поданих до митного оформлення документах, а також неподанням додатково витребуваних документів.

Різниця між митною вартістю, визначеною відповідачем, та митною вартістю, визначеною декларантом за другорядним методом, становить 4000,00 євро. З метою випуску товару Товариство через свого представника подало нову ВМД № 205060000/2014/001413 від 28 січня 2014 року, зазначивши у графах 12 та 45 митну вартість, яку визначив орган доходів і зборів. Митне оформлення проведено за резервним (шостим) методом із застосуванням гарантійних зобов'язань - грошової застави. Утім, позивач не погоджується з правомірністю рішення Митниці про коригування митної вартості від 28 січня 2014 року, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що Митниця не надала достатніх і переконливих доказів на підтвердження того, що числове значення складових заявленої митної вартості товару не може ґрунтуватися на наданих декларантом для митного оформлення висновках про оцінку кузова автомобіля марки BMW від 28 січня 2014 року № 1965, експортного автотоварознавчого дослідження від 6 грудня 2013 року № 8546, експертного дослідження від 28 січня 2014 року № 107. Суд також відзначив, що наданих декларантом документів в цілому було достатньо для підтвердження задекларованої митної вартості товару, а відповідач, відмовляючи у визнанні цієї суми, не обґрунтував які саме розбіжності і чому унеможливлюють розмитнення товару на підставі відомостей, які надав декларант. Зважаючи на те, що відповідач не довів наявності достатніх підстав, які б вказували на неможливість визнання заявленої митної вартості, визначеної за шостим методом, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржених рішення і картки відмови від 28 січня 2014 року.

Таку позицію підтримав Львівський апеляційний адміністративний суд, який здійснив перегляд цієї справи.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначені висновки судів попередніх інстанцій вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із статтею 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Частиною другою статті 52 Митного кодексу України встановлено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно зі статтею 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є:

декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, у частині третій якої встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила, а саме на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, гласності та прозорості.

Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною четвертою статті 54 Митного кодексу України у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:

1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Відповідно до частини п'ятої, шостої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Частиною другою статті 54 Митного кодексу України передбачається, що контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 Митного кодексу України.

Відповідно до частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно із статтею 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 58 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-шостої статті 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до частини восьмої статті 57 Митного кодексу України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Аналізуючи положення статей 53, 54 Митного кодексу України можна дійти висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль за правильністю обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.

Як з'ясували суди попередніх інстанцій, Товариство визначило митну вартість товару (кузова автомобіля, який був у вжитку) за шостим (резервним методом) відповідно до статті 64 Митного кодексу України і на підтвердження задекларованої митної вартості надало належне документальне підтвердження, про що зазначено вище.

Відповідач відмовився визнавати митну вартість товару, яку вказав відповідач у митній декларації, зважаючи на наявність, як він стверджує, розбіжностей у поданих документах. З цих мотивів митний орган надіслав декларанту вимогу про надання додаткових документів, яких останній, як встановлено у справі, не надав.

Стосовно розбіжностей, які слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості товару, то про те, в чому такі розбіжності полягали в оскарженому рішенні від 28 січня 2014 року по суті не зазначено нічого. З цього приводу суди під час розгляду справи встановили, що сумнів у достовірності задекларованої митної вартості зумовлений тим, що: контракт № 01-09/02 від 2 вересня 2013 року, на виконання якого здійснювалося митне оформлення, укладений між сторонами, що розташовані у різних частинах світу (Республіка Панама і Україна); фактурна вартість кузова транспортного засобу преміум класу 2008 року випуску, згідно з поданою до митного оформлення специфікацією до договору, становила 600 євро, а документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для розрахунку числового значення складових митної вартості. Окрім того, відповідач звертає увагу на неоднозначність відомостей про те, звідки саме постачався товар - Панами, як зазначено в митній декларації, чи однієї з країн Європейського Союзу, як повідомив представник позивача вже під час розгляду справи в суді.

Однак усі наведені вище мотиви відповідач навів вже під час розгляду цієї справи в суді. При митному оформленні необхідність подання додаткових документів обґрунтована наявністю розбіжностей у поданих документах і неможливістю впевнитися у правильності розрахунків декларанта. Для цього митному органу знадобилися декларації країни відправника та висновки спеціалізованих установ про вартісні і кількісні характеристики товару.

Суди попередніх інстанцій встановили, що декларацію країни відправника не надано у зв'язку з її відсутністю як такої, на підтвердження чого позивач надав лист від 5 лютого 2014 року, якого він отримав у відповідь на своє звернення до контрагента, в якого придбав товар. За цим листом надати експортну декларацію немає можливості, позаяк товари, які отримує позивач за контрактом №01-09/02 від 2 вересня 2013 року надсилаються саме із зони Євросоюзу і мають походження з країн Євросоюзу, водночас з 1 липня 2009 року митні органи Євросоюзу для оформлення приймають експортні декларації виключно в електронній формі. За правилами міжнародної торгівлі Інкотермс-2000 товар вартістю до 1000 євро та вагою до 1000 кг не потребує оформлення експортної декларації. З огляду на це фірма-продавець не вважала за необхідне оформлення декларації взагалі. Також контрагент, який продав позивачу товар, відзначив, що оформлення експортної декларації необхідно для підтвердження заявленої нульової ставки ПДВ. Позаяк фірма не планує відшкодування ПДВ, то оформлювати експортну декларацію та нести додаткові витрати, які виникатимуть при її оформленні немає необхідності. Крім того, зазначає й про те, що за правилами Інкотермс-2000 експортну декларацію повинен оформити продавець товару чи покупець за умовою EXW, якщо інше не зазначено в зовнішньоторговельному контракті, втім відповідно до розділу 3 пункту а контракту №01-09/02 від 2 вересня 2013 року продавець поставляє товар на умовах DAF, відтак оформлення та надання експортної декларації контрактом не передбачено.

Стосовно висновків спеціалізованих експортних організацій, то такі, як встановлено у справі, було надано до митного оформлення ввезеного товару, тому інших позивач й не надавав. Водночас сам факт ненадання таких висновків саме на вимогу органу контролю не слід розцінювати як невиконання його вимоги, що слугує підставою для відмови у визнанні задекларованої митної вартості. Суди попередніх інстанцій слушно відзначили, що необхідність подання додаткових документів обумовлюється наявністю обставин, з якими Митний кодекс пов'язує неможливість визнання задекларованої митної вартості. Незгода митного органу з висновками спеціалізованих організацій не є достатнім аргументом для того, щоб вважати задекларовану митну вартість непідтвердженою.

Що стосується доводів відповідача про різні відомості про країну-відправника і способи доставки товару, то при митному оформленні і виставленні вимоги про надання додаткових документів необхідності підтверджувати ці обставини, судячи зі спірного рішення, не виникало. Крім того, відповідач не пояснив як саме ці обставини впливають чи можуть вплинути на задекларовану митну вартість, яку декларант визначив за резервним методом. За тим же (резервним) методом митну вартість визначив й відповідач, хоч його розрахунок теж ґрунтується на Методиці товарознавчої експертизи з врахуванням каталогу SchwackeListe 2014 SPS-01/2014 ст. 314.

За встановлених в цій справі обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність рішення від 28 січня 2014 року та картки відмови від 28 січня 2014 року, а відтак і про обґрунтованість позовних вимог щодо їх скасування.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Волинської митниці ДФС залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 5 березня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Кравцов

Т.Г. Стрелець